Рішення № 91671891, 18.09.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд.унік. № 243/3866/20

Провадження № 2/243/1521/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засідання Каліух К.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 12 серпня 2016 по 17 липня 2017 року працювала на посаді оглядача вагонів 4 розряду у виробничому підрозділі «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Позивача було звільнено з роботи 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату, згідно наказу № 8703/-СС від 10.07.2017 року. Після звільнення розрахунок з позивачем не було проведено і залишилась заборгованість у вигляді невиплаченої заробітної плати та вихідної допомоги в сумі 17332,42 гривень. Невиплату заробітної плати працівнику позивач вважає грубим порушенням трудового законодавства, на підставі чого просить суд стягнути з відповідача нараховану та невиплачену заробітну плату, а також вихідну допомогу при звільненні в загальній сумі 17332,42 гривень.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилися, представник надав заяву, в просив розгляд справи провести без їхньої участі (а.с.44).

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому просив справу розглянути без його участі та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», обов`язків передбачених чинним законодавством України, через вплив форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), про що зазначила Торгово-промислова палата України у своєму Науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2. Крім того вказав, що у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, і як наслідок відсутністю доступу до первинних документів, нарахування заробітної плати було припинено з 16 березня 2017 року. На теперішній час, відповідач підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості. В порушення вимог чинного

законодавства України, позивач надав суду в якості доказів папери складені після 16 березня 2017 року невідомими особами (а.с.26-29).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на їх законність та обґрунтованість.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право

на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України вбачається, що відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до ПАТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 26.06.1989 року на ім`я ОСОБА_1 , позивач з 12.08.2016 року по 17.07.2017 року працювала на посаді оглядача вагонів 4 розряду у виробничому підрозділі «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.9-14).

12.08.2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі відповідного наказу, Експлуатаційне вагонне депо Іловайськ Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий

підрозділ «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом (розпорядженням) № 8703/ДЦ-СС від 10.07.2017 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 було звільнено 17.07.2017 року з виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. В даному Наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 44 днів відпустки (а.с.7).

Відповідно до розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 (а.с.5-6) позивачу у квітні 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 2 341,86 гривень (без утримання відповідних податків та зборів), сума до виплати становить 1 852,21 гривень; у травні 2017 року - 2 449,71 гривень (без утримання відповідних податків та зборів), сума до виплати становить 1 947,97 гривень; у червні 2017 року - 2 449,71 гривень (без утримання відповідних податків та зборів), сума до виплати становить 1 947,97 гривень; у липні 2017 року - 14 612,68 гривень (без утримання відповідних податків та зборів), сума до виплати становить 11 574,27 гривень.

Згідно відповіді структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.06.2020 року слідує, що вся первинна документація колишнього ВП «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» знаходилась і знаходиться у м. Іловайськ Донецької області непідконтрольній Україні території. Рішення робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з ОСОБА_1 буде винесено після надходження оригіналів первинної документації ВП Іловайське експлуатаційне вагонне депо» (а.с.36-37).

Як вбачається з повідомлення виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 11.05.2017 року, посада «оглядач вагонів 4 розряду» скорочується з 17.07.2017 року та запропоновано інші посади, які є у наявності у підрозділах ПАТ «Укрзалізниця». Зазначено, що у випадку відмови від переведення на запропоновані посади позивач буде звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України та при звільнені у відповідності до ст. 44 КЗпП України позивачу буде надана вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку (а.с.39).

Згідно довідки-розрахунку невикористаних днів відпустки, за які надається компенсація під час звільнення, ОСОБА_1 за період з 22.02.2016 року по 21.02.2017 року здійснено розрахунок невикористаних 44 дні відпустки, за які надається компенсація під час звільнення (а.с.40).

Відповідно до довідки ВП «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» СП «ДДЗТ» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», у ОСОБА_1 немає депонованої заробітної плати (а.с.41).

Також суд приймає до уваги відомості, які містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5), наданих органом Пенсійного фонду України на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с.55).

Матеріалами справи встановлено та не спростовано у належний спосіб відповідачем у справі, що при звільненні з ОСОБА_1 не було проведено повний розрахунок та належні їй кошти не були виплачені.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст. ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах (довідках), наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території, починаючи з квітня 2016 року, а позивача звільнено 17 липня 2017 року.

Відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростовували зазначену

заборгованість по оплаті за час простою, так само не оспорюється наявність зазначеного наказу, також не оспорюється факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення її саме 17 липня 2017 року.

Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.

Суд приймає до уваги як належний доказ по справі надані позивачем Розрахункові листи за період квітень - липень 2017 року, відповідно до яких позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою, Наказ про звільнення позивача з роботи, індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), надані органом Пенсійного фонду України, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, оскільки факт наявності та розмір зазначеної заборгованості із заробітної плати відповідачем не спростовано.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні виплати, вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України, не передбачено.

Тому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на висновки Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, оскільки вони не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 оскільки її вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, пов`язані з виплатами встановленими ст. 116 КЗпП України при звільненні.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» не надав суду документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 01 квітня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі, у відзиву на позовну заяву визнає той факт, що розрахунок з позивачем при її звільненні не проведено, що такий буде проведено при наявній можливості забезпечення безпечного та безперешкодного доступу уповноважених осіб до документів, які залишилися у виробничих підрозділах на окупованій території України, суд виходить з наданих позивачем доказів та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі (сумам, які належали йому від підприємства на день звільнення).

Таким чином, суд повністю погоджується з розрахунками наданими позивачем про наявну заборгованість по заробітній платі за квітень-липень 2017 року, які представником відповідача не спростовані, суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними, а отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати за квітень-липень 2017 року та вихідної допомоги при звільненні у сумі 17332,42 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Частина 6 статті 141 ЦПК України вказує про наступне, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові

витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивача при зверненні до суду із даним позовом звільнено від сплати судового збору та оскільки позов задоволено у повному обсязі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст. ст. 44, 94, 113, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680, місто Київ, вул. Тверська, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 01 квітня 2017 року по 17 липня 2017 та вихідної допомоги при звільненні у сумі 17 332 (сімнадцять тисяч триста тридцять два) гривень 42 копійок.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 01 квітня 2017 року по 17 липня 2017 та вихідної допомоги при звільненні у сумі 17 332 (сімнадцять тисяч триста тридцять два) гривень 42 копійок - утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680, місто Київ, вул. Тверська, 5, судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок до державного бюджету коштів на UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький