Рішення № 91687654, 14.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1949/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судових засідань Кулик С.В.,

представника відповідача Агафонової Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі - Військова частина 3002, Відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3002 щодо не проведення розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (16.10.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Військову частину 3002 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 46053,09 гривень;

- стягнути з Військової частини 3002 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.10.2018 по день виплати компенсації.

Ухвалою від 11.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 01.07.2020 повернуто без розгляду Гірник О.О. заяву про уточнення позовних вимог від 11.06.2020 в адміністративній справі № 380/1949/20.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що наказом командира Військової частини 3002 (по стройовій частині) від 16.10.2018 №249 майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Вказує на те, що на момент виключення зі списків особового складу Позивачу не було виплачено грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, якою затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Позивач стверджує, що з метою отримання відповідної компенсації подав Відповідачу рапорт, однак така виплата не була здійснена станом на момент звільнення, ані станом на момент подання позовної заяви. Крім того Позивач звертався на урядову гарячу лінію у 2019 році. З огляду на наведене вважає, що на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема в частині виплати компенсації вартості за неотримане речове майно. Така виплата не проведена відповідно і станом на момент подання позовної заяви до суду з мотивів відсутності коштів для такої виплати. Вказані вище обставини стали підставою для звернення Позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (арк. справи 20-27), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що станом на час звільнення Позивача зі служби військова частина 3002 не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна. Потреба у виплаті Позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно подана до Головного управління Національної гвардії України після звільнення позивача. Загальна потреба у виплатах звільненим військовослужбовцям військової частини 3002 грошової компенсації за не отримане речове майно, згідно норм подання звітності, повторно (регулярно) подається до Головного управління Національної гвардії України. Вважає, що Відповідачем та командиром військової частини 3002 було вжито всі можливі заходи щодо організації дотримання прав Позивача на отримання належних предметів форменого обмундирування чи реалізації права на отримання Позивачем грошової компенсації за не отримане речове майно.

Вказує на те, що наказ командира військової частини 3002 від 16.10.2018 № 249, яким було виключено (звільнено) Позивача зі списків військової частини 3002 доведений йому належним чином, що останнім не оскаржується. До дати виключення зі списків військової частини 3002 Позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав. Крім цього, Відповідач не погоджується із заявленою Позивачем сумою грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки вважає, що довідка № 47 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 являється недостовірною, так як обрахована з лічильними помилками. Стверджує, що належна сума до виплати складає 29657,09 грн., яка відповідає вартості речового майна, що належить до видачі Позивачу.

Окрім цього, на думку Відповідача, компенсація за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. Водночас Відповідач наголошує, що військова частина 3002 готова провести оплату грошової компенсації за неотримане речове майно (наявні кошти на рахунках), якщо Позивач надасть відповідний банківський рахунок.

23.04.2020 на адресу суду від Позивача надійшла відповідь на відзив (арк. справи 36-38), в якій зазначає, що право на компенсаційні витрати після звільнення (смерті), набуте в тому числі при проходженні бездоганної державної служби, не може бути звужене або скасоване у відповідності до Конституції України. На думку Позивача, оскільки у день виключення його із списків частини, йому не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, то відповідно, є підстави говорити про те, що при звільненні Відповідач не провів повного з ним розрахунку. Тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст. 117 КЗпП України.

07.05.2020 на офіційну електронну адресу суду від Відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву (арк. справи 42-44). Вказує на те, що додатково було з`ясовано, що у справі, що розглядається, предметом адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати. Тому вважає, що у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Наголошує, що оскільки Позивач в місячний строк передбачений ст. 122 КАС України до суду не звернувся, отже погодився на те, що з ним розрахуються пізніше. На думку Відповідача, Позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку. Аналогічні доповнення до відзиву на позовну заяву надійшли на адресу суду 13.05.2020 (арк. справи 46-48).

21.07.2020 та 24.07.2020 на офіційну електронну адресу суду від Відповідача надійшли письмові пояснення (арк. справи 82-84, 91-94). Вказує на те, що військова частина 3002 не заперечує виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 . При цьому зазначає, що надає вірну довідку вартості речового майна № 101, що належить до видачі Позивачу та просить суд вважати довідку № 47, надану Позивачем до позовної заяви такою, яка не відповідає дійсності.

В письмових поясненнях, які надійшли до суду 24.07.2020, Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 до дня виключення зі списків включно (16.10.2018) не звертався із рапортом про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а звернувся 31.10.2018, тобто після 16 днів. Тому, на думку Відповідача, військова частина 3002 не могла здійснити таку виплату на день звільнення, оскільки це б суперечило п. 4 постанови КМУ від 16.03.2016 №178. Додатково наголошує, що Позивачем було пропущено строк звернення до суду за виплатою компенсації за невчасний розрахунок.

