Рішення № 91684651, 22.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року Справа № 160/9189/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

07.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 05.02.2019 року №Ф-15535-53/64, від 06.11.2019 року №Ф-15535-53/64, від 14.02.2020 року №Ф-15535-53/64, від 03.06.2020 року за №Ф-15535-53/64 ;

- зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявнісь у ФОП ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 31 371,56.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 05.02.2019 року №Ф-15535-53/64, від 06.11.2019 року №Ф-15535-53/64, від 14.02.2020 року №Ф-15535-53/64, від 03.06.2020 року за №Ф-15535-53/64, оскільки позивач не є фізичною особою-підприємцем та не був ним на момент винесення оскаржуваних вимог. З урахуванням того, що з 2002 року по теперішній час позивач не займається підприємницькою діяльністю, не подає звіти та декларації, не подавав реєстраційну картку до органів державної реєстрації на підтвердження своєї підприємницької діяльності, позивач не є платником єдиного соціального внеску. На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправними та підлягаює скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також позивач просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 17.08.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

07.09.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана вимога є правомірною, та такою, що винесена відповідно до вимог діючого законодавства. Згідно з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: фізична особа-підприсмець ОСОБА_1 (РНОЛПП НОМЕР_1 ) з 17.06.2002 по 22.04.2020 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережне управління Лівобережна ДПІ (Самарський район м. Дніпра), як фізична особа-підприємець. Вид діяльності згідно КВЕД 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини справи.

10.06.2002 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Проте, з моменту державної реєстрації та до моменту зняття з реєстрації не здійснювала підприємницької діяльності, і не отримувала дохід (прибуток) від неї.

З 01.07.2004 року та до 22.04.2020 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань були відсутні відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 . У зв 'язку з чим, у цей період ОСОБА_1 не мала статусу фізичної особи-підприємця.

22.04.2020 року державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис -№ 22240060002143124 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Дані обставини підтверджуються відомостями наявними в Єдиному державному реєстрі.

ОСОБА_1 07.07.2020 року звернулась до ГУ ДПС у Дніпропетровській області з письмовою заявою, в якій просила надати всі вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, які виносились за період з 01.01.2017 року по 07.07.2020 року та витяг з картки особового рахунку платника єдиного внеску ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

ГУ ДПС у Дніпропетровській області була надана відповідь «про надання інформації» від 22.07.2020 року № 72307/10/0-4-36-52-60-19, в якій податковий орган зазначає про те, що Лівобережним управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ІТС «Податковий блок» були сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску:

- від 05.02.2019 року № Ф-15535-53/64 на суму 18 276, 72 грн., яку було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку з повідомлення про вручення. Поштове відправлення повернуто 16.08.2019 року до Лівобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області з позначкою «За закінчення терміну зберігання»;

- від 06.11.2019 року № Ф-15535-53/64 на суму 26 539, 26 грн., яку було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку з повідомлення про вручення. Поштове відправлення повернуто 18.05.2020 року до Лівобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області з позначкою «За місцем обслуговування»;

- від 14.02.2020 року № Ф-15535-53/64 на суму 29 293, 44 грн., яку було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку з повідомлення про вручення. Поштове відправлення повернуто 30.04.2020 року до Лівобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області з позначкою «Адресат відсутній за вказаною адресою»;

- від 03.06.2020 року № Ф-15535-53/64 на суму 31 371, 56 грн., яку було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку з повідомлення про вручення. Поштове відправлення повернуто 23.06.2020 року до Лівобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області з позначкою «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Також, у відповіді податковий орган зазначив, що згідно даних інформаційної системи контролюючого органу станом на 16.07.2020 року у ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 31 371, 56 грн.

ОСОБА_1 зазначає, що не отримувала від податкового органу вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 05.02.2019 року № Ф-15535-53/64, від 06.11.2019 року № 15535/64, від 14.02.2020 року № Ф-15535-53/64, від 03.06.2020 року № Ф-15535-53/64. Окрім того, податковий у своїй відповіді сам підтвердив те, що вищезазначені вимоги не були вручені, а були повернуті з різних причин.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановленого законом на місяць.

Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22 відсотки бази нарахування.

З матеріалів справи встановлено, що позивач до винесення спірної вимоги єдиний внесок, як фізична особа підприємець не сплачувала.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 № 3384-VI (далі - Закон № 3384-VI) викладено в такій редакції: «Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

З 01.07.2004 року та до 22.04.2020 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань були відсутні відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

У зв 'язку з чим, у цей період ОСОБА_1 не мала статусу фізичної особи-підприємця. Доказів, які б підтверджували статус позивача як фізичної особи-підприємця, крім відомостей реєстраційних даних з інформаційних систем контролюючого органу - відсутні.

Відповідач також не надав суду доказів, що ним здійснювалася звірка даних стосовно позивача у порядку викладеному вище.

Відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, у тому числі шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, таке виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

За таких обставин, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю та виставлення відповідної вимоги.

Вказана позиція суду щодо застосування норм права узгоджується із позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Так, з огляду на відсутність у позивача заборгованості з ЄСВ у розмірі 31 371,56 грн., позовна вимога про зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявнісь у ФОП ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 31 371,56 є також обґрунтованою.

Щодо строків звернення з позовом до суду, то суд вважає, що позивач строк звернення з позовом до суду не пропустив, оскільки оскаржуваних рішень відповідача не отримав у відповідності до вимог Закону № 2464, а довідався про їх існування лише з листа відповідача від 22.07.2020 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

Відносно стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Гагарським А.П. договір про надання правової допомоги № 1 від 04.08.2020.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 04.08.2020 року сторони домовились, що Адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги № 1 від 04.08.2020 року зобов`язується надати Клієнту послуги, що полягають в аналізі законодавчої бази та судової практики стосовно суті спору, і складанні позовної заяви про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 05.02.2019 року №Ф-15535-53/64, від 06.11.2019 року №Ф-15535-53/64, від 14.02.2020 року №Ф-15535-53/64, від 03.06.2020 року за №Ф-15535-53/64, зобов`язання вчинити дії.

Також в додатковій угоді було погоджено, що розмір гонорару є фіксованим та становить 1700 грн.

ОСОБА_2 повністю виконав свої договірні зобов`язання, у зв`язку з чим ним 05.08.2020 року був складений та підписаний акт наданих послуг.

На виконання вимог додаткової угоди позивачем було повністю сплачено гонорар, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера.

Гагарський А.П. є адвокатом, що підтверджується інформацією на сайті Національної асоціації адвокатів України, роздруківка з якого міститься у матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 понесла судові витрати у розмірі 1700 грн. на оплату правничої допомоги адвоката.

Відповідач письмових заперечень стосовно витрат на правничу допомогу не надав.

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, а також те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов`язковими до виконання, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, а також те, що загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, з огляду на те, дана справа не є складною, то суд вважає за необхідне присудити позивачу витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката лише у розмірі 1700 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 030810017 від 17.08.2020.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, вул. Сімферопольська,17-а, м. Дніпро, 49600) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 05.02.2019 року №Ф-15535-53/64, від 06.11.2019 року №Ф-15535-53/64, від 14.02.2020 року №Ф-15535-53/64, від 03.06.2020 року за №Ф-15535-53/64.

Зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявнісь у ФОП ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 31 371,56.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1700грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 22.09.2020 року

Помічник судді Лісна А.М.