Рішення № 91717384, 16.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року м. Київ № 640/4578/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аверкової В.В. , суддів Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М. при секретарі судового засідання Ващенку В.А.

за участі представників сторін:

від позивача - не прибула

від відповідача - Ферштей А.М.

від третьої особи 1 - не прибув

від третьої особи 2 - не прибув

від третьої особи 3 - не прибув

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

треті особи 1) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру

2) Головне управління Держгеокадастр в Миколаївській області

3) Виконавчий комітет Новоодеської міської ради (Виконком новоодеської

міськради)

про визнання протиправними дій, рішень та бездіяльності та відшкодування

шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), за участю третіх осіб, Держгеокадастру України (далі по тексту - третя особа - 1), Держгеокадастру України Відділу в Новоодеському районі Миколаївської області (далі по тексу - третя особа - 2), Держгеокадастру України Головного управління в Миколаївській області Новоодеська міськрада Миколаївської області (далі по тексту - третя особа - 3) в якому просить:

- визнати протиправними дії, рішення, бездіяльність уряду щодо невиконання повноважень відповідно до статті 3, 19, 116 Конституції України: відносно звернень на особисті прийоми позивача в період 2008 - 2011 року щодо рішень - відмов виконати повноваження органу влади Держкомзем, Відділ Держкомзем в Новоодеському районі Миколаївської області, Головного управління Держкомзем в Миколаївській області, Новоолеської міськради та Новоодеського районного суду Миколаївської області - шкода, завдана урядом позивачу: втрачене здоров`я, набуто великий борг, зруйноване майно - садиба, яку позивач мала можливість відчужити в 2008 році;

- відносно створення умов життя громадян, які не відповідають нормам життя людини, який визначений найбіднішим в світі за рівнем життя. Визнано протиправною та скасовано в суді постанову Кабінету Міністрів України щодо встановлення прожиткового мінімуму для громадян. Шкода, завдана урядом позивачу: втрачене здоров`я, набутий великий борг;

- відносно протиправних дій уряду, який виносить політичні рішення щодо привласнення державних коштів, державного майна, невеликою кількістю осіб, яке є власністю народу. Шкода, завдана урядом позивачу: втрачене здоров`я, набутий великий борг. Та відшкодувати шкоду, завдану протиправною дією органу влади в розмірі 5 мільйонів гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконними діями відповідача, невиплатою боргу у строки, встановлені законом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено до розгляду за правилами загальному позовного провадження в підготовче судове засідання на 19 травня 2020 року.

Зважаючи на неявку представників сторін у підготовче засідання 19 травня 2020 року в адміністративній справі № 640/4578/20 фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 10 червня 2020 року.

У підготовче засідання 10 червня 2020 року прибув представник відповідача, інші учасники справи у підготовче засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомленні.

Від позивача в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за її відсутності.

24 квітня 2020 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшли пояснення третьої особи - 1, в яких через необґрунтованість позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову.

30 квітня 2020 року відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову з огляду на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання в адміністративній справі № 640/4578/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 10 червня 2020 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судове засідання на 08 липня 2020 року, яке відкладено на 16 вересня 2020 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як зазначає позивач, органи державної влади порушали її право володіти своєю власністю - садибою, яку позивач мала можливість відчужити в 2008 році за 25 тисяч доларів США - зруйнована, пошкоджена в період 2008 - 2011 роки за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи свідчать, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року № 814/579/17 апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру задоволено, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року скасовано, прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Позовними вимогами в даній справі позивач визначала «визнання протиправними дії щодо ненадання документів публічної інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» відносно передачі державного майна, умови отримання, прізвища, ім`я фізичних осіб, які отримали це право, документи щодо використання бюджетних коштів з часів керування органами державної влади, які не виконали вимоги законодавства щодо усунення недоліків Державного акту на землю в період 2008-2011 роки та зобов`язання надати реєстри щодо передачі у володіння державного майна та документи щодо отримання коштів з Державного бюджету України та документи щодо використання коштів, які надані Новоодеській міській раді».

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2018 року № 490/5584/17, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України, Новоодеської міської ради Миколаївської області, Державної казначейської служби в Україні, Головного управління казначейської служби в Миколаївській області, Держгеокадастру України, відділу у Новоодеському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївської обласної державної адміністрації про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовлено.

