Рішення № 91659031, 21.09.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1436/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.08.2019 року №Ф-20019-51 "У",

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Херсонській області №Ф-20019-51 «У» від 28.08.2019

Ухвалою суду від 09.06.2020 року відкрито спрощене провадження в справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.10.2009 року по 07.02.2020 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю не займалась, звітності з ЄСВ не подавав. Крім того, починаючи з 2016 року позивач був найманим працівником. Окрім того, протягом цього періоду позивачка була працевлаштована за основним місцем роботи в ТОВ «Херсонський тепличний комбінат» (код ЄДРПОУ 37238536) і по теперішній час перебуває в трудових відносинах. Стверджує, що вимогу не отримувала, а дізналась про неї у травні 2020 року через свого представника під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження у Корабельному районному відділі ДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Позивач вважає, що винесена відповідачем вимога № №Ф-20019-51 «У» від 28.08.2019 року на суму 23785,08 грн. про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, оскільки за періоди, які охоплює вимога про сплату боргу, з неї утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. З наведеного позивачка робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

30 червня 2020 року відповідач надіслав до суду відзив, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2017-2019 роках, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач припинив свою підприємницьку діяльність лише 07.02.2020 року. Законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). Також, з довідки ОК-5 вбачається, що відрахування ЄСВ роботодавцем не здійснювалось за січня 2017 по липень 2018 року. При цьому, позивачем жодних доказів на підтвердження того, чи був він найманий працівником у період з 01.01.2017 по 04.07.2018 не надано. З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю у позивача боргу з єдиного соціального внеску, вважає спірну вимогу правомірною. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Позивачка перебувала на обліку в Головному управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Херсонська ДПІ (Херсонський район) з як платник єдиного внеску з 30.09.2009 року.

17.11.2015 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білозерського районного управління юстиції у Херсонській області вчинено актовий запис № 133 від 17.11.2015 та видано свідоцтво про шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1

07.02.2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала документи для припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 07.02.2020 року, про що в ЄДР зроблено відповідний запис.

28 серпня 2019 року у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 31.07.2019 року та на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий борг" ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20019-54 «У» від 28.08.2019 на суму 23 785,08 грн.

Позивачка не погодилась з такою позицією відповідача, оскільки за вказаний період і по момент звернення до суду вона є найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок.

Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, позивачка в період з 30.09.2009 року по 07.02.2020 року перебувала у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, в якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що у зв`язку із ненарахуванням та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало:

- за 2017 рік - 8448,00 грн.

- за 2018 рік - 9828,72 грн.

- за ІІ квартали 2019 рік - 5508,36 грн.

Проте, суд зауважує, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжники, позивачка у період з 05.07.2018 і на момент звернення до суду працює на посаді комірника товариства з обмеженою відповідальністю « Херсоснький тепличний комбінат». Крім того, факт перебування у трудових відносинах та сплати за нього як працівника єдиного внеску підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5).

Із аналізу наведених обставин та приписів Закону № 2464-VI вбачається, що ОСОБА_1 у періоди з 05.07.2018 по теперішній час є, в розумінні зазначеного закону, застрахованою особою.

07.02.2020 припинена підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 .

Отже, у вказаний проміжок часу позивачка була фізичною особо-підприємцем та одночасно застрахованою особою, за яку роботодавцем сплачувався єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати, тобто з 05.07.2018 по теперішній час ОСОБА_1 не є платником єдиного внеску в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI.

Варто зазначити, що Законом № 2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивачки обов`язку зі сплати єдиного внеску за періоди 05.07.2018 по 07.02.2020 (дата припинення підприємницької діяльності).

Необхідно зазначити, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачем у період з 01.01.2017 до 04.07.2018 не сплачувалися страхові внески.

Оскільки у зазначений період, згідно записів у трудовій книжці, позивач не перебував у трудових відносинах, а рішення про припинення підприємницької діяльності прийняте лише 07.02.2020, суд зазначає, що ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 до 04.07.2018 була платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець.

За таких обставин суд погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом нарахування позивачу єдиного внеску за період 01.01.2017 до 04.07.2018.

Втім, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскарженій вимозі є невірною лише в частині, суд вважає неможливим скасувати рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, а приймає рішення про його повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу із зазначенням у ній правильної суми недоїмки.

Додатково, обґрунтовуючи відсутність в суду повноважень щодо самостійного визначення правильних сум недоїмки, суд посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2018 у справі № 813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.

Згідно приписів ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.08.2019 р. №Ф-20019-51 «У» є протиправною та підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 28.08.2019 р. №Ф-20019-51 «У» винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на суму 23785,08 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 111060000