Рішення № 91692683, 22.09.2020, Оболонський районний суд міста Києва

22.09.2020 Справа № 756/2911/17

Справа ун. № 756/2911/17

пр.№2/756/192/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Луценко О.М.,

при секретарі - Пляса Б.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ВАТ «БГ Банк», треті особи ТОВ «Вердикт фінанси», служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна про визнання договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В

Позивачі звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ВАТ «БГ Банк», треті особи ТОВ «Вердикт фінанси», служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна про визнання договору іпотеки недійсними, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.09.2019, просить суд:

- визнати недійсним договір іпотеки № 180, укладений 26.11.2007 між ВАТ « БГ Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М. та зареєстрований в реєстрі під № 6066;

- скасувати рішення державного реєстратора Демченко Сергія Олександровича, філія КП « Добробут» Литвинівської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40473843 від 04.04.2018року.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

26.11.2007 між ВАТ « Універсальний банк розвитку та партнерства»( правонаступник ВАТ « БГ Банк») та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №180, згідно з яким відповідач отримав в борг грошові кошти у розмірі 110 000,00 доларів США. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між ВАТ « Універсальний банк розвитку та партнерства»( правонаступник ВАТ « БГ Банк» ) та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали, а банк прийняв в іпотеку належне іпотекодавцям на праві власності нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 56,60 кв.м., житловою площею 33,0кв.м. 04 серпня 2010 року між ВАТ « БГ Банк» та ТОВ « Вердикт Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги згідно з Договором іпотеки, відповідно до якого новий іпотекодержатель прийняв право вимоги за основним договором в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Позивачі вказують, що укладеним договором грубо порушено їхні права, оскільки на момент укладення даного договору вони були неповнолітні та дана квартира згідно свідоцтва про право власності на житло належала на праві спільної часткової власності гр.. ОСОБА_3 та членам його сім`ї : ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних долях, тобто позивачам на праві приватної власності належала по ј частини квартири кожному. Щодо підстав для визнання договору іпотеки недійсним, то позивачі вказують, що законодавець забезпечив захист прав та інтересів неповнолітніх і малолітніх дітей, прописавши норму, згідно якої для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідно попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦКУ,а тому на підставі ст. 215 ЦКУ він підлягає визнанню недійсним як такий, що порушує майнові права малолітньої дитини. Позивачі вважають, що відповідачі своїми діями уклавши договір іпотеки порушили законні права та інтереси неповнолітніх дітей на той час на законне право на житло.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд постановити рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відоми.

Представник ТОВ «Вердикт фінанси» в судовому засіданні проти наданого позову заперечив посилаючись на те, що договір іпотеки відповідає вимогам законодавства, підстав для визнання договору недійсним і застосування відповідних наслідків немає.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився про дату, місце та час повідомлявся належним чином.

Третя особа приватний нотаріус КМНО Іванова Л. М. до судового засідання надала клопотання про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення представників, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

26.11.2007 між ВАТ « Універсальний банк розвитку та партнерства»( правонаступник ВАТ « БГ Банк») та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №180, згідно з яким відповідач отримав в борг грошові кошти у розмірі 110 000,00 доларів США.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між ВАТ « Універсальний банк розвитку та партнерства»( правонаступник ВАТ « БГ Банк» ) та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали, а банк прийняв в іпотеку належне іпотекодавцям на праві власності нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 56,60 кв.м., житловою площею 33,0кв.м.

Відповідно до ст. 626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, - Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно п. 1.2 договору іпотеки відповідачі підтвердили, що вищевказаний предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого КП « Служба замовника житлово- комунальних послуг» Оболонського району м. Києва від 25.10.2007року, згідно з розпорядження( наказом) 25.10.2007 року № 3257 та зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації на праві спільної часткової власності на підставі « свідоцтва про право власності на житло» і записана у реєстрову книгу 30.10.2007 року № 749, що підтверджується довідкою- характеристикою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за № 1291034 від 09.11.2007року.

Згідно з п. 2.1.12 договору іпотеки відповідачі (іпотекодавець) підтвердили « членів сім`ї - дітей, які б мали право проживання в квартирі, що є предметом іпотеки немає.»

Договір іпотеки укладений у письмовій формі, підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М.., реєстровий № 6066.

Згідно довідки форми №3 КП «Житлосервіс Приозерне» Оболонського району в м. Києві №16443 від 14.11.2007року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 (з 30.03.1993), ОСОБА_4 (дружина) (з 30.03.1993) (а.с.52 том 2).

Позивачі стверджують, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у зв`язку із тим, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки, відповідним органом опіки і піклування не було надано дозволу на його укладення, тому такий правочин є недійсним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з ч.ч.4,5 ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до ч.6 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що: дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Як вбачається з свідоцтва про право власності виданого КП « Служба замовника житлово- комунальних послуг» Оболонського району м. Києва від 25.10.2007року, згідно з розпорядження( наказом) 25.10.2007 року № 3257 та зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації на праві спільної часткової власності на підставі « свідоцтва про право власності на житло» і записана у реєстрову книгу 30.10.2007 року № 749, квартира АДРЕСА_2 дійсно належить на праві спільної часткової власності гр.. ОСОБА_3 та члена його сім`ї ОСОБА_4 в рівних долях( а.с.53 том2).

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Тобто, вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

З аналізу вищезазначених норм випливає, що згода органів опіки та піклування на укладення батьками певного правочину необхідна у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) нерухомого майна, або має право користування жилим приміщенням, що відчужується.

Будь-яких доказів того, що на час укладення спірного правочину місцем проживання позивачів було нерухоме майно, що передавалося в іпотеку, матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Як встановлено судом вище, уклавши спірний договір іпотеки відповідачі, підтвердила, що укладанням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі дітей.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що договір іпотеки було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, відсутні підстави для рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ВАТ «БГ Банк», треті особи ТОВ «Вердикт фінанси», служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна про визнання договору іпотеки недійсними- відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи.

Суддя: О.М.Луценко