Рішення № 91684029, 21.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6950/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Луцький прикордонний загін відповідач) про визнання бездіяльності протиправною в частині не проведення повного розрахунку та невиплаті належних грошових сум на день звільнення з військової служби та зобов`язання виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.08.2019 по день постановлення судом рішення у цій справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в Луцькому прикордонному загоні. Наказом начальника 6 прикордонного загону від 01.08.2019 року позивача виключено із списків частини та усіх видів забезпечення.

Станом на 01.08.2019 позивачу не було виплачено належних грошових сум та компенсацій при звільненні, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за не отримане речове майно під час проходження військової служби, матеріальної допомоги, індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2015 по 30.11.2018.

Фактичний розрахунок за належними позивачу виплатами на день виключення зі списків особового складу частини відбувся лише 26.12.2019, у зв`язку з чим позивач просить зобов`язати відповідача виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

15.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100. Крім того, зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, відтак на останніх не поширюються норми КЗпП.

У відповіді на відзив від 18.06.2020 позивач не погодився із доводами відзиву з підстав, викладених у позовній заяві, а в запереченнях від 03.07.2020 відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, зокрема, з 21.09.2012 по 01.08.2019 на посаді начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, що підтверджується витягом з розрахунку вислуги років на пенсію.

Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 01.08.2019 № 408-ос «По особовому складу» підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління від 27.06.2019 № 210-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

При цьому, як встановлено в ході розгляду даної справи, позивач 26.07.2019 звертався до відповідача із рапортами, в яких просив: надати інформацію про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження служби за період з 2015; надати інформацію про проведення відповідних розрахунків з 2000 та виплату грошової компенсації замість не отриманого продовольчого пайка і харчового забезпечення під час проходження служби; виплатити всі належні грошові суми при звільненні з військової служби на день виключення зі списків частини.

Виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 231037,80 грн. відповідачем проведено 15.08.2019, виплату компенсації за не отримане речове майно під час проходження військової служби у сумі 20497,17 грн. проведено 22.08.2019, виплату матеріальної допомоги сумі 2083,27 грн. проведено 29.11.2019, що підтверджується випискою з карткового рахунку ПРИВАТ-24 та не заперечується відповідачем.

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 140/2637/19, яке набрало законної сили 10.03.2020, зобов`язано Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 30.11.2018 року.

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем було перераховано позивачу 26.12.2019 кошти щодо виплати індексації грошового забезпечення в сумі 17460,31 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку ПРИВАТ-24 та не заперечується відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення даного спору.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Безпідставними є і доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку з тим, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, оскільки статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначають відповідач.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідач станом на день виключення позивача із списків особового складу частини - 01.08.2019 не виплатив останньому належних грошових сум та компенсацій при звільненні, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за не отримане речове майно під час проходження військової служби, матеріальної допомоги, індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2015 по 30.11.2018.

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 231037,80 грн. була виплачена позивачу 15.08.2019; компенсація за не отримане речове майно під час проходження військової служби у сумі 20497,17 грн. була виплачена позивачу 22.08.2019; матеріальна допомога у сумі 2083,27 грн. була виплачена позивачу 29.11.2019, індексація грошового забезпечення за період з 01.06.2015 по 30.11.2018 у сумі 17460, 31 грн. була виплачена позивачу 26.12.2019. Вказані обставини підтверджуються випискою з карткового рахунку ПРИВАТ-24, витягом з платіжної відомості № 341 за серпень 2019, особистою карткою грошового забезпечення та заробітної плати ОСОБА_1 з січня по грудень 2019.

Відтак, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні проведена відповідачем 15.08.2019, виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно проведена відповідачем 22.08.2019, виплата матеріальної допомоги проведена відповідачем 29.11.2019, виплата індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 26.12.2019, тому фактично затримка у розрахунку склала з 02.08.2019 по 26.12.2019 (147 днів).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що фактичний (остаточний) розрахунок з позивачем відбувся 26.12.2019 (виплата індексації грошового забезпечення), відтак, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП, період затримки розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби складає 147 дні, а саме з 02.08.2019 по 26.12.2019, при цьому, у позовній заяві позивач просить стягнути середній заробіток по день постановлення судом рішення у цій справі, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позову.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (надалі також - Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення та заробітної плати ОСОБА_1 за два останні повні місяці (червень і липень 2019) позивачу нараховано грошове забезпечення у такому розмірі: 20014,45 грн. за червень 2019 та 20396,82 грн. за липень 2019, що за два місяці становить 40411,26 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 662,48 грн. (за останні 2 місяці - 40411,26 грн /61 календарних дні за останні два повні місяці червень і липень 2019).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 97384,56 грн (662,48 х 147 = 81291,00), який підлягає до стягнення з відповідача.

При цьому, у порівнянні із визначеною сумою несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні (231037,80 грн.), компенсації за не отримане речове майно під час проходження військової служби (20497,17 грн.), матеріальної допомоги (2083,27 грн.), індексації грошового забезпечення (17460,31 грн.), несвоєчасно виплачені суми в загальному розмірі становлять 271 078,41 грн, із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, яка підлягає до стягнення (97384,56 грн.), вказані суми можна вважати обґрунтовано пропорційними, відтак суд вважає безпідставними доводи відповідача про не співмірність заявлених сум до стягнення.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиконання обов`язку повного розрахунку із позивачем при звільненні.

Враховуючи те, що відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення 01.08.2019 остаточного розрахунку та невиплати позивачу належних грошових сум при звільненні з військової служби та зобов`язання Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по 26.12.2019 у розмірі 97384,56 грн.

Разом з тим, суд відмовляє в частині вимоги про стягнення вказаного середнього грошового забезпечення по день постановлення судом рішення у цій справі, оскільки в ході розгляду даної справи встановлено день остаточного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби - 26.12.2019.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення 01.08.2019 остаточного розрахунку та невиплати ОСОБА_1 належних грошових сум при звільненні з військової служби.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по 26.12.2019 у розмірі 97384,56 грн. (дев`яносто сім тисяч триста вісімдесят чотири грн. 56 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач : Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич