Рішення № 91684885, 09.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 р. Справа№200/4390/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Лиман Донецької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01.08.2014 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивачка вважає такі дії протиправними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення. Тому позивачка просить суд визнати дії відповідача щодо припинення виплати та відмови у поновленні виплати пенсії з 01.08.2014 року протиправними; зобов`язати відповідача поновити нарахування та сплатити заборгованість на картковий рахунок, який визначено у пенсійній справі за весь період, починаючи з 01.04.2014 року. Крім того, позивачка просить суд зобов`язати відповідача розробити графік погашення заборгованості з 01.08.2014 року по день поновлення виплати пенсії, який надати до суду та особисто ОСОБА_1 , а також виплатити заборгованість у місячний строк з дня подачі заяви від 22.07.2016 року на підставі ч.2 ст 46, ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 365). Відповідач вказує, що припинив виплату пенсії позивачці з серпня 2014 року через не підтвердження місця фактичного проживання. Після звернення позивачки із заявою про поновлення пенсії, виплата пенсії була поновлена. Тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 200/4390/20-а. Розгляд адміністративної справи № 200/4390/20-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Проте, 06 липня 2020 року, відповідно до ухвали, судом витребувано у позивачки -уточнення до адміністративного позову із зазначенням дати, з якої саме їй припинені пенсійні виплати Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, а також у відповідача - Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області витяг ІКІС ПФУ: підсистема призначення та виплати пенсії стосовно ОСОБА_1 за період з 01.04.2014 року. Розгляд адміністративної справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 09 год 30 хв 03.08.2020 року. Крім того, судом продовжено строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.

03 серпня 2020 року судом закрито підготовче провадження по адміністративній справі та призначено судовий розгляд по суті на 09 год 15 хв 09.09.2020 року. Позивачка та представник відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта громадянки України серії НОМЕР_1 (а.с.11-13).

Позивачка є пенсіонеркою за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.12.2006 року (а.с. 15).

Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення від 09.02.2016 року № 1442027623 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.16).

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі електронної пенсійної справи.

З 01.07.2014 року по червень 2020 року включно пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась, проте нараховувалась, про що свідчить довідка від 04.06.2020 року б/н (а.с.35-39).

Разом з тим, ОСОБА_1 звернулась до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області зі заявою від 22.07.2016 року, відповідно до якої просила запросити її пенсійну справу з ПФУ м. Тореза (а.с.41).

Саме починаючи з 22.07.2016 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати призначеної пенсії, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Суд зазначає, що посилання представника Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на акти Кабінету Міністрів України до уваги не приймає, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачці не відповідає Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в виключних умовах окупації частини територій України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та по теперішній час проводиться АТО, є територією України.

Таким чином, позивачкою не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Водночас, позивачка просить суд визнати протиправним дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії з 01.08.2014 року протиправними, а також поновити виплату пенсії з 01.04.2014 року.

Судом встановлено на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що саме з 01.07.2014 року ОСОБА_1 було припинено виплату пенсії.

Доказів невиплати пенсії з 01.04.2014 року позивачкою не було надано до суду.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачці є протиправною, а тому відповідача слід зобов`язати сплатити заборгованість за весь період невиплати пенсії.

З метою повного та всебічного захисту прав позивачки, з урахуванням приписів ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2014 року.

Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача в частині припинення виплати пенсії з 01.08.2014 року задоволенню не підлягає, оскільки, як встановив суд під час розгляду справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області починаючи з 22.07.2016 року.

Крім того, суд вважає частково обґрунтованою вимогу позивачки про зобов`язання Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії, а також сплатити на її користь заборгованість за весь період.

Щодо вимоги позивачки поновити нарахування пенсії, суд також вважає за необхідне відмовити, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено, що нарахування пенсії ОСОБА_1 не було припинено.

Поряд з цим, стосовно позовної вимоги щодо розроблення індивідуального графіку погашення заборгованості, який надати до суду та особисто ОСОБА_1 , суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.

Так, дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом Міністрів Ради Європи розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме - мета дискреційного повноваження; об`єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у Раді Європи зобов`язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб`єкти публічної адміністрації.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що порядок виплати заборгованості є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача виплатити заборгованість у місячний строк з дня подачі заяви від 22.07.2016 року на підставі ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Приписами ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Разом з тим, вказана частина ст.46 даного закону жодним чином не регламентує строк, протягом якого має бути виплачена заборгованість, а отже у задоволені вимоги виплатити заборгованість у місячний строк з дня подачі заяви слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що місячний строк з 22.07.2016 року вже минув та в свою чергу не може бути поновлений.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.

Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивачки суми пенсійних виплат за один місяць.

Щодо вимоги позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, а тому у цій частині вимог належить відмовити.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року позивачці відстрочена сплата судового збору до ухвалення судового рішення по справі, у зв`язку із призупиненням виплати пенсії, яка є єдиним джерелом доходу позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб становить 2102, 00 грн.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду позивачці була відстрочена сплата судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області 340, 80 грн та з позивачки 500, 00 грн на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 139, 243-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, код ЄДРПОУ 42172734) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2014 року.

Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2014 року.

Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсій ОСОБА_1 , а також сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість за весь період, починаючи з 01.07.2014 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.

Стягнути з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області суму судового збору у розмірі 340, 80 грн. (триста сорок гривень вісімдесят копійок) на користь Державного бюджету України.

Стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 500, 00 грн. (п`ятсот гривень) на користь Державного бюджету України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.09.2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб