Рішення № 91684801, 21.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2020 р. Справа№200/7530/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С., розглянув в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання незаконними дій з невиплати регресних виплат з травня 2014 року та зобов`язання поновити їх виплату з травня 2014 року із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів.

Згідно викладеного в позові невиплата страхових виплат відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права позивача на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач вважає, що до правовідносин, пов`язаних із виплатою страхових виплат не можуть застосуватися положення підзаконних нормативно-правових актів, які звужують та обмежують права громадянина, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, що не відповідає засадам законодавства та Конституції України. Позивач звертався до відповідача із заявою про поновлення виплат, однак їх поновлено не було.

Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому зазначено про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог. В обґрунтування незгоди із позовом відповідач зазначив, що виплати за травень 2014 року позивачем отримано, після червня 2014 року позивач до відділень фонду не звертався за поновленням виплат. Відповідач зазначив, що згідно з п.п. 3.7, 3.9 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12 грудня 2018 року N 27, щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат; суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду. Справи про страхові випадки внутрішньо переміщених осіб перебувають на окупованій території, у зв`язку з чим виплата можлива лише після переміщення особи на підконтрольну територію та надання справи про страховий випадок, на підставі якої виплати призначені.

Відповідно до наданої позивачем відповіді на відзив він не погоджується із твердженнями управління про те, що позивач не звертався із заявою про здійснення йому виплат, оскільки це спростовується рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019 у справі № 200/10135/19-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення, яким визнано протиправною та скасовано постанову відділення від 22.05.2019 про відмову ОСОБА_1 у страхових виплатах, зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.04.2019 про продовження страхових виплат з урахуванням висновків суду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалами суду від 18.08.2020 відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. 14.09.2020 судом постановлено ухвалу про відмову у розгляді справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Згідно довідки від 26.06.2017 № 0000251413 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач має третю групу інвалідності, через ушкодження здоров`я є отримувачем страхових виплат відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019, що набрало законної сили у справі № 200/10135/19-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення визнано протиправною та скасовано постанову відділення від 22.05.2019 про відмову ОСОБА_1 у поновленні страхових виплатах, зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.04.2019 про продовження страхових виплат з урахуванням висновків суду.

Доказів розгляду відповідачем заяви ОСОБА_1 від 24.04.2019 про продовження страхових виплат з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019 на його виконання та прийняття певного рішення з цього приводу суду не надано.

Згідно доданих відповідачем до відзиву службової записки від 10.09.2020 та довідки до неї, позивачу здійснено страхові виплати по травень 2014 року включно, виплати не проводені з червня 2014 року по серпень 2020 року.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на соціальних захисту зв`язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV, (далі за текстом ЗУ № 1105-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

За ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 42 наведеного Закону сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеню втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості;4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому, згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Ані Законом № 1105-XIV, ані іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.

Станом на час припинення позивачу виплат, діяв Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 № 24. Відповідно до п. 1.12 якого страхова виплата може бути припинена у випадках, передбачених статтею 38 Закону та за умови неподання потерпілим Фонду щороку в грудні свідоцтва, якими засвідчується факт перебування його в живих, відповідно до Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 N 998 (редакція статті 38 Закону до 01.01.2015 відповідала редакції статті 46, яка діє з 01.01.2015 та по теперішній час). Пунктом 3.4.3 цього Порядку передбачалось, що щомісячна страхова виплата проводиться протягом строку, на який встановлено МСЕК стійку втрату професійної працездатності. Строк проведення щомісячних страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, установленого при наступному огляді МСЕК, незалежно від часу звернення потерпілого до Фонду.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019 у справі № 200/10135/19-а встановлено, що постановою відповідача від 22.05.2019, яку скасовано рішенням суду від 21.10.2019 у справі № 200/10135/19-а відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні страхових виплат за його заявою від 24.04.2019 на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО (протокол № 36/3 від 14.05.2019). За змістом викладеного в рішенні позивач не має права на отримання соціальних виплат, оскільки під час обстеження матеріально-побутових умов сім`ї встановлено відсутність позивача за фактичним місцем проживання, про що складено акт, на залишене повідомлення позивач до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації не з`явився.

За висновками суду, викладеними в цьому рішенні у справі № 200/10135/19-а закон, який би передбачав право відповідача на нездійснення позивачу страхових виплат з підстав непроходження перевірки місця проживання, не приймався, в той час як згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту. Підзаконні нормативно-правові акти, які визначають додаткові умови отримання соціальних виплат, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або "інші права", не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи, як це визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Разом з тим, реалізація прав позивача протиправно була обмежена залежністю від його місця проживання та перебування за визначеною у довідці ВПО адреси під час перевірки його місця проживання.

Доказів розгляду управлінням заяви ОСОБА_1 від 24.04.2019 про продовження страхових виплат з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019 у справі № 200/10135/19-а на його виконання та прийняття певного рішення з цього приводу, визначення підстав нездійснення позивачу страхових виплат відповідачем суду не надано.

За викладеним у рішенні Європейського Суду з прав людини «Пічкур проти України» виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.

Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, позивачу протиправно не здійснюються страхові виплати.

Згідно доданих відповідачем до відзиву документів, позивачу здійснено страхові виплати за травень 2014 року, виплати не проводяться з червня 2014 року по серпень 2020 року. При цьому, доказів здійснення позивачу виплат з вересня 2020 року суду не надано.

Позивачем після отримання відзиву на позов не заперечувався факт отримання ним страхових виплат за травень 2014 року.

Пунктами 4 та 7 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Щодо заявлених позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, вимоги про визнання незаконними дій щодо відмови у сплаті регресних виплат з травня 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки нездійснення страхових виплат відбулось через допущення відповідачем протиправної бездіяльності. Крім іншого, їх виплата не здійснюється з червня 2014 року.

Беручи до уваги наведене суд вважає за можливе з урахуванням наданого ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України права вийти за межі позовних вимог обрати інший належний спосіб захисту прав позивача та визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення страхових виплат з 01.06.2014.

Враховуючи наведене та безпідставність нездійснення страхових виплат позивачу з 01.06.2014, суд вважає обґрунтованими також вимоги позивача про зобов`язання відповідача поновити їх виплату в частині вимог, що охоплюють період з 01.06.2014.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.п. 4-5 Порядку компенсації сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Під доходами у вказаному Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої № 1105-XIV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі страхових виплат). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі відділенням Фонду) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновки якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, оскільки страхові виплати за період з 01.06.2014 не здійснені у встановлені терміни з вини відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання останнього здійснити позивачу страхові виплати із компенсацією втрати частини доходів.

Отже, заявлений позивачем адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій та інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, з огляду на що рішення про зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість підлягає негайному виконанню в частині страхових виплат за один місяць.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов`язані із розглядом цієї справи.

Оскільки судом при відкритті провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору, судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 страхових виплат з 01.06.2014.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 страхові виплати з 01.06.2014 із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду у межах суми страхових виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь на користь Державного бюджету України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач) - ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (відповідач) - код ЄДРПОУ 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вулиця Свободи, 5.

Суддя А.С. Михайлик