Рішення № 91720722, 23.09.2020, Господарський суд Закарпатської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.09.2020 м. Ужгород Справа № 907/436/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/436/20

за позовною заявою фізичної особи - підприємця Лесько Сергія Олександровича, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІФЛЕКС, с. Велика Добронь Ужгородський район про стягнення суми 235 528,44 грн. -

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 235 528,44 грн заборгованості за Договором №02/2017 оренди автомобіля від 11 жовтня 2017 року, в тому числі 203 483,00 грн. - основного боргу, 17248,77 грн. - інфляційних втрат, 6081,74 грн. - пені, 8714,93 грн. - проценти за користування грошовими коштами, посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного договору, ст. 526, Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем взятих на себе по договору зобов`язань щодо сплати орендних платежів, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість, яка станом на момент звернення до суду з даним позовом складає суму 203 483,00 грн. Крім того, посилаючись на порушення відповідачем умов договору, в частині дотримання строків оплати просить суд стягнути з відповідача суму 17 248,77 грн. - інфляційних втрат, 6 081,74 грн. - пені, 8 714,93 грн. - проценти за користування грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/436/20, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 15.08.2020р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 01.07.2020 року у зв`язку з відсутністю фінансування суду на відповідні поштові витрати була надіслана відповідачу 14.08.2020 рекомендованим листом, на адресу місцезнаходження юридичної особи, та як вбачається з повернутого рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 8850101176463, отримана відповідачем 29.08.2020 року.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2017 року між, Фізичною особою-підприємцем Лесько Сергієм Олександровичем (надалі за текстом - «Позивач», «Орендодавець») та товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІФЛЕКС» (надалі за текстом - «Відповідач», «Орендар») укладено договір №02/2017 оренди автомобіля (надалі за текстом - «Договір»).

За умовами пункту 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування вантажний автомобіль: марка (модель) КАМА3 4310, 1987 року випуску, кольору зеленого, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , тип ТЗ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ ПЛАТФОРМА, зареєстрований (поставлений на облік) в Центрі 2141 (Т5С 2141) 01.03.2017 року, реєстраційний номер - НОМЕР_2 , Свідоцтво про реєстрацію Т3 серії НОМЕР_3 (надалі іменується - «автомобіль»), а також зобов`язується сплачувати Орендодавцю плату за його використання.

Автомобіль передається в користування на строк дії даного Договору за актом приймання-передачі, який підписується Сторонами та скріплюється печатками Сторін одночасно з підписанням даного Договору (пункт 1.4. Договору).

У відповідності до п.2.1. Договору №02/2017 оренди автомобіля від 11.10.2017 року розмір щомісячної плати за користування автомобілем становить 7000,00 грн. (сім тисяч гривень) з урахуванням податку на додану вартість, які сплачуються на користь Орендодавця щомісячно до тридцятого числа місця користування автомобілем. Витрати пов`язані з експлуатацією автомобіля несе Орендар.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу у користування автомобіль, що підтверджується актом приймання передачі б/н від 11.10.2017.

Пунктом 4.1 Договору визначено зокрема обов`язок орендаря своєчасно і в повному розмірі сплачувати плату за користування автомобілем.

Згідно п.8.2. договору №02/2017 оренди автомобіля від 11.10.2017 року строк дії договору визначено до 31.12.2018 року.

Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору ( пункт 8.3 Договору).

Пунктом 4.1. Договору визначено обов`язок орендаря на протязі трьох календарних днів в разі закінчення строку дії договору повернути автомобіль Орендодавцю в технічно справному стані по акту приймання-передачі.

Автомобіль вважається фактично поверненим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі та його скріплення печатками Сторін. У момент підписання цього акту Орендар передає Орендодавцю ключі від автомобіля ( пункт 5.1 Договору).

За доводами позивача, що підтверджуються матеріалами справи, Відповідач не виконав зобов`язання згідно умов Договору, а саме не здійснив повну оплату по договору та не повернув об`єкт оренди після закінчення договору.

Згідно п. 6.4. Договору оренди автомобіля №02/2017 від 11.10.2017 року орендар за несвоєчасну сплату чергових платежів за користування автомобілем сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення такого чергового платежу.