Позовна заява була мотивована тим, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року визнані протиправними дії Держгеокадастру України, Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, відділу Держгеокадастру в Новоодеському районі Миколаївської області, Новоодеської міської ради Миколаївської області щодо ненадання відповіді на її звернення відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», якими запитувалась інформація стосовно реєстрів права власності державного майна: земельних ділянок, які підпорядковані Держгеокадастру України та передані в приватну власність за період з 90-х років минулого століття до 2011 року.

Крім того, позивач зазначає, що протягом 2008-2011 років Новоодеська міська рада Миколаївської області, відділ Держкомзему в Новоодеському районі Миколаївській області за її зверненням не усунули недоліків, що містилися у державному акті на право приватної власності на землю, який було видано за життя її матері. Через допущені помилки в державному акті на право приватної власності на землю в частині невірно зазначеного імені померлої матері позивача, його складення на дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням та невизначеними межами між двома суміжними ділянками, вона не мала можливості оформити право власності на спадкове майно.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конституції України Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.

Статтею 40 Конституції України передбачено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, зокрема, що у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, що спеціально уповноважені здійснювати цю роботу. Таким підрозділом у Секретаріаті Кабінету Міністрів України є Управління з питань роботи із зверненнями громадян.

Нормами частини 2 статті 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» секретаріат Кабінету Міністрів України забезпечує відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" розгляд та надання відповідей на запити, що надходять до Кабінету Міністрів України.

Відповідно до § 154 Глави 2 Регламенту Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів створює умови для здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади шляхом оприлюднення звітів за результатами моніторингу виконання своїх рішень та іншої інформації про свою діяльність у засобах масової інформації, на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів (Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади), проведення роз`яснювальної роботи щодо цілей, змісту та механізму реалізації державної політики.

Кабінет Міністрів з питань, що належать до його компетенції, забезпечує надання об`єднанням громадян інформації, необхідної для досягнення їх цілей і виконання відповідних завдань.

Акти Кабінету Міністрів України підлягають обов`язковому оприлюдненню відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюються на офіційних веб-сайтах розробників у порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно § 157 Глави 2 Регламенту Кабінету Міністрів України задоволення запиту на інформацію, що перебуває у володінні Кабінету Міністрів, здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до § 158 Глава Регламенту Кабінету Міністрів України звернення громадян, адресовані Кабінетові Міністрів, Прем`єр-міністрові, Першому віце-прем`єр- міністрові, віце-прем`єр-міністрам, Державному секретареві Кабінету Міністрів, міністру, який не очолює міністерство, розглядаються відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та в порядку, встановленому цим Регламентом.

Секретаріат Кабінету Міністрів опрацьовує звернення громадян та готує пропозиції для розгляду Прем`єр-міністром, Першим віце-прем`єр-міністром, віце-прем`єр- міністрами, Державним секретарем Кабінету Міністрів, міністром, який не очолює міністерство, для прийняття рішення щодо порушеного питання.

Звернення громадян, адресовані Кабінетові Міністрів, Прем`єр-міністрові, Першому віце-прем`єр-міністрові, віце-прем`єр-міністрам, Державному секретареві Кабінету Міністрів, міністру, який не очолює міністерство, розглядаються відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та в порядку, встановленому цим Регламентом.

Відповідно до § 1 Розділу І Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 18.07.2007 № 950, Кабінет Міністрів є колегіальним органом, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Кабінет Міністрів в межах компетенції видає постанови і розпорядження, обов`язкові до виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно статті 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відповідно до статті 55 Конституції, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однак, до позовної заяви не додано доказів які б свідчили, що права позивача оспорюються, порушуються чи не визнаються відповідачем.

Буд-які звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян» від позивача на адресу Кабінету Міністрів України в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено в межах спірних правовідносин протиправності дій з боку відповідача.

Разом з тим, що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 5 мільйонів гривень суд заявляє наступне.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що відповідачем допущено порушення його прав та інтересів, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.В. Аверкова

судді М.А. Бояринцева

Н.М. Шевченко

Повний текст рішення виготовлений 21.09.2020.