Рішення № 91687268, 22.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року № 320/5561/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 з 23.07.2018 перерахунок та виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу здійснено перерахунок пенсії на підставі судового рішення, проте розмір його пенсії відповідачем обмежено максимальним розміром. Позивач вважає таке обмеження виплат нарахованої йому пенсії незаконним, таким, що порушує його права та свободи, визначені Конституцією України.

Ухвалою від 07 липня 2020 року суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву посилається на те, що обмежуючи пенсію позивача максимальним розміром управління Пенсійного фонду діяло відповідно до вимог законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія №1), що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серія НОМЕР_1 та вкладкою № НОМЕР_2 до посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серія НОМЕР_1 , яке видане 24.12.1992 Київською облдержадміністрацією.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК Серії КИО-064988 позивачу з 29.01.1998 р. встановлено ІІ групу інвалідності по захворюванню пов`язаному з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач має статус інваліда війни другої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 26.12.2007 Броварським УСЗН, що надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

Перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 1998 року отримую пенсію по 2 групі інвалідності, захворювання пов`язаного виконанням військового обов`язку по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Як вбачається зі змісту протоколу призначення пенсії №932500173678 від 20.01.2020, основний розмір пенсії позивача від середнього заробітку становить 18892,00 грн., розмір пенсії з надбавками з 01.07.2020 - 20006,40 грн., до виплати - 17120,00 грн.

13.03.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою в якій просив виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром.

За результатом розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 01.04.2020 №1643-3131/Г-02/8-1000/20 відмовило позивачу в перерахунку пенсії.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та порушуючи права позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення встановлено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).

Відповідно до ст.67 Закону №796 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Статтю 67 Закону №796 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 231-V від 05.10.2006; в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Законів № 3668-VI від 08.07.2011, № 1774-VIII від 06.12.2016.

Стаття 67 в редакції Закону № 230/96-ВР від 06.06.1996 не містить норми, яка б передбачала обмеження пенсії максимальним розміром.

Частиною 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними згідно з законом № 911 від 24.12.2015) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Зазначена законодавча норма викладена в редакції Закону України від 08.07.2011р. № 3668-VI та зі змінами, внесеними згідно з Законом від 24.12.2015р. № 911-VIII.

У п.п. 1, 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VI визначено (набрав чинності з 01 жовтня 2011 року) що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

У п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII передбачено, що дія його положень щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

Отже, системний аналіз викладених правових норм та наведеної правової позиції КСУ дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VI, тобто після 01.10.2011р., та Законом № 911-VIII, тобто з 01.01.2016р., та Законом №1801-VIII, тобто з 01.01.2017р.

Судом встановлено, що пенсія позивачу призначена з 1998 року, тобто до 01.10.2011, тому обмеження відповідачем її максимальним розміром при здійсненні перерахунку на виконання рішення суду у даній справі порушує право, набуте до набрання чинності Законами №№ 3668-VI, 911-VIII, 1801-VIII та регламентоване їх нормами, а саме п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VI та п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, 1801-VIII.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 360/1428/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 85613267), від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76941323).

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача на нарахування пенсії без її обмеження є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).

Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Тобто, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України N7-рп/2004 від 17.03.2004, N 20-рп/2004 від 01.12.2004, N 8-рп/99 від 06.07.1999, N 5-рп/2002 від 20.03.2002 , N 20-рп/2004 від 01.12.2004).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження правомірності обмеження пенсії максимальним розміром.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.04.2020 №1643-3131/Г-02/8-1000/20 в перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром.

Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання орган Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб`єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача у розглядуваній справі не ґрунтується на дискреційних повноваженнях та чітко обмежена нормами статей 67 Закону №796, п.п. 1, 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VI суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже проведених виплат.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) від 30.04.2020 № 2077-4011/Г-02/8-1000/20 в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже проведених виплат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

повний текст постанови виготовлено у повному обсязі та підписано 22.09.2020

Суддя Панченко Н.Д.