Рішення № 91720936, 10.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2020Справа № 910/3861/20

За первісним позовом Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 48359,67 грн

За зустрічним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ"

про стягнення 31077,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники:

позивач (відповідач за зустрічним позовом): не з`явився

відповідач (позивач за зустрічним позовом): не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "АЗОВКАБЕЛЬ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій на підставі Договору поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018, а саме: однієї облікової ставки НБУ у розмірі 27479,86 грн, 0,1% річних у розмірі 231,00 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 20648,81 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем строків оплати за товар, поставлений позивачем на підставі Договору поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018 за Специфікацією № 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

08.04.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви, направлена засобами поштового зв`язку 24.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3861/20, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

15.05.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.05.2020 через відділ діловодства суду надійшов зустрічний позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач за зустрічним позовом) до Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" (відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 31077,12 грн пені.

Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані простроченням відповідачем за зустрічним позовом строків поставки товару на підставі Договору поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018 за Специфікацією № 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом спосіб та строк усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

12.06.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем за зустрічним позовом недоліків зустрічної позовної заяви у встановлений судом строк.

Враховуючи подання зустрічного позову у справі № 910/3861/20, яка розглядається за правилами спрощеного провадження, суд постановив ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 № 910/3861/20 прийнято зустрічний позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач за зустрічним позовом) до Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" (відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 31077,12 грн пені, до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/3861/20, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, призначено справу № 910/3861/20 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі № 910/3861/20 на 13.07.2020 о 10:20 год.

У підготовче засідання, призначене на 13.07.2020, з`явився представник Акціонерного товариства "Українська залізниця". Представник Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" у підготовче засідання 13.07.2020 не з`явився.

Представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" у підготовчому засіданні 13.07.2020 подав клопотання про продовження строків підготовчого провадження на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України.

Зазначене клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 постановлено продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкласти підготовче засідання у справі на 06.08.2020 о 15:40 год.

14.07.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву.

27.07.2020 через відділ діловодства суду від представника Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" надійшла заява про розгляд справи без його участі.

03.08.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача за зустрічним позовом надійшла заява про збільшення позовних вимог.

06.08.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов.

06.08.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про долучення доказу.

У підготовче засідання, призначене на 06.08.2020, з`явився представник Акціонерного товариства "Українська залізниця". Представник Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" у підготовче засідання 06.08.2020 не з`явився.

У підготовчому засіданні 06.08.2020 суд розглянув та задовольнив заяву ПАТ "АЗОВКАБЕЛЬ" про розгляд справи без його участі.

Суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву відповідача за первісним позовом, який надійшов до суду 15.05.2020. Разом з тим судом встановлено, що зазначений відзив не підписаний.

Суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву відповідача за зустрічним позовом та відповідь позивача за зустрічним позовом на відзив на зустрічний позов.

У підготовчому засіданні 06.08.2020 здійснювався розгляд заяви позивача за зустрічним позовом про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зі змісту цієї заяви судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом в обґрунтування збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування пені, посилається на Договір № ЦУП-03/0276/18 від 10.10.2018 та його умови, тоді як позовні вимоги за первісним позовом та зустрічним позовом стосуються відносин, які виникли між сторонами в результаті укладення Договору поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018 та жодним чином не стосуються договору за яким позивач просить збільшити розмір позовних вимог.

Суд розцінює заяву позивача за зустрічним позовом про збільшення позовних вимог як заяву про одночасну зміну предмета та підстави позову та на цій підставі відхиляє заяву позивача за зустрічним позовом про збільшення позовних вимог.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.08.2020, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2020 о 12:00 год.

17.08.2020 через відділ діловодства суду від представника Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" надійшла заява про застосування строкові позовної давності до вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення

31077,12 грн пені за період з 13.03.2020 по 20.02.2020.

25.08.2020 через відділ діловодства суду від представника Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" надійшли заперчення на відповідь на відзив на зустрічний позов.

У судове засідання, призначене на 10.09.2020, представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 № 910/3861/20 явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою. За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 10.09.2020 судом здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 10.09.2020 судом з`ясовано обставини справи та досліджено докази.

У судовому засіданні в нарадчій кімнаті суд прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Між філією "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)) та Приватним акціонерним товариством "АЗОВКАБЕЛЬ" (далі - постачальник, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)) укладено Договір поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018 (далі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується за письмовими рознарядками (заявками) поставити і передати у власність покупця товар. Найменування, асортимент, одиницю виміру, кількість та ціна якої зазначаються у Специфікації (додатку до Договору), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти товар та здійснити оплату відповідно до умов Договору.

Відповідно до Специфікації № 2 (Додаток № 2 до Договору) на закупівлю підіймально-транспортувального обладнання (стрічка конвеєрна) в 1 кварталі 2019 до Договору поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018 (Додаток № 2 до Договору) сторони визначили найменування, асортимент, одиницю виміру, кількість та ціну товару. Відповідно до цієї Специфікації загальна сума товару за нею складає 776 928,00 грн.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору поставки № ЦУП-03/0061/18 від 13.03.2018 свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 ЦК України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов`язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п. 3.4 Договору датою поставки товару вважається дата оформлення (підписання уповноваженими представника сторін) товарно-транспортної накладної, акту приймання-передачі товару та видаткової накладної, а також отримання документів зазначених п.6.1 Договору.

Відповідно до п.6.1. на кожну партію товару, що постачається, постачальник повинен надати покупцю разом із товаром наступні товаросупровідні документи, а саме: товарно-транспортну накладну; рахунок-фактуру; видаткову накладну; паспорт або сертифікат якості; акт приймання-передачі товару.

Матеріалами справи, а саме: Актом приймання-передачі товару № 1 від 20.02.2019 на суму 776 928,00 грн; видатковою накладною № 176 від 20.02.2019 на суму 776 928,00 грн; товарно - транспортною - накладною № 20/02-19-2 від 20.02.2019 на суму 776 928,00 грн підтверджується, що постачальник поставив товар, а покупець прийняв товар 20.02.2019 на загальну суму 776 928,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 5.1 Договору, визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту настання останньої подій а саме: поставки товару; надання документів передбачених пунктом 6.1. Договору; реєстрації податкової накладної, але в будь-якому випадку не раніше дати реєстрації податкової накладної в ЕРПН.

Платник податку (постачальник) зобов`язаний надати покупцю впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту передачі товару покупцю видаткову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником податку особи та зареєстровану в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п.5.2. Договору).

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця з банківськими реквізитами постачальника (п. 5.3 Договору).

Суд розглядає позовні вимоги позивача за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом в обґрунтування позовних вимог, зазначає, що відповідач за первісним позовом поставлений товар оплатив з пропущенням строку, визначеного п. 5.1 Договору та посилаючись на п.п. 8.4.- 8.5. Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом за порушення строків оплати за поставлений товар 27 479,86 грн пені, 231,00 грн 1% річних та 20 648,81 грн інфляційних втрат.

З матеріалів справи, судом встановлено, що на підтвердження сплати відповідачем заборгованості за поставлений згідно Акту приймання-передачі товару № 1 від 20.02.2019 на суму 776 928,00 грн, матеріали справи містять копії платіжних доручень № 1897805 від 05.06.2019 на суму 388 464,00 грн та № 1985143 від 09.07.2019 на суму 388 464,00 грн.

Судом встановлено, що платіжне доручення № 1897805 від 05.06.2019 містить відмітку про одержання коштів 10.06.2019, а платіжне доручення № 1985143 від 09.07.2019 містить відмітку про одержання коштів банком одержувача 10.07.2019.

Враховуючи, положення п. 5.3 Договору, за умовами якого датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця з банківськими реквізитами постачальника, суд дійшов висновку, що заборгованість у сумі 388 464,00 грн була погашена відповідачем 10.06.2019, а в іншій частині у сумі 388 464,00 грн 10.07.2019.

Відповідно до п.п. 8.4.-8.5. Договору, визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує постачальнику неустойку у розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен банківський день прострочення, але не більше 5 % вартості неоплаченого товару, з якої допущено таке прострочення.

За порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику 0,1 % річних від простроченої суми.

Позивачем за первісним позовом надано розрахунок пені, 1% річних та інфляційних втрат з урахуванням часткових оплати відповідача за первісним позовом 10.06.2019 та 10.07.2019 та згідно якого він просить стягнути:

- 23 754,86 грн пені за період з 09.03.2019-10.06.2019, що нараховуються на 776 928,00 грн заборгованості;

- 3 725,00 грн пені за період з 11.06.2019-10.07.2019, що нараховуються на 388 464,00 грн заборгованості.

- 200, 12 грн 1 % річних, що нараховуються на 776 928,00 грн заборгованості;

- 30,88 грн 1 % річних, що нараховуються на 388 464,00 грн заборгованості.

