Рішення № 91720984, 22.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2020Справа № 910/7638/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" вул.Білоруська,буд.3, м. Київ, 04050

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" вул. Дегтярівська,33-Б, 2 під`їзд, м. Київ, 03057

про стягнення 74 281,83 грн.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 74 281,83 грн., а саме 69 245,00 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації, 3 394,14 грн. пені, 527,85 грн. 85 коп. процентів річних та 1 114,84 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором № 006-0479706/05НТ добровільного страхування наземного транспорту від 14.09.2018, в зв`язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу ВАЗ 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Еталон", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 71 245,00 грн. в порядку суброгації, а також нараховані в зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання пеню, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7638/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/7638/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу АО № 0633803.

Так, 15.06.2020 через відділ діловодства суду на виконання вимог ухвали суду від позивача надійшла заява щодо визначення окремих значень заявлених до стягнення сум, що входять до складу суми позову.

Також на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 року у справі № 910/7638/20 через відділ діловодства суду 30.07.2020 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/22447 від 27.07.2020 щодо Полісу АО № 633803, яка судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 про відкриття провадження у справі № 910/7638/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 03057, вулиця Дегтярівська, 33-б, 2 під`їзд, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Факт отримання відповідачем зазначеної ухвали суду 04.06.2020 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105471654988.

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.06.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020 та № 760 від 26.08.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 , № 480 від 12.06.2020, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України , в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 статті 13 Господарського процесуального кодексу України після закінчення дії карантинних обмежень.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 вересня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство "Про-Фарма" (страхувальник за договором) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 006-0479406/05НТ (далі - Договір страхування), за умовами якого страховик бере на себе зобов`язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, зокрема, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, які носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов`язується компенсувати понесені страхувальником додаткові витрати.

Відповідно до додатку до Договору страхування, серед інших, застраховано транспортний засіб марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , 2016 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб). Страхова сума становить 252 000,00 грн. Безумовна франшиза по збиткам внаслідок ДТП - 0,50% від страхової суми.

Строк дії Договору страхування згідно з пунктом 8.11 останнього - з 00 год. 00 хв. 14 вересня 2018 року по24 год. 00 хв. 13 вересня 2019 року.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з пунктом 9.2 Договору страхування страховим випадком є подія, передбачено договором, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу). Страховими випадками є пошкодження, знищення (загибель) або втрата застрахованого транспортного засобу в цілому, або окремих його деталей та частин, в наслідок настання застрахованих ризиків (постачений відміткою "так" в пункті 8.3 договору) під час дії договору, і за умови, що ці події не підпадають від виключення або обмеження страхування за договором.

Відповідно до пункту 8.3 Договору одним із страхових ризиків визначено збитки внаслідок ДТП.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29 липня 2019 року о 13 год. 05 хв. в місті Біла Церква по бульвару Олександрійський 137, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не був уважним, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , який зупинився попереду. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків, чим вчинено правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами пункту 13.1.5 Договору страхування після настання події, що може бути визнана страховим випадком, страхувальник зобов`язаний впродовж 2 (двох) робочих днів письмово повідомити про це страховика, шляхом подання повідомлення (заяви) встановленої страховиком форми, особисто, або його довіреною особою (представником).

Так, страхувальник Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство "Про-Фарма", через свого представника Ронда Світлану Іванівну , 29.07.2019 звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспорту, копія якої наявна в матеріалах справи.

Страхове відшкодування підлягає виплаті після того, як будуть повністю встановлені причини та обставини настання страхового випадку та розмір збитку, розраховані всі складові відшкодування Страхувальник зобов`язаний надати страховику всі необхідні документи, які підтверджують факт настання страхового випадку, його обставини, причини, наслідки, та розмір збитку. (пункт 15.1. Договору страхування).

Згідно з пунктом 15.25 Договору страхування приймає рішення про виплату страхового відшкодування та складає страховий акт, або приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування впродовж 10 (десяти) робочих днів після отримання останнього з документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, його обставини і розмір збитку у відповідності з розділами 14, 15 договору.

Відповідно до пункту 15.2 Договору страхування з метою визначення розміру страхового відшкодування та порядку його виплати страховик: визначає дійсну вартість майна (транспортного засобу) на дату настання страхового випадку; визначає розмір заподіяного збитку, як суму прямого та непрямого збитків, яких зазнав страхувальник/вигодонабувач в результаті страхового випадку; встановлю розмір страхового відшкодування та порядок його виплати.

За умовами пункту 15.7 Договору страхування розмір прямого збитку може визначатися на підставі таких документів: попередньої калькуляції, кошторису, наряду-замовлення, рахунку, акту виконаних робіт та/або інших документів, що підтверджують обсяг та вартість ремонтних робіт, і були отримані від СТО, обраної для ремонтну транспортного засобу в відповідності з рахунком 8.1 договору; авто товарознавчого дослідження (експертизи), яке замовляє страховик, або кошторису вартості відновлювального ремонту, складеного страховиком з врахуванням умов пункту 8.1 даного договору, або калькуляції, складеної із застосуванням програмного комплексу "AUDATEX".

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 512-2019 від 22.08.2019, наданого оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна експертно-асистуюча компанія" ОСОБА_3 на замовлення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес", вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , складає 87 519,85 грн. (в т.ч. ПДВ).

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком на оплату по замовленню № 2189 від 10.09.2019, виставленим Фізичною особою - підприємцем Дем`яненко Інною Петрівною Товариству з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство "Про-Фарма", копія якого наявна в матеріалах справи, фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , визначена СТО у розмірі 72 505,00 грн.

У зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою від 29.07.2019 про подію, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 29.07.2019 страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 81196/1 від 30.08.2019, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , склала 71 245,00 грн., яка становить вартість заподіяних збитків (відновлювального ремонту) в сумі 72 505,00 грн. за мінусом франшизи в розмірі 1 260,00 грн.

В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 71 245,00 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , - Фізичній особі - підприємцю Дем`яненко Інні Петрівні, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 23.09.2019 № 370210662401 на вказану суму.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 006-0479406/05НТ від 14.09.2018, а також перебування отриманих автомобілем марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 29.07.2019, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 71 245,00 грн., у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок Фізичної особи - підприємця Дем`яненко Інни Петрівни, якою безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку на оплату по замовленню № 2189 від 10.09.2019 та платіжного доручення від 23.09.2019 № 370210662401 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 29.07.2019 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов договору страхування, при цьому постановою Білоцерківського міськрайонного суду Киівської області (суддя Дубановська І.Д.) від 02.10.2019 (справа № 357/8645/19) винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пунктів 2.3.б, 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк шість місяців.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 29.07.2019 цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки ВАЗ 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" відповідно до договору (полісу) АО № 633803 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 2 000,00 грн.; страхова сума за шкоду майну - 100 000,00 грн., Поліс станом на момент скоєння ДТП 29.07.2019 був чинний.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах страхової суми за шкоду майну, визначеному Полісом.

В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки ВАЗ 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.

Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес", виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія ВАЗ 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.

При цьому з урахуванням наявності полісу АО № 633803 відповідача, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон", до якого правомірно заявлено позов.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 1 260,00 грн. та 2 000,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір визначеної Полісом франшизи.

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом звернення до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" із вимогою № 15 851 (вих. № 1880-05) від 18.11.2019 про страхове відшкодування в сумі 71 245 грн. 00 коп., копія якої наявна в матеріалах справи та яка згідно з наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0306708186971 отримана відповідачем 21.11.2019.

Оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 69 245,00 грн. в порядку суброгації.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту № 006-0479406/05НТ від 14.09.2018 року та Полісу АО № 633803 та/або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Виходячи з положень пунктів 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобілем марки Renault Logan, державний номер НОМЕР_2 , 2016 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 29.07.2019 строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

В свою чергу суд зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Також суд зазначає, що згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 вказаного підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України " Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суд приходить до висновку, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 вказаного Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, страховий випадок (ДТП) стався 29 липня 2019 року, а позов до суду подано в червні 2020 року, тобто в межах установленого законом річного строку.

Разом з тим у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи суд зазначає, що у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 вказаного Закону, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.

Таким чином, за висновками суду, попереднє досудове звернення позивача з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації до відповідача ніяким чином не впливає на обов`язок останнього відшкодувати позивачу шкоду у визначеній сумі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 69 245,00 грн. (71 245,00 грн. - 2 000,00 грн. франшизи за полісом АО № 633803) страхового відшкодування підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань " правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Приписами пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування у законодавчо визначений строк, позивачем на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" нараховано пеню в сумі 3 394,14 грн. за період з 19.02.2020 по 21.05.2020, на підставі ст. 625 ЦК України втрати від інфляції в сумі 1 114,84 грн. за період з березня по квітень 2020 року та проценти річних в сумі 527,85 грн. за період з 19.02.2020 по 21.05.2020, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, встановленого у відповідності до приписів пункту 36.2 статті 36 вказаного Закону з урахуванням граничного строку виконання зобов`язання 18.02.2020 включно, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 394,14 грн. пені та 527,85 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 112,35 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 1102,35 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б, 2 під`їзд, код ЄДРПОУ 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (04050, м. Київ, вулиця Білоруська, будинок 3, код ЄДРПОУ 20344871) 69 245,00 грн. (шістдесят дев`ять тисяч двісті сорок п`ять грн. 00 коп.) страхового відшкодування в порядку суброгації, 3 394,14 грн. (три тисячі триста дев`яносто чотири грн. 14 коп.) пені, 527,85 грн. (п`ятсот двадцять сім грн. 85 коп.) процентів річних, 1112,35 грн. (одну тисячу сто дванадцять грн. 35 коп.) втрат від інфляції та 2101,93 грн. (дві тисячі сто одну грн. 93 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 22 вересня 2020 року.

Суддя А.М.Селівон