Ухвала суду № 9171535, 01.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2010 р. м. КиївК-18694/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

при секретарі:. Савченку А.В.

за участю представників:

позивача:Плесняєва-Іващенко С.М.

відповідача:неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Господарського суду Херсонської області від 08 травня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2007 року

у справі № 8/119-АП-07 (22а-692/2007)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів»

доДержавної податкової інспекції у м. Херсоні

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2007 року відкрите акціонерне товариство «Херсонський комбінат хлібопродуктів»звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2007 року, позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 01 лютого 2007 року № 0000542301/0 про зменшення ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів»суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 930711 грн. 62 коп. та застосування штрафних санкцій у сумі 14917 грн. 48 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Херсоні оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій порушив норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим просив прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість за листопад, грудень 2005 року, серпень, вересень 2006 року, за результатами якої складено Акт № 157/23-7/00952367 від 30 січня 2007 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункти 7.4.1 пункту 7.4, підпункти 7.7.5 пункту 7.5, пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР), в результаті чого позивачем завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню з бюджету на суму 930711 грн. 62 коп.

На підставі Акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000542301/0 від 01 лютого 2007 року, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 930711 грн. 62 коп.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на час здійснення господарських операцій з позивачем безпосередні постачальники позивача товариство з обмеженої відповідальності «Агротранс», приватний підприємець ОСОБА_1 (далі ПП ОСОБА_1.), приватний підприємець ОСОБА_2., товариство з обмеженої відповідальності «Альфа-Експорт»сплачували податки та звітували до податкових органів, знаходились за юридичними адресами, були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Фактичне придбавання позивачем продукції за укладеними договорами купівлі продажу підтверджуються первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

А відтак, позивачем було правомірно включено суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

За вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача підстав для формування податкового кредиту.

Щодо тверджень скаржника про те, що у зв'язку з проведеними зустрічними перевірками контрагентів позивача по ланцюгу не встановленого факту надмірної сплати податку на додану вартість, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Також, слід враховувати і те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У X В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Херсонської області від 08 травня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 -- 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Сергейчук О.А.