Рішення № 91717689, 22.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року м. Київ № 640/21434/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаПриватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського Олександра Володимировича Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Кошарського Олександра Володимировича (далі по тексту - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання протиправними дій приватного виконавця Кошарського Олександра Володимировича щодо вилучення автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №62976711; зобов`язання приватного виконавця Кошарського Олександра Володимировича винести постанову про передачу ОСОБА_1 автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 на зберігання.

Ухвалою суду від 11.09.2020р. відкрито провадження у справі в порядку визначеному статями 268-271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій приватного виконавця, щодо вилучення майна без винесення постанови про його вилучення та в порушення вимог частини 7 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження». А тому безпідставне вилучення автомобіля порушує право власності щодо володіння та користування майном. Крім того, позивач вважає, що відповідачем порушенні також норми частини 2 та частини 5 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження". З урахуванням цього, позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі у зв`язку з тим, що ним відкрито виконавче провадження на підставі заяви стягувача та на підставі виконавчого напису нотаріуса в якому запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки Subaru, модель Forester, тип ТЗ - легковий універсал, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2008. Відповідач надав пояснення, що постанова про вилучення транспортного засобу Законом України «Про виконавче провадження» не передбачена, а тому ним була винесена постанова про опис та арешт майна. Вимог пункту 7 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» ним не порушено, оскільки транспортний засіб не передавався на реалізацію. Також відповідачем надано до суду копію матеріалів виконавчого провадження.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача проти позову заперечує з тих підстав, що виконавець відкривши виконавче провадження з приводу примусового виконання виконавчого напису та здійснивши опис, арешт та вилучення автомобіля, який належить боржнику у виконавчому провадженні діяв в межах норм Закону України «Про виконавче провадження». На думку третьої особи, ефективне і своєчасне виконання судових рішень неможливе без надання виконавцеві повноважень щодо застосування санкцій до боржника, які не виконують виконавчі документи.

22.09.2020р. на підставі пункту 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд прийшов до висновку за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

07 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кошарським Олександром Володимировичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження про звернення стягнення на автомобіль марки Subaru, модель Forester, тип ТЗ - легковий універсал, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2008, що належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві 24.06.2008р. ОСОБА_1 , щодо примусового виконання виконавчого напису №1585 від 18.08.2020 року виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною.

08 вересня 2020 року приватним виконавцем виявлено транспортний засіб марки Subaru, модель Forester, тип ТЗ - легковий універсал, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2008 виконавчого округу міста Києва Кошарським Олександром Володимировичем , який описано та арештовано, про що складено постанову. Опис та арешт транспортного засобу відбувався в присутності понятих та патрульної поліції.

Цього ж дня транспортний засіб передано на зберігання.

Не погоджуючись з діями приватного виконавця щодо вилучення транспортного засобу, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегулювано Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Рішення, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів, визначені статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як зокрема виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені вимоги до виконавчого документа.

Так, згідно частини першої цієї статті у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною вчинено виконавчий напис, зареєстровано в реєстрі за №1585, яким запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки Subaru, модель Forester, тип ТЗ - легковий універсал, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2008р. (далі «предмет застави»), що належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві 24.06.2008р. ОСОБА_1 .

Згідно статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номер рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню або предмети, які потребують витребування, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем або державного мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що виконавчий напис нотаріуса відповідав вимогам статті 89 Закону України «Про нотаріат», та на момент відкриття виконавчого провадження його не визнано таким, що не підлягає виконанню, не скасовано у судовому порядку.

В свою чергу, відповідно до вимог статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частини третьої цієї статті у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

У відповідності з частиною п`ятою цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Статтею 56 Закону №1404 встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються:

1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо;

2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди;

3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.

Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Відповідно до статті 58 Закону України № 1404 майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання). Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування.

У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.

Згідно з пунктом 10 Розділу VIII Інструкції № 512/5 після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:

назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

відмітка про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що виконавцем під час прийняття постанови про опис та арешт майна (коштів) дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо посилання позивача на порушення частини 7 статті 56 Закону №1404 не може бути взято судом до уваги, оскільки дана норма стосується процедури вилучення майна передачі його на реалізацію. Згідно з матеріалів виконавчого провадження приватним виконавцем майно не вилучалося та не передавалося на реалізацію, а лише здійснено його опис, накладено арешт та передано на зберігання зберігачу.

Стосовно твердження позивача, що відповідачем порушено вимоги частини 2 та частини 5 статті 48 Закону №1404, про те, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника, і лише у разі відсутності у боржника кошті та інших цінностей, стягнення невідкладно звертається на належне майно боржнику, то суд зазначає, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису, в якому чітко визначено порядок примусового виконання лише шляхом звернення стягнення на транспортний засіб, який перебуває в заставі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти постанову про передачу ОСОБА_1 автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд зазначає наступне:

Пунктом 13 Розділу VIII Інструкції № 512/5 у разі необхідності після передачі майна на зберігання за постановою виконавця таке майно може бути передано на зберігання іншому зберігачу. У постанові зазначаються причина передачі майна іншому зберігачу, прізвище, ім`я та по батькові зберігача, який здійснював зберігання майна, та прізвище, ім`я та по батькові нового зберігача. Постанова підписується виконавцем. У постанові робиться попередження новому зберігачеві майна про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі необхідності (наявність інформації про псування або розтрату майна тощо) виконавець до моменту передачі майна новому зберігачу може здійснити вихід за місцем зберігання майна для його огляду. У разі зміни кількісних чи якісних характеристик майна про це зазначається в постанові про призначення нового зберігача при цьому виконавець готує повідомлення до органів досудового розслідування щодо притягнення зберігача до кримінальної відповідальності. Факт передачі майна новому зберігачу засвідчується актом виконавця або актом приймання-передавання майна, який долучається до постанови про заміну зберігача.

Таким чином, наведені вище норми права передбачають наступний алгоритм дій державного виконавця у процедурі опису й арешту майна: 1) проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту, про що державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника; 2) можлива передача описаного й арештованого майна на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту; 3) після передачі майна на зберігання у разі необхідності - можлива передача майна іншому зберігачеві, шляхом прийняття відповідної постанови.

При цьому суд звертає увагу, що з аналізу Пункту 13 Розділу VIII Інструкції № 512/5 передача майна на зберігання за постановою державного виконавця іншій особі, є правом виконавця, а не обов`язком.

Крім цього, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до приватного виконавця з обгрунтованою заявою про зміну зберігача майна.

За вказаних обставин, та на переконання суду, підстав для зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського Олександра Володимировича змінити зберігача майна, а саме автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 немає законних підстав.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.В. Амельохін