7 квітня 2020 року позивач направив на адресу ТОВ «МАКСІФЛЕКС» заяву щодо повернення автомобіля, однак вказана заява, залишена без відповіді та задоволення.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення суми 203 483,00 грн. основного боргу по орендній платі, та з огляду на порушенням відповідачем умов договору в частині строків проведення оплати, просить суд стягнути суму 17248,77 грн. - інфляційних втрат, суму 6 081,74 грн. - пені та суму 8 714,93 грн. - проценти за користування грошовими коштами.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору №02/2017 від 11.10.2017 року, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди майна.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.2, 3 ст.774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. і ст. 631 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом ст. 610 ЦКУ несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов`язання.

Автомобіль передається в користування на строк дії даного Договору за актом приймання-передачі, який підписується Сторонами та скріплюється печатками Сторін одночасно з підписанням даного Договору (пункт 1.4. Договору).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу автомобіль, що підтверджується Актом приймання-передачі б/н від 11.10.2017р.

Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п.2.1. Договору №02/2017 оренди автомобіля від 11.10.2017 року розмір щомісячної плати за користування автомобілем становить 7000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, які сплачуються на користь Орендодавця щомісячно до тридцятого числа місця користування автомобілем.

Так, як вбачається з матеріалів справи, за оренду автомобіля між сторонами Договору протягом жовтня 2017 року - грудня 2018 року підписано акти про підтвердження користування об`єктом оренди: 31 жовтня 2017 року на суму 4742,00 грн., 30 листопада 2017 року на суму 7000,00 грн., 31 грудня 2017 року на суму 7000,00 грн., 31 січня 2018 року на суму 7000,00 грн., 28 лютого 2018 року на суму 7000,00 грн., 31 березня 2018 року на суму 7000,00 грн., 30 квітня 2018 року на суму 7000,00 грн., 31 травня 2018 року на суму 7000,00 грн., 30 червня 2018 року на суму 7000,00 грн., 31 липня 2018 року на суму 7000,00 грн., 31 серпня 2018 року на суму 7000,00 грн., 31 жовтня 2018 року на суму 7000,00 грн., 30 листопада 2018 року на суму 7000,00 грн., 31 грудня 2018 року на суму 7000,00 грн.,

Акт надання послуг за вересень 2018р. та інші акти в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умови Договору, строк виконання грошового зобов`язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов`язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним об`єктом оренди за Договором, відповідачем вказані обставини передбаченим законодавством способом не спростовано та не заперечене.

З огляду на, що суд здійснивши перевірку нарахування орендної плати за період з 11.10.2017 року по 21.03.2020 року у відповідності до п. 2.1 Договору, прийшов до висновку про задоволення цієї позовної вимоги в повному обсязі.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача суму 6081,74 грн. пені у відповідності до пункту 6.4 Договору.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.4. Договору оренди автомобіля № 02/2017 від 11.10.2017 року передбачена відповідальність орендаря за несвоєчасну сплату чергових платежів за користування автомобілем у вигляді пені в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення такого чергового платежу.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що заявлена до стягнення сума вирахувана за останні шість місяців зі суми боргу відповідача, розрахованого валовим способом починаючи з 31.01.2019 року.

Суд здійснивши перерахунок пені за кожен місяць окремо, з врахуванням встановленого договором строку оплати - до 30 числа поточного місяця, прийшов до висновку про задоволення цієї позовної вимоги частково в сумі 6 058,46 грн., у задоволенні решти вимог відмовити.

З посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України та з огляду на прострочення відповідачем строку оплати, позивачем, заявлено також позовні вимоги про стягнення суми 8 714,93 грн. 3% річних та суми 17 248,77 грн. втрат від інфляції.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми 17 248,77 грн. інфляційних втрат прийшов до висновку про задоволення цієї позовної частково в сумі 9 328, 30 грн., у задоволенні решти вимог відмовити. Позовна вимога про стягнення суми 8 714,93 трьох відсотків річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця Лесько Сергія Олександровича, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІФЛЕКС, с.Велика Добронь Ужгородський район підлягають задоволенню частково в сумі 227 584,69 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в сумі 3 413,74 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІФЛЕКС» (89463, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Велика Добронь, вулиця Малодобронська, будинок 5/2, Код ЄДРПОУ 34778580) на користь фізичної особи - підприємця Лесько Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) суму 227 584,69 грн. (двісті двадцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят чотири гривні 69 коп.) в т. ч. 203 483,00 грн. заборгованості по орендній платі, суму 6058,46 грн. пені, 8 714,93 грн. 3% відсотки річних, 9328,30 інфляційних втрат, а також суму 3 413,74 грн. (три тисячі чотириста тринадцять гривень 74 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.09.2020.

Суддя О.Ф. Ремецькі