- 16 387,36 грн інфляційних втрат за березень-червень 2019, що нараховуються на 776 928,00 грн заборгованості;

- 4261,45 грн інфляційних втрат за червень-липень 2019, що нараховуються на 388 464,00 грн заборгованості.

Відповідач за первісним позовом проти наданого позивачем розрахунку пені, 1% річних та інфляційних втрат заперечує, посилаючись на положення п. 5.1 Договору, яким визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту настання останньої з подій а саме: поставки товару; надання документів передбачених пунктом 6.1. Договору; реєстрації податкової накладної, але в будь-якому випадку не раніше дати реєстрації податкової накладної в ЕРПН.

Відповідач за первісним позовом зазначає, що податкова накладна від 20.02.2019 № 94 щодо здійснення поставки товару на суму 776 928,00 грн зареєстрована в ЕРПН 05.03.2019 згідно квитанції № 2, а тому граничний строк оплати - 20.03.2019, а не 07.03.2019 як це зазначає позивач.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач за первісним позовом посилався на положення ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та просив суд з огляду на повне виконання зобов`язання, незначний період прострочення, відсутність понесених збитків позивача, зменшити розмір штрафних санкцій заявлених позивачем за первісним позовом.

Судом встановлено, що на підтвердження викладених відповідачем за первісним позовом у відзиві на позовну заяву заперечень, відповідачем долучено копію податкової накладної № 94 від 20.02.2020 на загальну суму 776 928,00 грн, а також квитанцію № 1 від 06.03.2019.

Зі змісту наведеної квитанції, судом встановлено, що зазначена квитанція сформована на підставі податкової накладної № 94 від 20.02.2020 та подана до Державної податкової служби України 05.03.2019.

Суд приймає до уваги квитанцію № 1 від 06.03.2019 в якості належного доказу на підтвердження реєстрації податкової накладної № 94 від 20.02.2020.

Разом з тим, позивач за первісним позовом у відповіді на відзив проти зазначеного доказу не заперечував та заперечень щодо доводів відповідача за первісним позовом про необхідність врахування дати реєстрації податкової накладної, як дати від якої слід відраховувати граничний строк для сплати коштів за поставлений товар, не надав.

Суд зазначає, що п. 5.1 Договору сторонами чітко визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту настання останньої з події, а саме: - поставки товару; - надання документів передбачених пунктом 6.1. Договору; реєстрації податкової накладної, але в будь-якому випадку не раніше дати реєстрації податкової накладної в ЕРПН.

За таких обставин, суд вважає, що прострочення відповідача за первісним позовом слід обраховувати після закінчення п`ятнадцятиденного строку з дати реєстрації податкової накладної - 05.03.2019, тобто з 21.03.2019.

Отже позивачем за первісним позовом не вірно визначено період з якого слід нараховувати пеню, 1% річних та інфляційні втрати на суму 776 928,00 грн заборгованості.

Разом з тим, позивачем за первісним позовом не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи наведене, вірними періодами для нарахування пені, 1% річних та інфляційних втрат, з урахуванням часткових оплат відповідача 10.06.2019 та 10.07.2019, слід вважати такі періоди: з 21.03.2019 - 09.06.2019, що нараховуються на 776 928,00 грн заборгованості та з 10.06.2019 - 09.07.2019, що нараховується на 388 464,00 грн заборгованості.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач за первісним позовом обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.4. Договору, визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує постачальнику неустойку у розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен банківський день прострочення, але не більше 5 % вартості неоплаченого товару, з якої допущено таке прострочення.

Суд здійснивши розрахунок пені за визначені судом періоди за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" встановив, що сума пені становить 36 143,11 грн, водночас, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, відповідно до якої, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом про стягнення 27 479,86 грн пені саме у цій сумі.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.5. договору за порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику 0,1 % річних від простроченої суми.

Суд здійснивши розрахунок 0,1 % річних за встановлені судом періоди, дійшов висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 231,00 грн 1% річних частково у сумі 204,34 грн.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення 20 648,81 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням вищенаведеного, суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань, дійшов висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом про стягнення 20 648,81 грн інфляційних втрат частково в сумі 13 262,16 грн.

Відповідно до ч. 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Щодо викладеного відповідачем за первісним позовом у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру неустойки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 № 6-100цс14.

Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача за первісним позовом, суд зазначає, що відповідачем за первісним позовом не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру відповідальності наслідкам порушення, а тому заява відповідача за первісним позовом про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають: 27 479,86 грн пені; 13 262,16 грн інфляційних втрат; 204,34 грн. 1% річних.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем за первісним позовом в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн та транспортних витрат у сумі 3 500,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 1990,80 грн покладається на відповідача за первісним позовом, а в сумі 111,20 грн - на позивача за первісним позовом.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Позивачем за первісним позовом жодних доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у визначений позивачем сумі до матеріалів справи не додано.

Оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, тоді як відповідні належні та допустимі докази позивачем за первісним позовом суду не надані, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для відшкодування витрат позивача за первісним позовом на професійну правничу допомогу.

Позивачем за первісним позовом також не додано жодних доказів на підтвердження понесених ним транспортних витрат у сумі 3 500,00 грн, а тому у суду вістуні підстави для їх відшкодування.

Суд розглядає позовні вимоги позивача за зустрічним позовом.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом, позивач посилався на порушення відповідачем за зустрічним позовом умов п.3.2 Договору щодо строку поставки товару та в порядку п.8.2. Договору просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 0,5% пені від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, що відповідно до розрахунку позивача за зустрічним позовом складає 31 077,12 грн пені.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що засобами електронного зв`язку АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" АТ "Українська залізниця" направило ПАТ "АЗОВКАБЕЛЬ" рознарядку (заявку) № ЦУП-8/531 від 29.01.2019.

На підтвердження наведеного позивачем за зустрічним позовом надано копію рознарядки (заявки) № ЦУП-8/531 від 29.01.2019 та скріншот з електродної пошти позивача за зустрічним позовом в якості підтвердження направлення зазначеної рознарядки (заявки).

Умовами п.3.3 визначено, що рознарядка (заявка) на поставку товару надається постачальнику в оригіналі або з застосуванням факсимільного зв`язку на номер НОМЕР_1 або через мережу електронного зв`язку (Інтернет) на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1. Після отримання рознарядки (заявки) постачальник зобов`язаний підтвердити її отримання в кожному випадку протягом одного робочого дня.

У рознарядці (заявці) повинно бути вказано: номенклатура, обсяг партії товару, що підлягає поставці, вантажоодержувачі товару, їх реквізити, терміни поставки.

Судом встановлено, що рознарядка № ЦУП-8/531 від 29.01.2019 містить реквізити, визначені п.3.3 Договору.

Пунктом 3.3. також визначено, що відправлення покупцем рознарядки (заявки) з застосуванням факсимільного зв`язку або через мережу електронного зв`язку (Інтернет) є достатньою підставою для початку перебігу строку, визначеного пунктом 3.2. Договору.

Зі змісту наданого позивачем за зустрічним позовом скріншоту з електродної пошти, судом встановлено, що зазначене у ньому повідомлення з темою - рознарядка за постачання стрічки конвеєрної від 29.01.2019 № ЦУП-8/530 № ЦУП-8/531 адресоване П.Барсуков та містить прохання про надання відповіді на рознарядку листа-підтвердження про отримання даної рознарядки. Зазначене повідомлення міститься у розділі відправлених повідомлень та має посилання на дату та час 29.01.2019 15:00 год.

Відповідач за зустрічним позовом проти отримання відповідної рознарядки (заявки) не заперечує, однак зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено її відправлення саме 29.01.2010, а тому, на його думку, не можливо здійснити правильний розрахунок заборгованості за поставлений товар, що є підставлю стверджувати, що відповідач за зустрічним позовом виконав обов`язок щодо поставки товару у визначений Договором строк.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає наступне.

За умовами п. 3.1. Договору постачальник здійснює поставку товару на підставі рознарядки (заявки) покупця автомобільним транспортом на умовах DDP відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС».

Тобто, підставою для поставки товару є рознарядка (заявка).

Факт поставки товару 20.02.2019 підтверджується наявними матеріалами справи доказами та сторонами не заперечується.

Позивачем з зустрічним позовом на підтвердження направлення рознарядки (заявки) надано докази на підставі яких він стверджує про відправлення відповідної рознарядки 29.01.2019.

В той же час, відповідач за зустрічним позовом заперечуючи проти доводів позивача за зустрічним позовом, доказів протилежного не надав, та не вказав про іншу дату відправники рознарядки (заявки) з якої слід відраховувати десятиденний строк для поставки товару.

Разом з тим, відповідач за зустрічним позовом не надає обґрунтування поставки ним товару саме 20.02.2019.

Отже, відповідачем за зустрічним позовом не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу свої заперечень.

