Рішення № 91714593, 31.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року Справа № 160/6055/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі – Підприємство) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2020 року №0033475530.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у заявах по суті Підприємство посилалось на протиправність оскарженого рішення, як такого, що прийнято відповідачем не у спосіб передбачений законодавством України. За позицією позивача, після відкриття справи про банкротство Підприємства у контролюючого відсутні підстави нараховувати штрафні санкції за несвоєчасну сплату відповідного податку до закінчення дії мораторію. Крім того, позивач вказує на відсутність у контролюючого органу повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків. При цьому, Підприємство також зауважує, що відповідачем ігнорується наявність судових рішень щодо необхідності прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу та усупереч висновкам суду контролюючий орган таких дій не вчиняє, а натомість здійснює зарахування поточних зобов`язань у рахунок погашення податкового боргу, що і мало наслідком установлення факту порушення термінів сплати узгоджених грошових зобов`язань. З підстав викладеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав та заперечуючи проти його задоволення у відзиві на позовну заяву вказав, що здійснюючи оскаржене донарахування порушень вимог податкового законодавства не допустив, ураховуючи, що самостійно визначені Підприємством грошові зобов`язання сплачуються з порушенням термінів. У відзиві також наведено мотиви того, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань та заходів на їх забезпечення, що виникли після його (мораторію) введення, а також зазначено про можливість контролюючого органу досліджувати питання своєчасності сплати податків під час проведення камеральної перевірки.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що предметом розгляду у вказаному спорі є податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 року №0033475530, яким до Підприємства застосовано штраф у розмірі 9400,52 грн. Вказане рішення прийнято відповідачем на підставі Акту "Про результати камеральної перевірки Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" з питань порушення термінів сплати (перерахування) земельного податку №22084/04-36-55-30/00130820 від 27.04.2020 року, яким зафіксовано несвоєчасність сплати Підприємством узгоджених сум податкових зобов`язань з земельного податку в 2017-2018 роках, відповідальність за що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України

При вирішені спору суд виходить із того, що у відповідності до ст. 206 Земельного Кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. При цьому, згідно ч. 2 ст. 206 Земельного кодексу плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України (далі – ПКУ) і не можуть встановлюватися іншими законами України.

Підпунктом 4.1.1. п.4.1 ст.4 ПКУ закріплено принцип «загальність оподаткування», тобто, кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені ПКУ, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями ПКУ.

Відповідно до ст. 6 ПКУ, податком є обов`язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків відповідно до ПКУ.

Пунктом 8.3 ст. 8 ПКУ до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У відповідності до п.п 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПКУ, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).

Правові засади адміністрування орендної плати за земельні ділянки регламентовані розділом XII «Податок на майно» ПКУ.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПКУ, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п. 14,1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 цього ж Кодексу, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 31.1 статті 31 Кодексу строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Відповідно до п.286.2 ст.286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі..

Відповідно до п.285.1 ст.285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Згідно з п.285.2 ст.285 ПК України, базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п 287.3 ст. 287 Податкового кодексу податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до п.38.1 ст.38 ПК України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Підприємство обов`язку щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що знаходяться у його користуванні не заперечує, проте зазначає, що контролюючий орган протиправно нараховує штрафні санкції та пеню у період мораторію, що введений ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 року у справі № 904/10198/15, а самі грошові зобов`язання з цього податку відповідач зараховує у рахунок погашення податкового боргу, який визнаний безнадійним відповідно до постанови ВАСУ від 30.03.2016 року у справі № 2а/0470/4865/11. На думку позивача, ці обставини також підтверджені постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 року у справі № 804/6090/16 та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 року у справі № 0440/5092/18, які набрали законної сили.

Щодо посилань позивача на мораторій на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, як на підставу звільнення останнього від грошових зобов`язань зі сплати земельного податку з юридичних осіб за період 2017-2018 років суд зазначає про таке.

Так, відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 порушено провадження у справі № 904/10198/15 про банкрутство ПрАТ «Дніпровська теплоелектроцентраль» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов 'язань та зобов 'язань щодо сплати податків і зборів (обоє 'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343 встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Частиною п`ятою статті 19 Закону № 2343 застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Наведені норми регулюють правовідносини, що виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 1 Закону № 2343 кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Аналіз наведених норм свідчить, що встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, що включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов 'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Тобто, якщо податкові зобов`язання набули статусу угоджених до дня порушення провадження у справі про банкрутство та до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, такі зобов 'язання є конкурсними, а не поточними.

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року (справа № 823/2240/17) та від 14 травня 2019 року (справа № 2340/4250/18).

Таким чином, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, а також заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкритім ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п`ятого частини першої статті 38 Закону № 2343.

При цьому, судом також враховано, що Верховний Суд у справі № 2340/4157/18 вказав про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21.10.2019 втратив чинність Закон №2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ, що у свою чергу спростовує доводи позивача про застосування до спірних правовідносин п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2343.

З підстав викладеного, суд доходить висновку, що Підприємство не звільняється від сплати грошових зобов`язань по земельному податку у період з 2017 року по 2018 рік, а отже нараховуючи штрафні санкції за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з земельного податку за вказаний період відповідач протиправної бездіяльності не допустив.

Що ж стосується посилань Підприємства на обставини того, що контролюючий орган зараховує поточні грошові зобов`язання з орендної плати за землю у рахунок погашення податкового боргу, який визнаний безнадійним відповідно до постанови ВАСУ від 30.03.2016 року у справі № 2а/0470/4865/11, то суд з цього приводу зазначає, що у межах спірних правовідносин беруться до уваги лише надані учасниками справи докази на підтвердження свої правових позицій щодо сплати земельного податку.

Більш того, у рамках цього спору не вирішується питання виконання відповідачем постанови ВАСУ від 30.03.2016 року у справі № 2а/0470/4865/11, постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 року у справі № 804/6090/16 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 року у справі № 0440/5092/18, зокрема: щодо прийняття рішення про списання податкового боргу Підприємства..

При цьому, не заслуговують також на увагу посилання позивача щодо не можливості контролюючого органу під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки з 01.01.2017 року набули чинності зміни ПКУ та підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу, доповнено абзацом другим, відповідно до якого, предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Посилання ж позивача на правові висновки викладені в постановах Верховного суду України від 24.01.2019 року в справі №804/7289/15 (К/9901/28408/18), від 13.06.2019 року в справі №813/449/17 (К/9901/32781/18), від 10.04.2020 року в справі №826/5858/16 (К/9901/45955/18) з цього питання є недоречними, оскільки вони стосувалися правовідносин, що мали місце до 01.01.2017 року.

Відповідно до статті 126 ПКУ, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Так, зі змісту Акту слідує, що самостійно визначені Підприємством грошові зобов`язання з орендної плати за землю всього у сумі 47002,97 грн (період з 30.05.2017 року по 30.01.2019 року) останній сплачує з затримкою більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, а тому суд доходить висновку, що притягуючи позивача до відповідальності за оскарженим рішенням та накладаючи штраф у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу відповідач діяв у спосіб, передбачений законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна