Рішення № 91715966, 16.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5464/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), в якому просить:

- розглянути справу ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) за правилами спрощеного позовного провадження;

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення та компенсації за речове майно;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року із розрахунку 394,69 грн. в день.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) від 02 грудня 2019 року № 339-ос її звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту) та наказом цього ж начальника від 02 січня 2020 року № 2-ос виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Вказує, що відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Тому, на думку позивача, Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) був зобов`язаний після видання наказу від 02 грудня 2019 року № 339-ос про звільнення її з військової служби провести із нею всі необхідні розрахунки щодо виплати належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення до виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення на підставі наказу від 02 січня 2020 року № 2-ос. Однак, лише 15 лютого 2020 року відповідач з порушенням визначених законодавством строків розрахунку при звільненні з військової служби виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 21877,96 грн. та 15 червня 2020 року перерахував на її картковий рахунок індексацію грошового забезпечення у сумі 38368,15 грн.

Позивач уважає, що оскільки відповідач у день її звільнення з військової служби протиправно не виплатив їй грошову компенсацію за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення, тобто не провів з нею повного розрахунку, як це передбачено чинним законодавством, то вона має право на отримання виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме з 03 січня 2020 року по 15 червня 2020 року.

При цьому позивач зауважує, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців установлено момент проведення з ними остаточного розрахунку при звільненні, а відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні не врегульовано, то за таких обставин необхідно застосовувати норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у Державній прикордонній службі України.

Обґрунтовуючи розмір виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, позивач зазначає, що згідно даних особистої картки грошового забезпечення розмір її грошового забезпечення за листопад 2019 року та грудень 2019 року (2 останні місяці перед звільненням відповідно до вимог пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100) становив 24076,02 грн. Тому, для обчислення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03 січня 2020 року до дня фактичного розрахунку - 14 червня 2020 року (виплати індексації грошового забезпечення) необхідно застосовувати показник 394,69 грн. в день (24076,02 грн./61 календарний день).

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що з аналізу норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» вбачається, що індексація грошового забезпечення - це механізм підвищення грошових доходів населення, а не складова грошового забезпечення, причому виплачується за певних умов. Вважає, що поняття «заробітна плата (грошове забезпечення)» та середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не враховується індексація, оскільки вона проводиться лише з виплат, які законодавчо визначені, як об`єкти виплат, що підлягають індексації відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для стягнення середнього заробітку у розумінні пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, який визначає випадки застосування цього Порядку. Крім того, вважає, що, враховуючи правомірність звільнення позивача з військової служби, відсутність обставин його поновлення на посаді, а також своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення є безпідставними.

Вказує, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Тому, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 802/1854/17-а, відповідач стверджує, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до виплати індексації грошового забезпечення, що свідчить про необґрунтованість заявленої вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Також зауважує, що розмір грошового забезпечення позивача у листопаді 2019 року та у грудні 2019 року становив 11076,65 грн., а відтак розмір середньоденного грошового забезпечення складає 363,19 грн. (11076,65 грн. х 2/61 календарний день).

Крім того, відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, сформульованих у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 та визначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Позивач подала відповідь на відзив, у якій, спростовуючи доводи відповідача, які викладені відзиві на позовну заяву вказує про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку із зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Проте, в період проходження позивачем служби в Мостиському прикордонному загоні (військова частина 1494) індексація грошового забезпечення їй не була нарахована та виплачена, виключення її зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення відбулося без проведення остаточного розрахунку, а тому за таких обставин, на думку позивача, наявні підстави для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати у день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику в день його звільнення.

Тому, позивач уважає, що твердження відповідача про те, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 16 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Згідно з Витягом із наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02 січня 2020 року № 2-ОС «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 2 категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» І категорії (тип Б), звільнену за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас з 02 січня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.8).

13 лютого 2020 року Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України видав наказ № 32-к «Про виплату грошової компенсації та утримання коштів за недоотримане речове майно» пунктом 1 якого наказано головному бухгалтеру - начальнику фінансового-економічного відділу відповідно до відомості про виплату грошової компенсації за речове майно виплатити та утримати кошти згідно Додатку 1 (а.с.11).

Згідно платіжного доручення № 289 від 13 лютого 2020 року Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) перерахував на рахунок ЗГРУ Мостиського відділення «Приватбанк» грошові кошти у сумі 61506,65 грн., призначення платежу «грошова компенсація за речове майно звільненим в/сл» (а.с.12). Відповідно до реєстру перерахувань на особисті вклади ЗГРУ Мостиське відділення «Приватбанк» за лютий 2020 року від 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 виплачено 21877,90 грн. грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.12).

З наявного у матеріалах справи розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2020 року суд встановив, що позивачу за указаний період нараховано усього 43534,90 грн. індексації грошового забезпечення, з них виплачено 4582,46 грн., до виплати - 38952,44 грн. (а.с.15).

Згідно виписки по надходженнях по картці/рахунку Акціонерного товариства «Приватбанк» за період з 15 червня 2020 року по 17 червня 2020 року (а.с.16) 15 червня 2020 року на рахунок позивача зараховані грошові кошти від Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) у розмірі 38368,15 грн. з призначенням платежу: зарплата.

