Рішення № 91721637, 22.09.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020 Справа № 917/1183/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О.І., розглянувши справу № 917/1183/20

за позовною заявою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" вул. Комарова, 2а, м. Полтава, Полтавська область,36008

до відповідача Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" вул. Пилипа Орлика, 40-а, м. Полтава, Полтавська область,36000

про стягнення 126 314,20 грн. заборгованості

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області 21.07.2020 року надійшла позовна заява Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до відповідача Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" про стягнення 126 314,20 грн. заборгованості.

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав оплату за теплову енергію у строк, визначений договором №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 р., чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом.

Ухвалою суду від 23.07.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1183/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

10.08.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач визнає заборгованість за поставлену позивачем теплову енергію в сумі 68 244,07 грн. Також відповідач вказує на те, що згідно підпункту 4 п. 3 Розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020 p., на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Оскільки за договором №572 "С" на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року відповідач є споживачем комунальної послуги від позивача (теплопостачальної організації) вимоги щодо нарахування та сплати пені протягом періоду з березня 2020 року по червень 2020 року є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 50% на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

20.08.2020 року від позивача до суд надійшла відповідь на відзив. В поданій відповіді позивач вказує на те, що їхнє підприємство постачає відповідачу теплову енергію як товарну продукцію, а тому заборона нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, передбачена абзацом 4) пункту 3 Прикінцевих Положень Закону України №530 від 17.03.2020, не поширюються на взаємовідносини сторін. Також позивач заперечує проти зменшення заявленої до стягнення пені.

27.08.2020 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, цінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

30.12.2010 року між Полтавським обласним комунальним підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (позивач, теплопостачальна організація) та Комунальним підприємством Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (відповідач, споживач) укладено договір №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (арк. с. 6-8).

01.08.2011 року та 29.12.2017 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 та №2 до договору №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (арк. с. 9-10).

У договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:

- теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення споживача до межі розподілу балансової належності теплової мережі будівлі по вул. Пилипа ордика,40 (п.1. договору в редакції додаткової угоди №2);

- споживач зобов`язується сплачувати за теплову енергію у строк до 10 числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно актом приймання-передачі теплової енергії, який складається сторонами відповідно до вимог чинного законодавства і договору. В разі неповернення споживачем акту-приймання передачі теплової енергії в 5 - денний термін, як передбачено пунктом 9ж) договору він, підписаний теплопостачальною організацією в односторонньому порядку, вважається оформленим відповідно до вимог чинного законодавства і підтверджує факт надання споживачу теплової енергії (п. 31 договору);

- у випадку неоплати у вказані строки вводиться пеня в розмірі 1,0% за кожний день прострочки платежу, але не більше 100% боргу згідно Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги», а також стягнення 3% річних з простроченої суми та інфляційних втрат, згідно ст.625 ЦК України (п. 32 Договору);

- даний договір заключний на період : а) для опалення з 01.01.2011 року до 31.12.2016 року; б) в частині розрахунків до їх повного виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде заявлено однією із сторін. Але в будь-якому випадку договір вважається припиненим, в разі досягнення сторонами згоди з дотриманням вимог п.39 (п. 37 Договору в редакції додаткової угоди №2).

За період з 01.01.2019 року по 30.06.2020 року позивач на виконання умов договору поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 68 244,07 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі теплової енергії.

За даними позивача відповідачем не проведено оплату вартості спожитої теплової енергії за період з 01.01.2019 р. по 30.06.2020 р. (включно), заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію складає 68 244,07 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 126 314, 20 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 20.12.2010 р. Договору №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, з яких 68 244,07 грн. основний борг; 55 039,90 грн. пеня, 1552,98 грн. 3% річних за періоди, 1477,25 грн. інфляційних нарахувань (розрахунки арк. с. 11-14).