11.09.2020 на офіційну електронну адресу суду від представника Позивача - Гірник О.О. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача (вх. № 8103ел), в якій просить розглянути справу без участі позивача та його представника у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією з посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.07.2015 (арк. справи 6).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16.10.2018 №249 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 (А-004921), оперативного чергового чергової служби, звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 19.09.2018 № 148 о/с в запас ЗС України за станом здоров`я та направлено для постановки на військовий облік до Сихівського РВК м. Львів (арк. справи 7).

31.10.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Відповідача, в якій просив відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2018 №778 просив дати вказівку начальнику речової служби надати йому довідку-розрахунок за неотримане, але належне до видачі речове майно та виплатити коштами на картку «Приватбанк» за номером НОМЕР_2 (арк. справи 96).

Відповідно до копії з довідки № 47 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 , сформованої 06.02.2019 начальником речової служби капітаном Бугір В.Б., т.в.о. начальника фінансової служби молодшим лейтенантом ОСОБА_3 , загальна вартість речового майна, що належить до видачі Позивачу становить 46053,09 грн. (арк. справи 8).

Позивач вважає, що непроведення та невиплата при звільненні компенсації вартості за неотримане речове майно в день звільнення свідчить про протиправну бездіяльність Відповідача, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями статті 9-1 Закону № 2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178).

Порядок № 178 визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5 Порядку № 178).

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція № 232).

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відповідно до пункту 242 цього Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд встановив, що 16.10.2018 наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) №249 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 (А-004921), оперативного чергового чергової служби, звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 19.09.2018 № 148 о/с в запас ЗС України за станом здоров`я та направлено для постановки на військовий облік до Сихівського РВК м. Львів (арк. справи 7).

31.10.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Відповідача, в якій просив відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2018 №778 дати вказівку начальнику речової служби надати йому довідку-розрахунок за неотримане, але належне до видачі речове майно та виплатити коштами на картку «Приватбанк» за номером НОМЕР_2 (арк. справи 96).

Суд зазначає, що на час звільнення Позивача з військової служби стаття 9-1 Закону № 2011-XII передбачала, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія з довідки № 47 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 , сформована 06.02.2019 начальником речової служби капітаном Бугір В.Б., т.в.о. начальника фінансової служби молодшим лейтенантом ОСОБА_3 (арк. справи 8), з якої видно, що сума до сплати замість неотриманого речового майна у загальному розмірі складає 46053,09 грн. Доказів виплати Позивачу компенсації за неотримане речове майно суду не надано.

Таким чином, Відповідачем встановлено наявність заборгованості перед Позивачем за процедурою, визначеною Порядком № 178.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

При цьому, суд зазначає, що застосовування в п. 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29.08.2019 у справі № 2040/7697/18 (адміністративне провадження № К/9901/16211/19) та від 30.07.2020 у справі № № 820/5767/17 (адміністративне провадження № К/9901/52922/18).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, на переконання суду, ОСОБА_1 як військовослужбовець відповідно до пункту 3 Порядку №178 має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена Відповідачем незважаючи на те, що із заявою про виплату такої компенсації Позивач звернувся після виключення його зі списків особового складу. При цьому, Військова частина 3002 не заперечує виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 .

Стосовно доводів Відповідача, що довідка № 47 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 являється недостовірною, так як обрахована з лічильними помилками, суд зазначає таке.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження заявлених позовних вимог в частині зобов`язання Відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 46053,09 грн., Позивачем в додатки до позову долучено копію з довідки № 47 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 , сформовану 06.02.2019 начальником речової служби капітаном Бугір В.Б., т.в.о. начальника фінансової служби молодшим лейтенантом ОСОБА_3 (арк. справи 8). Згідно з такою довідкою загальна вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 складає 46053,09 грн.

Однак Відповідачем долучено до матеріалів справи нову копію з довідки №101 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 , сформовану 24.02.2020 начальником речової служби майором Бугір В., начальником фінансового відділення підполковником ОСОБА_4 (арк. справи 29). Згідно цією довідкою загальна вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 складає 29657,09 грн.

Як на підставу видачі нової довідки, Відповідач покликається на лічильні помилки, які були допущені начальником речової служби.

Суд проаналізувавши копії з довідок про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 № 47 від 06.02.2019 та № 101 від 24.02.2020 встановив, що довідка № 101 від 24.02.2020 не містить вартості неотриманого речового майна за весь період проходження Позивачем військової служби.