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення відповідачем у день її звільнення з військової служби не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, вона має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 січня 2020 року до дня фактичного розрахунку 14 червня 2020 року із розрахунку 394,69 грн. в день.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення та компенсації за речове майно суд зазначає таке.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення з військової служби грошової компенсації за неотримане речове майно суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до абзацу другого пункту 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Укахом Президента України № 1115/2009 від 29 грудня 2009 року після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Аналіз наведених норм права вказує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить також те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Як слідує з матеріалів справи наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02 січня 2020 року № 2-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 02 січня 2020 року.

При цьому, як підтверджується матеріалами справи грошові кошти в сумі 21877,90 грн., як грошова компенсація за неотримане речове майно виплачені позивачу 14 лютого 2020 року (а.с.12).

Отже, з наведеного слідує, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (02 січня 2020 року) відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення суд враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут - і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим - шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Як встановлено судом, наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02 січня 2020 року № 2-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 02 січня 2020 року.

При цьому, як підтверджується матеріалами справи грошові кошти в сумі 38368,15 грн., як індексація грошового забезпечення надійшли на картковий рахунок позивача 15 червня 2020 року (а.с.16).

Отже, з наведеного слідує, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (02 січня 2020 року) відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскільки станом на день виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (02 січня 2020 року) відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим допустив бездіяльність, протиправність якої відповідачем під час розгляду справи не спростована жодними належними та допустимими доказами, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу на день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення та компенсації за речове майно є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року із розрахунку 394,69 грн. в день суд зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), так і затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень Кодексу законів про працю України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України, тому суд такі відхиляє.

Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день її виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (02 січня 2020 року), вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо покликання відповідача на те, що норми статті 117 Кодексу законів про працю не можуть бути застосовані до виплати індексації грошового забезпечення, що свідчить про безпідставність заявленої позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає таке.

Аргументуючи свою позицію у цій частині відповідач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 802/1854/17-а.

З цього приводу суд зауважує, що предметом розгляду у вказаній справі було питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою позивачу на момент звільнення з військової служби підйомної допомоги, передбаченої частиною третьою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при переїзді військовослужбовців на нове місце військової служби в інший населений пункт. Відтак, норми статті 117 Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до затримки виплати підйомної допомоги, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що свідчить про безпідставність заявленого позову.

Предметом розгляду у цій справі є питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою позивачу на момент звільнення з військової служби грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення.

При цьому, як уже зазначив суд вище індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Тому доводи позивача у цій частині та посилання з цих підстав на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 802/1854/17-а суд вважає необґрунтованими та відхиляє.

Крім того, варто також зазначити, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року із розрахунку 394,69 грн. в день.

З цього приводу суд зазначає про те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування.

Щодо суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку (виплати індексації грошового забезпечення) суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом восьмим цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік (а.с.10), розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням - листопад-грудень 2019 року (дата звільнення - 02 січня 2020 року) становить 22697,35 грн. (11076,65 грн. - за листопад 2019 року та 11620,70 грн. - за грудень 2019 року).

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 372,09 грн. (22697,35 грн./61 календарний день)

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 372,09 грн. в день.

Період за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року (включно) становить 164 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 61022,76 грн. (372,09 грн.? 164 календарних дні).

Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц суд враховує таке.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 та зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Отже, з наведеного слідує, що зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом, а не обов`язком суду. Водночас, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України суд має виходити з критеріїв, які зазначені вище.

У цій справі суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, зважаючи на таке.

Суд зауважує, що розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення (21877,90 грн. - грошова компенсація з неотримане речове майно та 38368,15 грн. - індексація грошового забезпечення) становив 60246,05 грн., а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначений судом складає 61022,76 грн. Тобто зазначені суми у цьому випадку є співмірними.

Водночас, суд враховує також характер заборгованості відповідача перед позивачем, адже індексація, як складова грошового забезпечення мала виплачуватися відповідачем, як роботодавцем позивача саме при виплаті її грошового забезпечення. Натомість така виплачена лише через півроку після звільнення позивача з військової служби. При цьому, жодних пояснень з приводу такого значного періоду затримки її виплати відповідач не зазначає, а у відзиві на позовну заяву навіть заперечує, що індексація грошового забезпечення є його складовою.

Крім того, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц т відповідач жодним чином не обґрунтовує, які ж конкретні критерії для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наявні у цій справі та в чому вони полягають.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеного судом у цій справі.

З огляду на наведене, позовну вимогу позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року із розрахунку 394,69 грн. в день належить задоволити частково у спосіб стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення за період з 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року (включно) у сумі 61022,76 грн.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до правил статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції про сплату № 64343 від 30 червня 2020 року позивач сплатила судовий збір у розмірі 840,80 грн., відтак, враховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 належить стягнути 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) (вул. Ярослава Мудрого, 113, м. Мостиська, Львівська область, 81300) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати ОСОБА_1 на день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (02 січня 2020 року) грошової компенсації за не отримане речове майно та індексації грошового забезпечення.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення за період з 03 січня 2020 року по 14 червня 2020 року (включно) у сумі 61022,76 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн., сплачений відповідно до квитанції про сплату № 64343 від 30 червня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.