Рішення № 91688633, 14.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 вересня 2020 р. № 520/2643/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Легостаєвої К.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Борисової І.М.,

представника відповідача Головного управління ДПС у Харківській області - Гундар Г.М.,

представника відповідача Головного управління ДФС у Харківській області - Сидоренка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) № 19-0 від 27 січня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_2 " щодо припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 27 січня 2020 року з посади державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області;

- поновити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посади державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області з 28 січня 2020 року;

- стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 січня 2020 року по час винесення рішення з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

- рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він перебував на посаді головного державного ревізора-інснектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області та у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» № 537 від 19 червня 2019 року і проведенням реорганізації Головного управління ДФС у Харківській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Харківській області був попереджений про припинення державної служби та звільнення з посади державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області. З огляду на зазначені обставини наказом відповідача № 19-0 від 27 січня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_2 " позивача було звільнено з займаної посади з 27.01.2020 року. На думку позивача, наказ про його звільнення є протиправним та таким, що порушує його права, а відтак підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року заяву прийнято вищевказаний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов, проти заявленого позову заперечував та зазначив, що звільнення позивача із займаної посади було здійснено із дотриманням встановленого законодавством порядку, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ є таким, що не підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 28.05.2020 року залучено в якості другого відповідача Головне управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 39599198) до участі у справі за вищевказаним позовом.

Представник другого відповідача Головного управління ДФС у Харківській області у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що звільнення позивача відбулось у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ГУ ДФС у Харківській області шляхом приєднання до ГУ ДПС у Харківській області, керуючись положеннями ст. 49-2 КЗпП України після попередження позивача про можливе подальше припинення державної служби на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». При цьому, представником відповідача вказано, що під час звільнення позивача з займаної посади було дотримано усіх норм законодавства, а отже позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач та представник позивача в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представники відповідачів в судове засідання прибули, проти заявленого позову заперечували з підстав, викладених у письмових відзивах на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Під час судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді головного державного ревізора-інснектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області.

Судом встановлено, що Кабінетом Міністрів України постановою від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова № 537) вирішено:

- утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1);

- реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2);

- установити, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби (пункт 3).

Як встановлено судом, серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються, визначено Головне управління ДПС у Харківській області.

Згідно з додатком 2 Головне управління ДФС у Харківській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Харківській області.

Зі змісту наданих представниками сторін пояснень судом встановлено, що у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності Головного управління ДФС у Харківській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Харківській області, відповідач Головне управління ДФС у Харківській області, керуючись положеннями ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, 28.10.2019 року здійснило попередження ОСОБА_1 про можливе припинення державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VІІІ (далі - Закон № 889-VІІІ) шляхом звільнення з займаної посади з виплатою згідно з ч. 4 ст. 87 Закону № 889-VIII вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.

При цьому, зі змісту наданих сторонами пояснень судом встановлено, що одночасно з попередженням, враховуючи положення ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 28.10.2019 було запропоновано для призначення в порядку переведення з Головного управління ДФС у Харківській області наявні вакантні посади державної служби в Головному управлінні ДПС у Харківській області відповідно до його кваліфікації, а саме:

- головного державного ревізора - інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Південного управління;

- старшого державного інспектора Великобурлуцької Державної податкової інспекції Салтівського управління.

Матеріали справи свідчать, що позивач від зазначених запропонованих вакантних посад відмовився.

Також, судовим розглядом справи встановлено, що ОСОБА_1 27.01.2020 року було запропоновано ще вакантні посади:

- старшого державного інспектора Кегичівської Державної податкової інспекції Південного управління на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

- старшого державного інспектора відділу податкового моніторингу Південного управління.

Матеріалами справи підтверджено, що від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 також відмовився.

Судовим розглядом справи встановлено, що заяв від позивача про призначення на одну із запропонованих посад не надходило.

Звільнення відбулось не раніше спливу 30 календарних днів від дати вручення позивачу попередження.

Отже, згідно з наказом Головного управління ДФС у Харківській області № 19-0 від 27 січня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_2 " у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності Головного управління ДФС у Харківській області , згідно п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» наказано припинити державну службу та звільнити 27 січня 2020 року ОСОБА_2 , головного державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС в Харківській області, згідно з п.1 ч.1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» та п. 1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

В якості підстави зазначено попередження про наступне вивільнення.

Позивач, не погоджуючись з зазначеним наказом, звернувся до суду із даним позовом.

