Ухвала суду № 91717282, 23.09.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 вересня 2020 року Чернігів Справа № 620/2543/19

Чернігівський окружний адміністративний суд, під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 , в порядку статті 383 КАС України, про визнання протиправними дій, вчинених Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з заявою, в порядку ст.383 КАС України, в якій просить:

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вчинені на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 №620/2543/19 щодо розрахунку з обмеженням суми боргу ОСОБА_1 протиправними та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити заходи на виконання в повному обсязі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 №620/2543/19, що набуло законної сили.

Заява обґрунтована тим, що боржник при виконанні судового рішення вчинив протиправні дії, свавільно зменшивши суму боргу у розмірі – 980,77 грн, замість – 19 460 грн що підлягає виплаті на виконання судового рішення як різниця між нарахованою пенсією за рішенням суду та фактично виплаченою з 05.03.2019.

Відповідно суд вважає за можливе розглянути заяву в письмовому провадженні (ч.5 ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Так, завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (надалі також - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп.18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 6 ст.383 КАС України встановлено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Ухвалюючи рішення, судом встановлено усі обставини справи і рішення суду, яке набрало законної сили не передбачає встановлення чи дослідження обставин справи щодо предмету позову стосовно якого судом уже прийнято рішення суду.

Рішення суду, яке набрало законної сили передбачає лише його виконання.

Частиною 7 ст.246 КАС України передбачено, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

При цьому положеннями ч.1 ст.370 КАС України наголошується на тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже зазначені приписи чинного законодавства України свідчать, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст.383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.04.2020 Чернігівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі №620/2543/19, яким позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.

Суд зауважує, що виконання судового рішення у даній справі вимагає від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вчинення певних дій в межах повноважень, а саме проведення нарахування та виплати суми підвищення пенсії у розмірі 100% з 05.03.2019 по 31.12.2019, оскільки протягом вказаного періоду таке підвищення протиправно виплачувалось у розмірі 75%.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами заяви, що Головне управління ПФУ в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19 здійснило нарахування різниці пенсії за вказаний вище період, яке становить 980,77 грн. Виплату зазначених коштів не здійснило. Наведене підтверджується листом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).

При цьому, з протоколів перерахунку пенсії вбачається, що розмір 100% підвищення пенсії позивача становить 7885,45 грн, в той час як 75% підвищення пенсії складає 5914,09 грн.

Таким чином, різниця між недоотриманою позивачем пенсією у період з 05.03.2019 по 31.12.2019, у розрізі щомісячної доплати підвищення, значно перевищує весь розмір донарахованої різниці у розмірі 980,77 грн за зазначений період в цілому.

Суд зазначає, що право на отримання перерахованого розміру пенсії визначається Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а отже підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.101979 в справі Ейрі (п.24). У розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26.09.2014.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п.50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп.79 та п.82, ЄСПЛ 2000-XII).

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Виплата позивачу належних йому коштів у значно меншому розмірі, на думку суду, призводить до неналежного виконання відповідачем рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19 та, як наслідок, порушення відповідачем норм Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших нормативно-правових актів в частині обов`язковості виконання судового рішення.

Зважаючи на положення наведених норм, суд вважає необхідним задовольнити заяву позивача в частині визнання протиправними дії, вчинених Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19 в частині розрахунку суми боргу ОСОБА_1 .

Щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити заходи на виконання в повному обсязі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19, що набуло законної сили, суд зазначає наступне.

Згідно ч.6 ст.383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.

Зазначена вище норма є імперативною та позбавляє суд можливості вчиняти будь-які інші дії за результатами розгляду заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, окрім встановлених ст.249 КАС України.

Так, відповідно до ч.1 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне постановити окрему ухвалу, яку направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли невиконанню рішення суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.248, 249, 383 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії, вчинені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 №620/2543/19 щодо розрахунку суми боргу ОСОБА_1 .

Винести окрему ухвалу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19.

Направити окрему ухвалу на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли невиконанню рішення суду від 13.04.2020 у справі №620/2543/19.

Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області строк у тридцять днів для надання відповіді до суду про виконання ним окремої ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.

Суддя Л.О. Житняк