Рішення № 91716076, 23.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4310/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року

м. Львів, вул. Чоловського, 2

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до публічного акціонерного товариства «Городоцький механічний завод» про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

03.06.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до публічного акціонерного товариства «Городоцький механічний завод» в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь ЛОВ ФСЗІ борг в сумі 41027,84 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019р., встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю на 1 робоче місце та не сплатив адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце не зайнятих особами з інвалідністю у розмірі 41027,84 грн. Несплата відповідачем адміністративно - господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму адміністративно-господарських санкцій з відповідача у судовому порядку.

Відповідач позов не визнав, 24.07.2020 подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідачем було надано позивачу звіт за 2019 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів форма №10-ПІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників Приватного акціонерного товариства " Городоцький механічний завод ", яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 2 особи.

Протягом 2019 року відповідач звернувся до Городоцької районної філії Львівського обласного центру зайнятості з повідомленнями про наявність вільних робочих місць, що підтверджено копією звіту форми N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та листом №04-541/20 про прийняття цієї звітності, а також здійснювались письмові запити до цього центру із проханням направити на вакантну посаду працівника з посвідченням особи з інвалідністю. Проте такі звернення з боку Городоцького районного центру зайнятості були залишені без виконання. У той же час, у 2019 на підприємстві відповідача було створені нові необхідні робочі місця для осіб з інвалідністю (крім раніше прийнятої особи з інвалідністю ОСОБА_1 ) , що підтверджується штатним розкладом та наказами про прийняття на роботу у грудні 2019р. громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, на АТ «Городоцький механічний завод» наприкінці 2019 загальна кількість працівників осіб з інвалідністю становила 3 особи, що перевищувало нормативне значення .

Ухвалою від 05.06.2020 суддя залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений суддею строк позивач вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху виконав, недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою судді від 22.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 01.09.2020 витребувано додаткові докази у справі, а саме відомостей про дату відкриття вакансії з метою працевлаштування особи з інвалідністю та доказів подання не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії звітності форми №3-ПН.

21.09.2020 до суду надійшли витребувані документи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд встановив наступне.

20.02.2020 Публічним акціонерним товариством "Городоцький механічний завод" подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ).

Згідно із наданим Звітом, середньооблікова кількість штатних працівників у 2019 році у ПрАТ "Городоцький механічний завод" (код рядка 01) становила 51 особу, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2019 році для відповідача становив 2 особи.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2019 рік у Відповідача становила 40 759,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст.20 Закону, сума адміністративно- господарських санкцій, що підлягає сплаті 40759,00 грн.

Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році було 15.04.2020. Сума пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2020 по 07.05.2020р. (22 дні) складає 268,84 грн.

Оскільки відповідач у встановлений термін не сплатив вищезазначені суми, заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році становить 41 027, 84.

З метою стягнення вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до частини другої статті 17 Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно частини третьої статті 18 Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно зі статтею 20 Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 1 Закону України Про реабілітацію інвалідів в Україні визначено, що робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Міністерством праці України за погодженням з Держкомстатом.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця, а такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частині першій статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, при цьому, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у його постановах від 02.05.2018р. у справі №804/8007/16, від 26.06.2018р. у справі №806/1368/17 та від 15.04.2019р. у справі №825/699/17.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, із наданих учасниками справи документів судом встановлено, що 10.02.2020 відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. №42, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 51 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів - 2 осіб (а.с.6).

Також, згідно наданої суду копії звіту Форми №3-ПН від 05.09.2019, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 та копій листів Львівському обласному центру зайнятості, відповідачем протягом 2019 року до центру зайнятості подавалася Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та інформація про актуальні вакансії, зі змісту яких вбачається, що на підприємстві відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю було вакантним 1 робоче місце.

Отже, судом встановлено, що у 2019р. на підприємстві відповідача було створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, 1 з яких залишалося вакантним протягом 2019.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення ( ч. 2 ст. 218 ГК України).

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід`ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв`язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, з наведених вище документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів осіб з інвалідністю, навпаки, створив на підприємстві 2 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019, подав до центру зайнятості звіт щодо наявності вакантних місць для інвалідів протягом 2019 року у спосіб та у порядку, який встановлений Порядком подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 (далі - Наказ №316), проте державною службою зайнятості не здійснювалось направлення осіб з інвалідністю на роботу відповідача, а отже, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у вчиненні ним правопорушення у сфері господарювання.

Позивач не надав суду жодних доказів щодо наявності у діях відповідача вини у не створенні ним робочих місць для працевлаштування інвалідів або відмови відповідачем особам з інвалідністю у працевлаштуванні з урахуванням того, що наданими відповідачем доказами підтверджується створення на підприємстві у 2019р. робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робоче місце, як передбачено нормативом з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу поданих відповідачем доказів.

Також судом враховується і те, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення»(набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Слід зазначити, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316(далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. У 2019 році, за який до відповідача застосовано санкції, існував обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Підтвердження актуальності вакансій роботодавцем законодавством на час спірних правовідносин не передбачено.

Так, із наявних матеріалів у справі судом встановлено, що 03.09.2019 Наказом №16/1-ВК відповідачем переведено Поворозник О.М. - підсобного робітника на іншу посаду. Таким чином датою відкриття вакансії є 04.09.2019.

Разом з тим, із наданих суду документів судом встановлено подання звіту З-ПН до центру зайнятості 05.09.2019р., тобто, у триденний строк з дня відкриття вакансії на 2019р.

Наведена вище правова позиція, також узгоджується і з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.04.2019р. у справі №825/699/17, яка підлягає застосуванню у даних правовідносинах з урахуванням вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за наведеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вина у вчиненні відповідачем правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами згідно наданих документів не встановлена та не доведена позивачем, а відповідно до норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на відповідача покладено лише обов`язок щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пошук та направлення інвалідів на підприємство відповідача покладено на державні органи центру зайнятості відповідно до ст.18-1 вказаного Закону.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.

Враховуючи відсутність вини відповідача щодо не зайняття особами з інвалідністю робочих місць, створених відповідачем згідно нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у суду відсутні і підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 241 - 247, 255, 257, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2020.

Суддя Грень Н.М.