Відповідно до 3.2 Договору, у разі ненадходження покупцю від постачальника підтвердження про отримання рознарядки (заявки) в строк, передбачений підпунктом 3.3.1. Договору, відмітка звіт про відправку, рознарядки (заявки) з застосуванням факсимільного зв`язку або через мережу електронного зв`язку з застосуванням факсимільного зв`язку або через мережу електронного зв`язку (Інтернет) є достатньою підставою для початку перебігу строку, визначеного пунктом 3.2 Договору.

Суд вважає, що наданий позивачем за зустрічним позовом скріншот з його електродної пошти з наявними у ньому відомостями є достатнім доказом для підтвердження направлення відповідачу рознарядки № ЦУП-8/531 від 29.01.2019 саме 29.01.2019 та є достатньою підставою для початку перебігу строку, визначеного пунктом 3.2 Договору.

Відповідно до п.3.2. визначено, що строк поставки товару (партії товару): 10 (десять) робочих днів з дня отримання рознарядки (заявки) покупця, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару (партії товару).

Отже, відповідач за зустрічним позовом мав поставити товар 12.02.2019, тоді як товар фактично був поставлений 20.02.2019.

Як свідчать матеріали справи, 14.02.2019 АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" АТ "Українська залізниця" звернулося до ПАТ "АЗОВКАБЕЛЬ" з повідомлення про виконання умов Договору та нарахування штрафних санкцій з огляду на прострочення строків його виконання.

Відповідно до п. 8.2 Договору у разі не поставки або несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% вартості не поставленого товару за кожен день прострочення, а за не поставку або прострочену поставку понад 30 днів додатково штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

Позивач за зустрічним позовом визначає строк прострочення поставки товару з 13.02.2019 по 20.02.2019 та просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 31 077,12 грн пені (0,5 % від вартості товару).

Суд зазначає, що визначений позивачем за зустрічним позовом період прострочення є не вірним, оскільки зобов`язання відповідачем за зустрічним позовом фактично було виконане 20.02.2019, тому цей день не враховується в період прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на зазначене, вірним періодом для нарахування 0,5 % пені є з 13.02.2019 по 19.02.2019.

Сума пені за цей період становить 27 192,48 грн відповідно до розрахунку суду, здійсненого за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" .

В той же час, враховуючи, що відповідачем за зустрічним позовом у поданій до суду 17.08.2020 заяві про застосування строків позовної давності, заявлено про пропуск позивачем за зустрічним позовом встановленого чинним законодавством строку позовної давності до вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Судом встановлено наявність підстав для нарахування відповідачу за зустрічним позовом пені за прострочення останнім поставки товару за період з 13.02.2019 по 19.02.2019, а отже, встановлено порушення прав позивача за зустрічним позовом у відповідній частині на підставі Договору, на захист яких останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача за зустрічним позовом пені.

Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача за зустрічним позовом про застосування позовної давності, судом досліджено наявність підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку щодо стягнення пені за період з 13.02.2019 по 19.02.2019.

Стягнення неустойки можливе лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною 1 статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 ЦК України, від дня порушення грошового зобов`язання (відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України із вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) особа може звернутись до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов`язання.

Судом враховано, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, водночас, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Керуючись положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України, суд зазначає, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі починається зі спливом строку виконання зобов`язання з оплати спірного товару, тобто з 13.02.2019. Як встановлено судом стягнення пені в спірному випадку можливе за період з 13.02.2019 по 19.02.2019.

Разом з цим, оскільки, позивач за зустрічним позовом звернувся з даним позовом до суду 15.05.2020 (що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви за вх. № 6702/20), то вимоги про стягнення з відповідача за зустрічним позовом пені за період з 13.02.2019 по 19.02.2019 заявлено позивачем за зустрічним позовом із пропуском позовної давності (так, з вимогою про стягнення пені за період з 13.02.2019 по 19.02.2019 позивач міг звернутись до суду до 13.02.2020-19.02.2020).

Таким чином, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають

при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в зустрічному позові повністю та наведені приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "АЗОВКАБЕЛЬ" (Україна, 71100, Запорізька обл., місто Бердянськ, вул. Промислова, будинок 2-І; ідентифікаційний код юридичної особи 31600918) 27 479,86 грн (двадцять сім тисяч чотириста сімдесят дев`ять гривень 86 коп.) пені, 13 262,16 грн (тринадцять тисяч гривень двісті шістдесят дві гривні 16 коп.) інфляційних втрат, 204,34 грн (двісті чотири гривін 34 коп.) 1% річних, 1 990,80 грн (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто гривень 80 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 21.09.2020.

Суддя Гумега О.В.