Рішення № 91658035, 18.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5621/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (79026 м. Львів вул. Стрийська 146) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (далі - відповідач, військова частина 4114), у якій просить стягнути з відповідача 131054,78 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на момент звільнення відповідач всупереч нормам чинного законодавства не виплатив належної позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно. Оскільки така виплачена йому лише 19.06.2020, він звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 22.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 18.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 41245 від 20.8.2020), у якому позовні вимоги не визнав та вважає їх безпідставними. Щодо середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби зазначив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що при вирішенні цього питання необхідно враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості та дії відповідача щодо її виплати. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині 4114.

На підставі наказу командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) № 146 від 05.07.2019 сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 05.07.2019 (а.с. 6).

Однак виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач здійснив лише 19.06.2019 у розмірі 10957,08 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці позивача № FMC99EHF69HMSBJM від 25.06.2020 (а.с. 8).

Позивач вважає, що відповідачем допущено несвоєчасний розрахунок при звільненні, відтак звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до абзацу другого пункту 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Укахом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009, після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

З аналізу наведених норм права слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Зазначене підтверджується і тим, що пунктом 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Як встановлено судом, наказу командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) № 146 від 05.07.2019 позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 05.07.2019. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, грошові кошти в сумі 10957,08 грн як грошову компенсацію за неотримане речове майно зараховано на рахунок позивача 19.06.2020.

Отже, з наведеного слідує, що станом на день виключення позивача зі всіх видів забезпечення та списків особового складу військової частини (05.07.2019) відповідач не провів із ним розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Посилання відповідача на неможливість застосування норм трудового законодавства є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

За обставинами справи виплату заборгованості із грошової компенсації за неотримане речове майно відповідачем здійснено 19.06.2020.

Ураховуючи, що на день звільнення (05.07.2019) позивачу не було виплачено відповідачем належну йому компенсацію за неотримане речове майно, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 05.07.2019, а виплату компенсації за неотримане речове майно здійснено лише 15.01.2020, строк затримки розрахунку складає 349 днів.

Разом з цим при вирішенні даної справи суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Відповідно до довідки № 75 від 17.07.2019 (а.с. 7) ОСОБА_1 за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 11323,50 грн за травень та 11323,50 грн за червень 2019 року, що за два місяці становить 22647,00 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 371,26 грн (за останні 2 місяці - 22647,00 грн /61 календарний день за останні два повні місяці - травень на червень 2019 року).

Ураховуючи, що невиплачена станом на день звільнення компенсація за неотримане речове майно становить 10957,08 грн, яка виникла за 349 календарні дні і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача, суд вважає можливим застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10957,08 грн/129569,74 грн (сума виплаченої компенсації за неотримане речове майно / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,08456. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 371,26 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,08456 х 349 (календарних днів затримки розрахунку) = 10956,42 гривень.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 10956,42 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Украхни (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (79026 м. Львів вул. Стрийська 146; код за ЄДРПОУ 14323385) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (79026 м. Львів вул. Стрийська 146; код за ЄДРПОУ 14323385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 10956 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень 42 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур