Рішення № 91717645, 22.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року м. Київ № 640/11130/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. при секретарі судового засідання Невмержицькій О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ

Юхименко Ольги Леонідівни

про визнання протиправною та скасування постанови

від 15.08.2019 ВП№59813741,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко Ольги Леонідівни (далі-відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження №59813741 від 15.08.2019 про примусове виконання виконавчого напису №1175 виданого 26.07.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною щодо боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та всі інші постанови у даному провадженні;

- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі, що підтверджена квитанціями на момент ухвалення рішення у справі.

В обгрунтування позовних вимог вказано, що постанову про відкриття поводження та інші постанови у рамках виконавчого провадження №59813741 позивачу не надсилались. Про існування виконавчого провадження позивачеві стало відомо випадково, у зв`язку з недоотримання пенсії в повному розмірі. Адвокат в інтересах позивача подала до відповідача адвокатський запит №0505 від 05.05.2020, в якому просила надати копії всіх матеріалів виконавчого провадження №59813741. На електронну пошту адвоката 08.05.2020 надійшла відповідь на адвокатський запит разом з матеріалами виконавчого провадження, в тому числі копія постанови про відкриття провадження у справі №59813741 від 15.08.2019. Позивач вважає постанову про відкриття вказаного виконавчого провадження протиправною та просить її скасувати, оскільки, виконавець не мала права відкривати дане провадження, у зв`язку з тим, що боржник не має відношення до виконавчого округу міста Києва, адже проживає та зареєстрований у с. Кисляк Вінницької області, Гайсинського району, що підтверджується постановою про відкриття провадження, в якій безпосередньо і зазначена адреса: с. Кисляк Гайсинського району, Вінницької області та копією паспорту. Зазначено, що нерухомості чи іншого майна в місті Києві позивач не має.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/11130/20, з урахуванням приписів статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Справу призначено до судового розгляду по суті. Зобов`язано відповідача надати суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №59813741 та докази надсилання позивачеві постанову про відкриття виконавчого провадження, запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем 09.06.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що приватний виконавець має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Також зазначає, що оскільки до відповідача надійшли виконавчі документи у яких зазначено, що місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу міста Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчих документів стягувачу, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. На думку відповідача, підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №59813741 відсутні, а тому дії приватного виконавця відповідають нормам чинного законодавства.

Разом з відзивом, відповідачем надано копії матеріалів виконавчого провадження №59813741.

В судовому засідання 21.09.2020, судом ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

В ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2020 вказано, що питання щодо строків звернення до суду із відповідним позовом, буде вирішено після надання письмових пояснень та доказів відповідачем стосовно спірних правовідносин.

Розглянувши питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду та матеріали справи, викладені позиції учасників справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Представник позивача в позовній заяві вказав, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.08.2019 не отримував, а про її існування дізнався лише після отримання документів на адвокатський запит його представника.

Суд зазначає, що матеріали виконавчого провадження не містять належних доказів своєчасного надіслання позивачеві постанови про відкриття виконавчого провадження.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише у травні 2020 року, а позовна заява, згідно відмітки канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва, подана 21.05.2020.

Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не був пропущений.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Юхименко Ольгою Леонідівною 15.08.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59813741, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової Аліни Анатоліївни від 26.07.2019 №1175, про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість в розмірі 96488,46 гривень.

Не погоджуючись із зазначеними постановами приватного виконавця та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIIІ).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону №1404 визначено, що виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною третьою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIIІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частин першої, другої статті 22 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VII (далі - Закон №1403-VII) про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов`язково зазначаються, зокрема, виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Згідно з пункту 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

За змістом постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.08.2019 ВП №59813741, вказана постанова прийнята приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Юхименко Ольгою Леонідівною. Відтак, виконавчим округом приватного виконавця Юхименко Ольги Леонідівни є місто Київ.

Водночас відповідно до частини першої статті 25 Закону №1403-VII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Згідно з частини другої статті 25 Закону №1403-VII приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

В силу вимог частини другої статті 24 Закону №1404-VIIІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон України "Про виконавче провадження" визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.

При цьому згідно з частини третьої статті 25 Закону №1403-VII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Визначення місця вчинення приватним виконавцем виконавчих дій у вже відкритому виконавчому провадженні здійснюється відповідно до загальних норм, якими визначаються вимоги щодо місця вчинення відповідної виконавчої дії - без обмеження дій приватного виконавця виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність (частина шоста статті 25 Закону №1403-VII та абзац 2 частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, як видно зі змісту наведеної вище частини другої статті 24 Закону №1404-VIIІ, якщо місце проживання, перебування боржника-фізичної особи та місцезнаходження боржника-юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та, відповідно, на яку розповсюджуються компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Згідно наявної в матеріалах справи копії виконавчого напису від 26.07.2019 №1175 вчиненого приватним Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною, боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана адреса місця реєстрації боржника зазначена і в постанові про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено місце реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: 23726, Вінницька область, Гайсинський район, с. Кисляк, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , виданого Гайсинським РВ УМВС України в Вінницькій області 25.03.1996.

Тобто, на момент відкриття виконавчого провадження №59813741 боржник був зареєстрований в Вінницькій області, що не відноситься до виконавчого округу відповідача.

Відповідач, приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, керувалася тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_3 , відкритому в товаристві з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи (04053, м. Київ, Кудрявський узвіз, 5Б).

Слід зазначити, що за вищевказаною адресою знаходиться і стягувач у виконавчому провадженні ВП №59813741.

Відповідно до пункту 1.27 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно статті 3 наведеного Закону кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.

Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень статті 190 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.

Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 цього ж Кодексу).

Пунктами 3.1, 3.2 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.01.2001 (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Поняття "картковий рахунок" було передбачено Постановою Національного банку України від 19.10.2005 "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням" №137, яке втратило чинність на підставі Постанови Національного банку України №223 від 30.04.2010.

При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що "картковий рахунок" є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження "карткового рахунку" за місцем знаходження будь-якого банку.

У матеріалах справи міститься лист товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» від 29.07.2019 №13876117, згідно якого рахунок на ім`я позивача товаристві з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відкрито на підставі Положення про Облікову політику цього товариства, рахунок відкрито з метою обліку заборгованості.

При цьому, аналіз вказаного документу не містить посилань, що на рахунку № НОМЕР_3 відкритому в товаристві з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», знаходяться грошові кошти, що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно до положення статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім цього, інші матеріали справи також не містять таких доказів.

Наявність карткового рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у місті Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника, зокрема, його грошових коштів, оскільки документальне підтвердження того, що на відповідному рахунку обліковувались грошові кошти, належні боржнику, на час відкриття виконавчого провадження, в матеріалах справи відсутнє.

Аналогічна позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №580/651/20.

Разом з тим суд звертає увагу, що стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення не зазначено та не надано доказів, які б підтверджували, що боржник дійсно має власні грошові кошти (майно) на зазначеному вище рахунку, а відповідачем при прийнятті виконавчого документа до виконання це перевірено не було.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на Постанову Верховного Суду №905/3542/15 від 10.09.2018, скільки вказана постанова прийнята щодо господарських правовідносин і в ній Верховним Судом надана оцінка правовідносинам щодо правомірності накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках боржника, а не щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням карткового рахунку боржника за відсутністю доказів про наявність на цьому рахунку грошових коштів.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на постанови Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №905/584/19 та від 19.08.2019 у справі №922/1293/15, адже Касаційний господарський суд, надаючи правову оцінку, виходив з того, що боржником у виконавчому провадженні була юридична особа, а не фізична. Крім того, правовідносини, яким надавав оцінку Касаційний господарський суд під час розгляду господарської справи, не є аналогічними правовідносинам, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства у даній справі.

З системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, враховуючи, що на дату відкриття виконавчого провадження приватний виконавець не мав відомостей про наявність майна боржника у виконавчому окрузі міста Києва, наявність такого майна також не встановлена і судом.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження в іншому виконавчому окрузі. Відтак, відповідач протиправно та всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців, у зв`язку з чим постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.08.2019 ВП №59813741 є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, представник позивача просить скасувати всі інші постанови у виконавчому провадженні ВП №59813741, проте реквізитів таких постанов не вказано, при зверненні до суду судовий збір сплачено лише за одну вимогу немайнового характеру.

Суд зазначає, що представник позивача мав можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та зазначити реквізити постанов, які мав намір оскаржити, або витребувати відповідну інформацію у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни.

Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог. Зазначений зміст має бути викладений чітко, мають бути зазначені реквізити рішень, що є предметом оскарження. Проте позовна заява ані по змісту позову, ані по змісту позовних вимог такої інформації не містить.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині оскарження "інших постанов" задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 05.05.2020 №05-05, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю №5276 Драган Яни Сергіївни, копія посвідчення адвоката Драган Яни Сергіївни, ордер Серія АА №1024609, квитанція до прибуткового касового ордера №1805 від 18.05.2020 на суму 6000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зазначивши, що вартість послуг адвоката є завищеною.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що представником позивача не надано суду акту наданих послуг. Розрахунок гонорару адвоката, зазначеного у договорі про надання правової допомоги від 05.05.2020 №05-05 не відповідає розрахунку гонорару адвоката, наведеного у позовній заяві, містить значні розбіжності як у вартості послуг, так в їх змісті.

У зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити розмір та співвімірність витрат на правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 15.08.2019 ВП №59813741.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 копійок за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко Ольги Леонідівни.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 287, 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.