Рішення № 91703014, 09.09.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2444/17

Провадження № 2/175/1003/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Реброва С.О.

при секретареві Ратушній Л.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ПрАТ «СК «Юнівес» про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -

встановив:

13 липня 2017 року позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , ПрАТ «СК «Юнівес» про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позовні вимоги якої 29 листопада 2017 року було уточнені.

В обґрунтування уточненої позовної заяви, позивач посилається на те, що 03 лютого 2017 року о 11 год. 33 хв. ОСОБА_4 , (відповідач) керуючи автомобілем «Mersedes Benz Vito 110D», державний номерний знак НОМЕР_1 рухаючись по вул. Запорізьке шосе в м. Дніпро, в районі електроопори № 330, в порушення вимог п.п. 12.1,13.1 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції скоїв зіткнення з автомобілем «Lexus GX460» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , (позивач), який рухався попереду.

Позивач є власником пошкодженого автомобіля «Lexus GX460» державний номерний знак НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 22.08.2013 року.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року ОСОБА_4 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Lexus GX460» державний номерний знак НОМЕР_2 отримав значні механічні пошкодження.

Згідно висновку №4463 експертного дослідження авто товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку від 23.02.2017 року вартість матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого у наслідок ДТП, становить 162 983,44 гривень з урахуванням ВТВ.

На даний час пошкоджений автомобіль відновлено. Згідне акту виконаних робіт від 10.03.2017 року вартість відновлюваного ремонту складає 134 712 гривень, які були сплачені на рахунок ЧП ОСОБА_5 .

З руху по картковому рахунку ОСОБА_3 , вбачається що Страховиком ПрАТ «СК «Юнівес» за даним страховим випадком йому виплачено страхове відшкодування в сумі 60 442,78 гривень. Вказана сума є меншою за максимальну яка передбачена страховим полісом - в розмірі ліміту відповідальності страховика.

Отже, з урахуванням отриманого позивачем страхового відшкодування від страховика в сумі 60 442,78 гривень, відповідач зобов`язаний відшкодувати непокриту суму матеріальної шкоди яка складає: 162 983,44 грн. - 60 442,78 грн. = 102 540,66 грн.

Крім того, неправомірними діями ОСОБА_4 , позивачу було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінюю в 15 000 гривень, а також просить стягнути на його користь судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Бреже Л.В., заявлені уточнені позовні вимоги підтримали, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, які зазначені в заяві.

Представник відповідача - адвокат Філіповський В.В., заперечував щодо позовних вимог, та суми відшкодування, яку у повному обсязі його довіритель не визнає. Посилався також на наявний в матеріалах справи відзив на позовну заяву та просив суд визнати недопустимим доказ, а саме висновок експерта, який був проведений у їх відсутність та з порушенням чинного законодавства.

Представник відповідача ПрАТ «СК «Юнівес» в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомивши.

Суд, вислухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування позову, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 03 лютого 2017 року о 11 год. 33 хв. ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Mersedes Benz Vito 110D», НОМЕР_1 рухаючись по вул. Запорізьке шосе в м. Дніпро, в районі електроопори № 330, в порушення вимог п.п. 12.1,13.1 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції скоїв зіткнення з автомобілем «Lexus GX460» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався попереду.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року ОСОБА_4 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

За приписами ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вказаною постановою суду встановлені обставини скоєння водієм ОСОБА_4 , правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, про які зазначено у рішенні вище.

Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до вимог ч. 1,2 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

03 січня 2020 року судом було отримано висновок експерта за результатами товарознавчої експертизи №3001/10651 (а.с.187), яка була проведена за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 , де висновок якої він оспорює, згідно проведеної експертизи вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Lexus GX460» в наслідок ДТП, що мала місце 03 лютого 2017 року складає 159 334,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

«Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищезазначених норм процесуального права, позивачем були надані суду належні, допустимі та достатні докази на підтвердження того, що він зазнав матеріалів збитків, які були завдані діями відповідача внаслідок ДТП.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Позивачем ОСОБА_3 , були надані усі наявні та необхідні для встановлення обставин у справі докази, в тому числі і на підтвердження розмір спричинених йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди збитків вартості ремонтно-відновлювальних робіт належного йому транспортного засобу.

В свою чергу відповідач ОСОБА_4 , окрім відзиву на позов не надав жодних доказів на підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог, та надання доказів, які спростовують вимоги позивача. Відповідач наданими йому процесуальними права не скористався, лише висловлював припущення, що не усі пошкодження транспортного засобу стосуються події ДТП.

Аналізуючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Що стосується вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.01.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п. 5 та п. 9 цієї ж постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відтак, в судовому засіданні встановлено, що протиправні дії ОСОБА_4 , який керував транспортним засобом «Mersedes Benz Vito 110D», державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходяться у причинному зв`язку зі спричинення ОСОБА_3 , моральної шкоди, та у зв`язку з чим позивач зазнав певних душевних страждань.

Частиною 4 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Однак, розмір відшкодування, про який просить позивач, є завищеним.

При стягненні моральної шкоди суд звертає увагу на той факт, що форма вини відповідача і наслідків завдання моральної шкоди є необережною, та враховує те, що позивачу не були спричинені тілесні ушкодження, у зв`язку з чим він не потребував стаціонарного або амбулаторного лікування, а також те, що немайнові витрати позивача не носили довготривалого характеру.

У зв`язку з чим, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Аналізуючи наведені обставини, досліджені докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав щодо часткового задоволення вимог позивача.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 141, 258, 263 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1188, 1192 1194 ЦК України суд -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ПрАТ «СК «Юнівес» про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суму відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 102 540, 66 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суму моральної шкоди у розмірі 5 000,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати у розмірі 1 345,41 гривень, які складаються з: 1 025,41 гривень судовий збір сплачений за подання позову та 320,00 гривень судовий збір сплачений за заяву про забезпечення позову.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя С.О. Ребров