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію договору №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року, копії додаткових угод від 01.08.2011 року №1 та від 29.12.2017 року №2 до договору №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року, копії актів приймання-передачі теплової енергії №АВ-966 від 31 січня 2019 року, №АВ-4194 від 28.02.2019 року, №АВ-8545 від 31.03.2019 року, №АВ-48405 30.04.2019 року, №АВ- 14953 від 30.11.2019 року, №АВ-18020 від 31.12.2019 року, №АВ 1469 від 31 січня 2020 року, №АВ-5422 від 29.02.2020 року, №АВ-8793 від 31.03.2020 року, №АВ-12306 30.04.2020 року, №АВ-15397 від 31.05.2020 року, №АВ-18664 від 30.06.2020 року, копії рахунків на оплату №АВ-499 від 29.01.2019 року, №АВ-2191 від 26.02.2019 року, №АВ-4443 від 31.03.2019 року, №АВ-4361 від 24.04.2019 року, №АВ-7685 від 28.11.2019 року, №АВ-9249 від 26.12.2019 року, №АВ-747 від 31.01.2020 року, №АВ-2814 від 29.02.2020 року, №АВ-4540 від 31.03.2020 року, №АВ-6328 від 30.04.2020 року, №АВ-7884 від 31.05.2020 року, №АВ-9541 від 30.06.2020 року, копії реєстрів рахунків згрупованих поштових відправлень, копію виписки ЄДР; розрахунок основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних.

На підтвердження своїх заперечень проти позову відповідач надав наступні докази: копію звітів про фінансові результати за 1 півріччя 2020 року, копію балансу станом на 30.06.2020 року.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України від 02.06.2005р. № 2633-IV "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 30 договору сторони погодили, що споживач зобов`язаний сплачувати за теплову енергію у строк до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання умов договору за період з 01.01.2019 року по 30.06.2020 року позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 68 244,07 грн.

Факт отримання теплової енергії підтверджується підписаними між сторонами актами прийому-передачі теплової енергії №АВ-966 від 31 січня 2019 року, №АВ-4194 від 28.02.2019 року, №АВ-8545 від 31.03.2019 року, №АВ-48405 30.04.2019 року, №АВ- 14953 від 30.11.2019 року, №АВ-18020 від 31.12.2019 року, №АВ 1469 від 31 січня 2020 року, №АВ-5422 від 29.02.2020 року, №АВ-8793 від 31.03.2020 року, №АВ-12306 30.04.2020 року, №АВ-15397 від 31.05.2020 року, №АВ-18664 від 30.06.2020 року, рахунками на оплату виставленими відповідачу №АВ-499 від 29.01.2019 року, №АВ-2191 від 26.02.2019 року, №АВ-4443 від 31.03.2019 року, №АВ-4361 від 24.04.2019 року, №АВ-7685 від 28.11.2019 року, №АВ-9249 від 26.12.2019 року, №АВ-747 від 31.01.2020 року, №АВ-2814 від 29.02.2020 року, №АВ-4540 від 31.03.2020 року, №АВ-6328 від 30.04.2020 року, №АВ-7884 від 31.05.2020 року, №АВ-9541 від 30.06.2020 року (арк. с. 15-23, 30-39) та реєстрами рахунків згрупованих поштових відправлень про направлення актів та рахунків відповідачу ( арк. с. 24-29, 40-47).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 68 244,07 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

В п. 32 договору сторони погодили, що у випадку неоплати у вказані строки вводиться пеня в розмірі 1,0% за кожний день прострочки платежу, але не більше 100% боргу згідно Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги», а також стягнення 3% річних з простроченої суми та інфляційних втрат, згідно ст.625 ЦК України.

Дана норма договору узгоджується з положенням ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», відповідно до якої суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Позивачем на підставі вищевикладеного нараховано відповідачу та заявлено до стягнення:

- 55 039,90 грн. пеня за періоди: з 10.12.2019 року по 09.06.2020 року (за зобов`язаннями за листопад 2019 року в сумі 3 872,03 грн.); з 10.01.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за грудень 2019 року в сумі 9005,20 грн.); з 10.02.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за січень 2020 року в сумі 9589,02 грн.); з 10.03.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за лютий 2020 року в сумі 8698,36 грн.); з 10.04.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за березень 2020 року в сумі 5370,64 грн.); з 10.05.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за квітень 2020 року в сумі 1899,12 грн.); з 10.06.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за травень 2020 року в сумі 1424,90 грн.);

