Рішення № 91716074, 23.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №380/5927/20

23 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати п.7 рішення Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги як інваліду III групи з 20.08.2019 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 №147;

-зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду III групи з 20.08.2019 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.21-4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст.ст.16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.10.2015 органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 10% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. У подальшому, з 20.08.2019 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. Позивач вважає, що з 20.08.2019 він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності. Однак відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні такої допомоги, посилаючись на те, що групу інвалідності встановлено позивачу понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 28.07.2020 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

27.08.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що 15.10.2015 під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. В подальшому, під час повторного огляду органами МСЕК, а саме 20.08.2019, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. У зв`язку із цим, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, однак Міністерством оборони України відмовлено в такому з підстав, що групу інвалідності первинну встановлено позивачу понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Так як в силу вимог п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ та п. 8 Порядку № 975 право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у випадку, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Отже, законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але право на отримання такої допомоги обмежується дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Водночас позивачу інвалідність третьої групи встановлена 20.08.2019, тобто більше двох років з часу встановлення йому ступеня втрати працездатності. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

27.08.2020 представник відповідача подав до суду клопотання про залучення до справи в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Львівський обласний військовий комісаріат.

08.09.2020 представником позивача подано відповідь, в якій зазначено, що відповідачем невірно трактовано положення нормативно-правових актів, які регулюють питання з призначення та виплати допомоги.

Ухвалою від 08.09.2020 залучено до справи в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Львівський обласний військовий комісаріат.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд встановив таке.

ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м.Слов`янськ Донецької області та є учасником бойових дій.

Згідно із довідки Військової частини польова пошта В3720 від 20.08.2014 №427 під час виконання обов`язків військової служби ОСОБА_1 11.05.2014 в ході ведення бою отримав поранення.

15.10.2015 Львівською обласною медико-соціальною експертизою №3 позивачу встановлено 10% втрати працездатності, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №001813.

Як вбачається із довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №311664 від 10.09.2019 позивачу встановлено первинно третю групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

В подальшому позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманою травмою, поранення пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до п. 7 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 №147, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Дане рішення мотивоване тим, що заявнику групу інвалідності встановлено, понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому наведено норму ч. 4 ст. 16-3 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, згідно з якими, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 975).

Відповідно до вимог пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 6 Порядку № 975, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Нормами Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності (частина 4 статті 16-3 Закону №2011-XII).

Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

У свою чергу, стаття 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Суд звертає увагу, що на момент встановлення позивачу часткової втрати працездатності - 15.10.2015 зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 15.10.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, а 20.08.2019 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІII групу інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серії 12 ААБ № 001813 від 15.10.2019).

В контексті зазначеного, суд зауважує, що Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності за часовий проміжок з 2015 по 2019 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.

Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 20.08.2019 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 (адміністративне провадження №К/9901/58213/18).

Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18, де в аналогічних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що строк, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, обмежується дворічним строком, оскільки при вирішенні спірних правовідносин суд застосовує саме останню правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд за результатами аналізу практики Європейського Суду з прав людини (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України») та ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). У даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини з 20.08.2019 відповідно до Порядку № 975 та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Суд наголошує, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, повинні містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.

Таким чином, відповідач відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч норм чинного законодавства України, не вірно застосувавши нормативно-правові акти, що регулюють підстави, порядок і розмір виплати вказаної допомоги, та не дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 147 від 01.11.2019 у частині пункту 7, прийняте щодо позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли суб`єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.03.2019 справа № 1640/2592/18.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, з наведеного вище можна дійти висновку, що коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Таким чином, наявна в суб`єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.

З огляду на вказане, суд відхиляє посилання відповідача на те, що зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно, суд не вбачає втручання у дискреційні повноваження Міністерства оборони України та вважає позовні вимоги в цій частині належним та обґрунтованим способом захисту порушених прав позивача.

Враховуючи наведене вище, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, оскільки це не пов`язано із здійсненням Відповідачем владних повноважень під час адміністративних процедур.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як передбачено пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл відповідно до ст..139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати п.7 рішення Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги як інваліду III групи з 20.08.2019 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 №147.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду III групи з 20.08.2019 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.21-4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст.ст.16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Судовий збір не належить стягувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.