Положеннями ч.2 ст.38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суд зазначає, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до приписів ч.1 ст.1 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1 ст.43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Пунктом 4 ст.83 Закону № 889-VIII визначено, що серед підстав для припинення державної служби передбачено її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з п.1 ч.1 статті 87 Закону № 889-VIII визначалося, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі

Положеннями ч.3 статті 87 Закону № 889-VIII також передбачалось, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Водночас, під час розгляду справи встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2017 № 117, який набрав чинності 25.09.2019 внесено зміни до Закону України «Про державну службу», якими, зокрема, виключено частину першу статті 43 Закону України «Про державну службу», а також у статті 87 Закону у частині першій у пункті 1 слова "ліквідація державного органу" замінено словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключено.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» у частині третій статті 87 Закону абзац перший яким передбачалось, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю викладено в новій редакції, згідно якої суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту", а абзац другий вказаної частини статті, яким передбачалося, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення - виключено.

Водночас, суд зазначає, що 02.02.2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX змінено порядок скорочення державних службовців.

Суд зазначає, що відповідно до п.7 ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу".

Положеннями ч.6 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті.

При цьому, Законом України від 14.01.2020 р. №440-IX внесені аналогічні зміни у Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. та який набрав чинності 03.02.2020 року.

Згідно із ч. 3 ст. 87 Закону № 889 держслужбовця попереджають про наступне звільнення у разі скорочення штату (чисельності, посади), реорганізації чи ліквідації держоргану у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. При цьому, держслужбовцю можуть пропонувати будь-яку вакантну посаду держслужби у тому самому держоргані (за наявності). При цьому не застосовують положення законодавства про працю щодо отримання згоди профспілки на звільнення.

Враховуючи вищевикладене слід дійти висновку, що після внесення Законом України від 14.01.2020 р. №440-IX змін у Закон України "Про державну службу", норми ч.2 ст. 40 КЗпП України щодо переведення працівника за його згодою на іншу роботу та ч.2 ст.49-2 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі на державних службовців не поширюються.

Суд вважає за необхідне вказати, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/202, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Відтак, враховуючи обставини того, що положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття спірного у даній справі наказу не було врегульовано процедуру звільнення державного службовця, в зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то наявні підстави для застосування до спірних правовідносин окремих положень КЗпП України.

Таким чином, суд зазначає, що у ст.3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас, положеннями ч.2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Суд зазначає, що приписами ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 статті 40, ч. 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.

Суд зазначає, що положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України декларує дві імперативні норми. По-перше, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівникові іншу роботу. По-друге, під іншою роботою на тому ж підприємстві, установі, організації в даній статті КЗпП України мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров`я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які були в юридичної особи упродовж періоду від вручення працівнику письмового попередження про звільнення із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці по день його звільнення.

Отже, власник або уповноважений ним орган зобов`язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Аналогічного висновку дійшов і Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 29.07.2020 року по справі №640/339/20.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач у даному випадку повинен був попередити про звільнення позивача та запропонувати позивачу іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов`язки).

Під час розгляду справи встановлено, що відповідачем було попереджено позивача про можливе наступне звільнення та запропоновано інші вакантні посади.

Однак, судовим розглядом справи встановлено, що відповідачем було запропоновано тільки декілька вакантних посад, від яких позивач відмовився, проте не було запропоновано усіх вакантних на момент звільнення позивача посад.

Представником відповідача під час розгляду справи зазначене не спростовувалось, доказів пропозиції позивачу усіх наявних вакантних посад до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було дотримано процедуру звільнення позивача, а саме не було запропоновано позивачу всі вакантні посади, на які він міг претендувати з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків.

При цьому, суд зазначає, що під час розгляду справи було досліджено реорганізаційні зміни, штатний розпис Головного управління ДФС у Харківській області та Головного управління ДПС у Харківській області на 2019 роки, кваліфікацію та професійну підготовку позивача та встановлено, що відповідачем не було запропоновано позивачу з урахуванням усіх обставин всіх вакантних посад.

Вказані обставини на переконання суду свідчать на користь того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушення процедури, у зв`язку з чим наказ Головного управління ДФС у Харківській області № 19-0 від 27 січня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_2 " щодо припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 з 27 січня 2020 року з посади державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи протиправність наказу про звільнення позивача, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 належить поновити на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області з 28 січня 2020 року.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 січня 2020 року по час винесення рішення з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2020 року по 14.09.2020 року (159 робочих днів).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057), Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області № 19-0 від 27 січня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_2 " щодо припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 27 січня 2020 року з посади головного державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області.

Поновити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області з 28 січня 2020 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2020 року по 14.09.2020 року (159 робочих днів) у сумі 63835 (шістдесят три тисячі вісімсот тридцять п`ять) грн. 32 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДФС у Харківській області з 28 січня 2020 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.01.2020 року по 14.09.2020 року в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 8431 (вісім тисяч чотириста тридцять одна) грн. 08 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 21 вересня 2020 року.

Суддя Мельников Р.В.