Також, як видно з нової довідки № 101 від 24.02.2020, Відповідач у такій зменшив кількість одиниць майна, шляхом виключення із довідки № 47 від 06.02.2019 предметів речового майна, що належало Позивачу відповідно до наказів, які на момент складання нової довідки втратили чинність.

У відповідності до Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої відповідними структурами станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Враховуючи те, що Позивача було виключено із списків військової частини 16.10.2018, тому довідка про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 мала б бути сформована на підставі закупівельної вартості такого майна станом на жовтень 2018 року, а не проводитися перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі військовослужбовцям у 2020 році.

Водночас суд звертає увагу Відповідача, що Порядком №178 не передбачено право Відповідача проводити повторний перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі після проведення розрахунку.

Згідно з пунктом 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Таким чином, Відповідач після надходження коштів повинен був виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості речового майна, що належало йому до видачі, а не проводити повторний розрахунок відповідно до наказів чинних станом на 24.02.2020.

З огляду на наведене, суд вважає, що проведений Відповідачем перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належить до видачі ОСОБА_1 згідно довідки №101 від 24.02.2020 є протиправним, а відтак судом не береться за основу для визначення суми грошової компенсації, яка підлягає виплаті на користь Позивача.

Окрім цього, оцінюючи неможливість здійснення виплати Позивачу грошової компенсації через відсутність у Військової частини 3002 власних коштів, суд зазначає таке.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Гарантоване статтею 9-1 Закону № 2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.

У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24.04.2014 (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №825/3519/15-а та від 18.10.2019 у справі № 815/1053/16.

Відтак, суд вважає, що відсутність бюджетного асигнування не є поважною причиною для невиконання суб`єктом владних повноважень взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як передбачено пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність Відповідача щодо не проведення розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (16.10.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно, підлягає до задоволення.

Як наслідок обґрунтованими є і похідна вимога про спонукання до вчинення дій, а саме зобов`язання Відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 46053,09 грн. Таким чином, вказана вимога Позивача також підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги стягнути з Військової частини 3002 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.10.2018 по день виплати компенсації, суд вважає, що така не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак суд звертає увагу Позивача на те, що вимога стягнути з Військової частини 3002 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.10.2019 по день виплати компенсації, є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.

На користь такого висновку суду свідчить і неодноразово висловлена правова позиція Верховного Суду у справах щодо аналогічного предмета спору.

Так, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13, а також у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11.

Враховуючи, що на час розгляду справи судом Відповідачем не проведено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, тому для стягнення з Відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2019 у справі №821/2/18 (адміністративне провадження №К/9901/55500/18) зазначив, що відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Суд звертає увагу Позивача, що у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.

На думку суду, оскільки Відповідачем грошова компенсація за неотримане речове майно ще не виплачена, тому Позивачем заявлено вимогу щодо захисту ще не порушеного права - по день виплати компенсації.

При цьому суд наголошує, що КАС України передбачає можливість захисту тільки вже порушеного права (частина 1 статті 2, частина 1 статті 5 КАС України).

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги підлягають до часткового задоволення.

Щодо доводів Відповідача стосовно пропущення позивачем строків звернення до суду, встановлених частиною 5 статті 122 КАС України, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Так, частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з правовими висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 22.04.2020 у справі № 820/611/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 04.07.2019 у справі 821/2/18, які стосуються аналогічних спірних правовідносин щодо безпосередньо суми грошової компенсації, достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права є загальний шестимісячний строк.

Враховуючи приписи чинного законодавства та позицію Верховного Суду України в аналогічних спірних правовідносинах, суд вважає вищезазначені доводи Відповідача необґрунтованими та безпідставними.

Оскільки виплата грошової компенсації за неотримане речове майно здійснюється за заявою (рапортом), яку військовослужбовець може подати й після свого звільнення, строк звернення до суду починається із моменту ознайомлення особи з наслідками розгляду такої заяви (рапорту).

Суд зазначає, що Відповідачем не надано суду належних доказів ознайомлення Позивача із довідкою № 47 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 від 06.02.2019. Також Відповідачем не надано суду жодних доказів ознайомлення Позивача із рішенням Відповідача за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.10.2018.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що Позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду із цим позовом.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такі стягненню не підлягають, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105; код ЄДРПОУ: 08682683) щодо не проведення розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) у день виключення із списків частини (16.10.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105; код ЄДРПОУ: 08682683) виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 46053 (сорок шість тисяч п`ятдесят три) гривні 09 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21.09.2020.

Суддя Мричко Н.І.