- 1552,98 грн. 3% річних за періоди: з 10.02.2019 року по 09.07.2019 року (за зобов`язаннями за січень 2019 року в сумі 12 489,61 грн.); з 10.03.2019 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за лютий 2019 року в сумі 8761,84 грн.); з 10.04.2019 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за березень 2020 року в сумі 5354,44 грн.); з 10.05.2019 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за квітень 2019 року в сумі 354,01 грн.); з 10.12.2019 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за листопад 2019 року в сумі 3 872,03 грн.); з 10.01.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за грудень 2019 року в сумі 9005,20 грн.); з 10.02.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за січень 2020 року в сумі 9589,02 грн.); з 10.03.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за лютий 2020 року в сумі 8698,36 грн.); з 10.04.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за березень 2020 року в сумі 5370,64 грн.); з 10.05.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за квітень 2020 року в сумі 1899,12 грн.); з 10.06.2020 року по 09.07.2020 року (за зобов`язаннями за травень 2020 року в сумі 1424,90 грн.);

- 1477,25 грн. інфляційних нарахувань за період 03.09.2019 року - 05.2020 року (розрахунки арк. с. 11-14).

Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних та пені, суд звертає увагу на наступне.

Позивачем здійснено нарахування пені та 3% річних за прострочення оплати вартості теплової енергії за договором №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року за періоди починаючи з 10 числа місяця наступного за розрахунковим (розрахунки арк. с. 11-14).

Водночас, відповідно до п. 31 договору споживач зобов`язується сплачувати за теплову енергію у строк до 10 числа місяця наступного за розрахунковим періодом.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, прийменник «до» з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.

Таким чином, останнім днем для здійснення розрахунку за спожиту теплову енергію є не 9 число місяця наступного за розрахунковим, як зазначає позивач, а 10 число відповідного місяця. При перевірці розрахунку пені судом враховуються положення частини 5 ст. 254 ЦК України.

Також згідно вимог підпункту 4 п. 3 Розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020 p., на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (із подальшими змінами та доповненнями) з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" продовжено дію карантину до 31.08.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №760 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", якою, зокрема внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Згідно із зазначеною постановою карантин продовжено до 31 жовтня 2020 року.

Оскільки відповідач за договором №572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року є споживачем комунальної послуги теплопостачальної організації (позивача), вимоги щодо стягнення з відповідача пені починаючи з моменту введення карантину (12.03.2020 року) задоволенню не підлягають.

Заперечення позивача стосовно того, що відповідно до укладеного договору ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» постачає відповідачу теплову енергію як товарну продукцію, а тому заборона нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, передбачена абзацом 4) пункту 3 Прикінцевих Положень Закону України № 530 від 17.03.2020, не поширюються на взаємовідносини сторін у справі судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України № 2189-VIII від 09.11.2017 року «Про житлово-комунальні послуги» (зі змінами та доповненнями) (надалі - Закон України № 2189-VIII) предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з п. 5 ч.1 статті 1 Закону України № 2189-VIII під житлово-комунальними послугами розуміється результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 1 Закону України № 2189-VIII комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Отже відповідач за договором 572 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року є споживачем комунальної послуги.

З урахуванням вищевикладеного за перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3", до стягнення підлягає пеня в сумі 11 932,15 грн. грн. та 3% річних в сумі 1 545,55 грн.

Вимоги в частині стягнення 1477,25 грн. інфляційних є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені до 50% від заявленої суми на підставі ст. 551 ЦК України та 233 ГК України посилаючись на те, що підприємство відповідача є збитковим і на даний час немає коштів та можливості вчасно розраховуватися із своїми кредиторами. Також відповідач вказує на те, порушення виконання грошового зобов`язання не завдало збитків позивачу.

Позивач проти зменшення розміру пені заперечує, посилаючись на те, що неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів не звільняє відповідача від обов`язку сплатити пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

У відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, враховуючи майновий стан сторін, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, врахувавши інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 68244,07 грн. основного боргу, 11932,15 грн. пені, 1545,55 грн. 3% річних, 1477,25 грн. інфляційних, є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (вул. Пилипа Орлика, 40-а, м. Полтава, Полтавська область,36020, ідентифікаційний код 03361661) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (вул. Комарова, 2а, м. Полтава, Полтавська область,36008, ідентифікаційний код 03338030) 68 244,07 грн. основного боргу, 11 932,15 грн. пені, 1 545,55 грн. 3% річних, 1 477,25 грн. інфляційних та 1384,52 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволенні вимог в іншій частині позову.

Рішення складено 22.09.2020 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М.Тимощенко