Ухвала суду № 91686097, 21.09.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7480/20

2/357/3087/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2020 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цуранов А. Ю. перевіривши позовну заяву Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі територіальної громади міста Біла Церква до: 1) Білоцерківської міської ради; 2) ОСОБА_1 ; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» про визнання недійсними рішення, договорів купівлі-продажу та про право забудови земельної ділянки (суперфіцію), скасування реєстрації,

В С ТА Н О В И В :

У серпні 2020 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить суд: визнати недійсним рішення Білоцерківської міської ради від 31.10.2019 року № 4618-81-VII «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , яким продано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку несільськогосподарського призначення комунальної власності (кадастровий номер 3210300000:07:007:0029) загальною площею 0,2042 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 30.11.2019 року, який укладений між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А., скасувавши рішення від 30.11.2019 року за індексним номером за № 49950160 приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним договір про право забудови земельної ділянки (суперфіцію) від 20.01.2020 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Листопад 17», скасувавши рішення від 22.01.2020 року № 50752472 державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О.Є. про державну реєстрацію прав забудови на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

03.08.2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано судді Цуранову А.Ю.

Ухвалою судді від 03.09.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви терміном п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до наявного у справі зворотного поштового повідомлення, копія вказаної ухвали отримана позивачем 10.09.2020 року.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху обґрунтована невідповідністю позову вимогам ст. 175, 177 ЦПК України.

Так, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, в особі територіальної громади м.Біла Церква прокурор не додав до позовної заяви доказів щодо повідомлення (інформування) органу місцевого самоврядування, в даному випадку Білоцерківську міську раду, про виявлені, на думку позивача, порушення вимог чинного законодавства в частині незаконного розпорядження спірною земельною ділянкою, як з метою самостійного усунення відповідного порушення відповідачем-1 у порядку та спосіб, що визначені законом, так і про здійснення прокурором представництва (захисту) інтересів держави, в особі територіальної громади у суді.

Крім того, в порушення вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою, яка містить п`ять вимог немайнового характеру, додав платіжне доручення № 1608 від 06.07.2020 року про сплату судового збору в розмірі 6 306 грн., тобто лише за три вимоги немайнового характеру.

15.09.2020 року керівником Білоцерківської місцевої прокуратури В.Козяр подано через канцелярію суду пояснення в порядку ст. 43, 56, 57 ЦПК України щодо ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2020 року.

Пояснення обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 56 ЦПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» першим заступником керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Пашиним С.О. подано до суду позовну заяву у спосіб та на підставі вимог чинного законодавства, оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подавався позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Крім того, територіальна громада м. Біла Церква не є конкретно визначеною та зареєстрованою юридичною особою, як наслідок позбавлена права на самостійне звернення до суду за захистом порушених прав. У даному спорі територіальна громада м.Біла Церква не може виступати як суб`єкт цивільних правовідносин і мати такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Враховуючи, що спірна земельна ділянка відносилась до земель комунальної власності, а Білоцерківська міська рада, яка в силу ст. 12 Земельного кодексу України розпоряджається землями територіальних громад, є відповідачем у справі, тому прокурор пред`являє цей позов в інтересах територіальної громади м. Біла Церква, як самостійний позивач, тому прокурор у даній справі не повинен звертатися до Білоцерківської міської ради з повідомленням про виявлення порушень вимог законодавства, оскільки остання є відповідачем у справі, а територіальна громада м.Біла Церква не є конкретно визначеною, зареєстрованою юридичною особою.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень статті 56 ЦПК України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

У випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого. При цьому варто враховувати, що саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Недотримання прокурором, визначеної статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури у будь-якому випадку свідчить про відсутність підтвердження підстав для представництва інтересів держави у суді.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 року у справі № 917/468/19.

В силу вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Отже, прокурором не підтверджено правових підстав для представництва у даній справі.

Крім того, в поясненнях прокурора від 15.09.2020 року також зазначено, що в порушення вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі не зазначено точну суму судового збору, яку необхідно сплати, тому останній вважає, що ним «надано до суду докази щодо сплати судового збору».

Разом з цим, в ухвалі судді від 03.09.2020 року наведений порядок та розмір сплати судового збору з посиланням на норми Закону України «Про судовий збір», ЦПК України, а також Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», перелічені всі п`ять позовних вимог немайнового характеру, а також вказано, що до позовної заяви додано платіжне доручення № 1608 від 06.07.2020 року про сплату судового збору в розмірі 6 306 грн., «тобто лише за три вимоги немайнового характеру».

Крім того, в ухвалі від 03.09.2020 року вказано, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру поданою юридичною особою становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2 102 грн., у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Усуваючи недоліки позовної заяви, прокурор мав право як доплатити судовий збір відповідно до кількості заявлених ним позовних вимог, так і зменшити кількість цих вимог.

Разом з цим, прокурор, маючи вищу юридичну освіту, вказаних в ухвалі вимог не врахував та обмежився лише посиланням на порушення судом ч. 2 ст. 185 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Таким чином, прокурором не усунені недоліки позовної заяви відповідно до ухвали судді від 03.09.2020 року у встановлений судом строк.

Враховуючи викладене, вважаю за необхідне визнати позовну заяву неподаною та повернути її позивачу разом з доданими до неї документами з двох наведених вище підстав, а саме: недотримання процедури представництва інтересів держави під час звернення з позовом; несплата судового збору у встановленому розмірі.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (ч. 7 ст. 185 ЦПК України).

Керуючись ст.185, 260, 353-355 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі територіальної громади міста Біла Церква до: 1) Білоцерківської міської ради; 2) ОСОБА_1 ; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» про визнання недійсними рішення, договорів купівлі-продажу та про право забудови земельної ділянки (суперфіцію), скасування реєстрації - вважати неподаною та повернути позивачу разом з доданими до неї додатками.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

СуддяА. Ю. Цуранов