Рішення № 91686637, 22.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/7772/20

категорія 113040000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправним та скасування припису,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" звернулося до суду з позовом, у якому просить скасувати припис Управління Держпраці у Житомирській області № ЖТ0053/93/АВ/П від 22 січня 2020 року.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що за результатами інспекційного відвідування Товариства інспектором праці Тімковою А.П. було складено акт № ЖТ0053/93/АВ від 16 січня 2020 року та припис про усунення виявлених порушень № ЖТ0053/93/АВ/П від 22 січня 2020 року, яким ТОВ "Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ" зобов`язано забезпечити виконання вимог частини 3 статті 119 КЗпП України відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Позивач вважає, що призов ОСОБА_1 на військову службу та підписання ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби стали правомірною підставою для їх звільнення, адже станом на дату їх звільнення в Україні воєнний стан не введено, як і взагалі був відсутній стан "особливого періоду" в розумінні, що має значення для застосування приписів частини 3 статті 119 КЗпП України, тобто підстави необхідності збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за такими працівниками відсутні. Крім того, відповідачем порушено порядок проведення державного контролю у частині відсутності погодження центрального органу виконавчої влади на проведення перевірки та здійснення заходу державного контролю без визначеного уніфікованою формою акту переліку питань.

Ухвалою суду від 02 червня 2020 року було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 18 червня 2020 року.

18 червня 2020 року підготовче засідання за клопотанням представника відповідача відкладено на 21 липня 2020 року.

21 липня 2020 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 13 серпня 2020 року.

13 серпня 2020 року підготовче засідання не відбулося у зв`язку з відпусткою судді. Наступне засідання призначено на 25 серпня 2020 року.

25 серпня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 17 вересня 2020 року.

17 вересня 2020 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про подальший розгляд справи у письмовому провадженні.

18 червня 2020 року відповідач надав відзив на позов, в якому просив у його задоволенні відмовити. Пояснив, що перевірка проведена на підставі і у відповідності до чинного законодавства. Всі документи інспекційного відвідування отримані позивачем. За результатами інспекційного відвідування складено акт, в якому зафіксовано порушення відносно двох працівників, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які після прийняття на військову службу були звільнені з роботи на підставі статті 36 КЗпП України. Зауважив, що в силу положень Указу Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період в Україні діє від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014. Відтак, звільнення позивачем вказаних працівників під час оголошення часткової мобілізації, тобто дії особливого періоду, свідчить про порушення Товариством частини 3 статті 119 КЗпП України. Також зазначив, що позивач допустив перевіряючого до проведення перевірки.

У відповіді на відзив позивач наголосив на порушенні порядку проведення державного контролю та відсутність на момент звільнення працівників особливого періоду в Україні.

29 липня 2020 року Управління Держпраці у Житомирській області подало заперечення на відповідь на відзив, у якому підтримало заперечення, обґрунтовані у відзиві, та просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті справи сторін, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що інспектором праці Тімковою А.П. з 14 по 16 січня 2020 року проведено позаплановий захід державного контролю у формі інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" за зверненнями звільнених працівників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

За результатами інспекційного відвідування складено акт № ЖТ0053/93/АВ від 16 січня 2020 року, яким зафіксовано порушення позивачем частини 3 статті 119 КЗпП України в частині не збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Порушення встановлено відносно працівників ОСОБА_1 , призваного на військову службу згідно з повідомленням Бердичівського ОМВК від 24 жовтня 2019 року № 1916 і наказом Міністра Оборони України від 22 жовтня 2019 року № 584, і ОСОБА_2 , який уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з 29 листопада 2019 року на три роки. ОСОБА_1 був звільнений на підставі наказу по Товариству з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" від 12 листопада 2019 року № 2 937-к/тр, ОСОБА_2 - № 3 096-к/тр від 17 грудня 2019 року.

22 січня 2020 року Управлінням Держпраці у Житомирській області винесено припис про усунення виявлених порушень № ЖТ0053/93/АВ/П, яким зобов`язано ТОВ «Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ» усунути виявлені порушення частини 3 статті 119 КЗпП України до 22 лютого 2020 року.

Не погоджуючись із вказаним актом та приписом, Товариство оскаржувало їх в адміністративному порядку, однак його звернення залишено без задоволення.

Вважаючи припис Управління Держпраці у Житомирській області про усунення виявлених порушень № ЖТ0053/93/АВ/П від 22 січня 2020 року протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року N 96 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 96) визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

За змістом пункту 4 Положення № 96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп.6); здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Згідно із пунктом 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100, територіальним органом Держпраці на території Житомирської області є Управління Держпраці у Житомирській області.

Положеннями пункту 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (надалі - Порядок № 823) визначено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 823, підставами для здійснення інспекційних відвідувань є звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 823, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

Під час проведення інспекційного відвідування об`єкт відвідування має право:

1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;

2) одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування;

3) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі:

відсутності службового посвідчення;

коли на офіційному веб-сайті Держпраці не оприлюднено уніфікованої форми акта інспекційного відвідування (пункт 13 Порядку № 823).

Згідно з пунктами 16-18 Порядку № 823, за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.

Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування (пункти 20-21 Порядку № 823).

Згідно з пунктом 26 Порядку № 823, припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені відповідно у десятиденний та одноденний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.

У разі незгоди з рішенням керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці таке рішення може бути оскаржене до Голови або заступника Голови Держпраці.

Подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису або вимоги інспектора праці.

Скарга розглядається у 30-денний строк після дня її надходження, якщо інше не встановлено законом.

На час розгляду скарги рішенням керівника або заступника органу контролю проведення інспекційного відвідування зупиняється.

За результатами розгляду скарг приписи, вимоги інспектора праці можуть бути скасовані повністю або в окремій частині.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу № 2 139-к/тр від 29 серпня 2019 року, ОСОБА_2 було прийнято на роботу у Товариство на посаду комплектувальника проводів.

Відповідно до наказу № 2 359-к/тр від 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду комплектувальника проводів.

У подальшому ОСОБА_1 був звільнений на підставі наказу по Товариству з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" від 12 листопада 2019 року № 2 937-к/тр за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, ОСОБА_2 - № 3 096-к/тр від 17 грудня 2019 року за пунктом 3 статті 36 КЗпП України.

Підставою для винесення спірного припису стали встановлені в ході інспекційного відвідування обставини звільнення ОСОБА_1 , призваного на військову службу згідно з повідомленням Бердичівського ОМВК від 24 жовтня 2019 року № 1916 і наказом Міністра Оборони України від 22 жовтня 2019 року № 584, і ОСОБА_2 , який уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з 29 листопада 2019 року на три роки, а саме: проходження вказаними працівниками на момент звільнення військової служби.

Суд при цьому зазначає, що підставами припинення трудового договору є:

закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу (пункти 2, 3 частини 1 статті 36 КЗпП України).

Частиною третьою статті 119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз вказаної норми КЗпП України свідчить на користь висновку, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини 2 статті 2 вказаного Закону визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За змістом частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 2 статті 39 вказаного Закону, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

З аналізу вказаних правових норм випливає, що місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, тощо, зберігається у разі призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Частиною 8 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Отже, за змістом наведених вище норм слідує, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента від 14 січня 2015 року оголошено провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Одночасно оголошено про проведення у період із 18 березня до 01 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, з моменту прийняття Президентом України Указу від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" в України настав особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України від 15 січня 2015 року № 113 - VIII переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 2 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України», кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Наявність кризової ситуації також констатована Законом України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», який набрав чинності 24 лютого 2018 року, що, як визначив законодавець, виражається у вчинені злочину агресії проти України та здійсненні тимчасової окупації частини її території.

Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», оголошено часткову мобілізацію, військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту переведено на організацію та штати воєнного часу, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період. Тобто, особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, відповідне рішення уповноважена особа держави про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, як комплекс заходів визначених законодавством, та переведення на організацію та штати мирного часу військових формувань України, не приймала.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду № 165/1637/16-ц від 16 квітня 2018 року, № 205/1993/17-ц 25 квітня 2018 року, № 619/1192/16-ц від 23 травня 2018 року, № 554/1596/17 від 30 травня 2018 року, № 631/1919/16-ц від 20 червня 2018 року, № 522/24225/16-ц від 26 червня 2018 року, № 805/1200/17-а від 09 липня 2020 року.

У вказаних справах суд дійшов висновку, що дія правового режиму - особливого періоду має місце, і в період після закінчення періоду мобілізації, яка тривала протягом 210 діб із дня набрання чинності 20 січня 2015 року Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15.

Також частина 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" і частина 3 статті 119 КЗпП України, не містять застережень щодо непоширення вказаних гарантій на працівників, робота яких виконується на умовах строкового трудового договору.

З урахуванням наведеного, суд вважає помилковими доводи позивача, що із закінченням мобілізації закінчився особливий період, і функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань відбувається в умовах мирного часу, а також відпала потреба у виконані громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що призов ОСОБА_1 та укладення ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби здійснено під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Крім того, у повідомленні Бердичівського об`єднаного міського військового комісаріату від 24 жовтня 2019 року № 1916, адресованому Товариству, зазначено про необхідність забезпечення гарантованого збереження місця роботи, посади і середнього заробітку ОСОБА_1 у зв`язку з його призовом на військову службу офіцерів у відповідності до статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статті 119 КЗпП України.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи позивача щодо відсутності на час звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особливого періоду є безпідставними та ґрунтуються на помилковому трактуванні та застосуванні правових норм.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ» не було дотримано гарантій працівників, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України.

Також позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування ТОВ "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" на підставі звернень звільнених працівників. Крім того, Товариство допустило інспектора до перевірки без будь-яких застережень.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, частина друга статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ" і відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" (вул. Садова, 4, с. Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, 12402, код ЄДРПОУ 39544054) до Управління Держпраці у Житомирській області (вул. Шевченка, 18-а, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 39790560) про визнання протиправним та скасування припису відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов