Рішення № 91657952, 21.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5742/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Личаківська виправна колонія), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити належну позивачу компенсацію за неотримане речове майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу в органах Державної виконавчої служби України. 23.12.2019 позивача звільнено за власним бажанням. Однак при звільнені відповідачем не дотримано приписів Постанови Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» та не здійснено повного розрахунку при звільненні, оскільки не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Позивач звертався до відповідача з проханням повідомити причини непроведення повного розрахунку у відповідній частині, просив видати індивідуальний грошовий атестат та довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Однак відповідач повідомив, що відповідна компенсація не здійснена через відсутність коштів, призначених на вказану мету.

Оскільки вказане порушує права позивача, він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 27.07.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

26.08.2020 за вх. №42132 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не оскаржує факту проходження позивачем служби в ДУ «Личаківська виправна колонія (№30)», а також факт його звільнення. Позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідно мав право на носіння форменного одягу, відповідно мав право на матеріальне забезпечення, що врегульовано Порядком забезпечення речовим майном персоналу ДКВС України, затвердженого Постановою КМ України №578 від 14.08.2013.

Позивач звертаючись із цим позовом не врахував, що відповідно до ч. 2 п. 22 Порядку грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та у межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Також відповідач покликається на те, що на виконання приписів п. 27 Порядку, на який покликається позивач, слід виходити із його змісту, з якого слідує, що необхідним є волевиявлення, бажання особи, яка звільняється зі служби щодо отримання речового майна особистого користування або проведення виплати грошової компенсації за таке за цінами, що діють на дату підписання наказу про звільнення, яка повинна виражатися у відповідній заяві. Однак такої заяви позивачем не подано.

З огляду на викладене відповідач вважає, що підстав для проведення розрахунку з позивачем у виді компенсації немає, а тому у задоволенні позову слід відмовити..

Відповідно до приписів ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 з 21.09.1999 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посадах начальницького складу.

Згідно з наказом №98/ОС-19 від 20.12.2019 «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено відповідно до підп. 7 п. 1 ст. 77 (за власним бажанням), старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки, 23.12.2019.

У вказаному наказі відомості про компенсацію за неотримане речове майно відсутні.

Листом від 19.05.2020 за №4/22/Г-22(п) відповідач повідомив позивачу на його звернення щодо причин непроведення повного розрахунку при звільненні за неотримане речове майно та видачі індивідуального речового атестату та довідки про виплату грошової компенсації за незалежні до видачі предмети речового майна таку інформацію.

В ході розгляду звернення встановлено, що позивач дійсно проходив службу в установі з 30.01.2018 та звільнений зі служби з посади молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки 23.12.2019 за ст. 77.п. 1 п.п.7 (за власним бажанням) на підставі наказу установи №98/ОС-19 від 20.12.2019.

При звільненні позивачу нарахування грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна не проводилось, оскільки відповідно до абз. 2 п.22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та у межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі».

Кошторисні призначення для виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на 2020 рік установі не передбачені, тому можливою є лише видача неотриманих предметів речового майна зі складу установи.

Згідно з довідкою від 17.08.2020 3№Н/3320 відповідач у тому числі повідомив, що заборгованість з виплати грошового забезпечення військовослужбовців, одноразової грошової допомоги перед ОСОБА_1 станом на 14.08.2020 відсутня.

Грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 після звільнення зі служби станом на 14.08.2020 не виплачувалась.

Оскільки позивачу при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні не виплачено, він звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України №2713-IV від 23.06.2005 «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно із ч. 5 ст. 23 вказаного Закону на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМ України №578 від 14.08.2013 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до п.п. 1, 2 цього Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно- господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Згідно з п. 27 вказаного Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п.60 названого Порядку).

З системного аналізу наведених норм слідує, що Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затв. постановою КМ України №578 від 14.08.2013, визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби, належним йому речовим майном у разі звільнення:

- особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видано йому на день звільнення, або

- особа вправі отримати грошову компенсацію за таке майно.

Крім цього, реалізація як одного, так й іншого способу забезпечення працівника належним йому речовим майном у разі звільнення, здійснюється шляхом волевиявлення, тобто, через подання заяви або рапорту за місцем проходження служби.

Судом з`ясовано, що позивач звертався до відповідача із заявою від 07.05.2020 за вх. №Г-22(п) з проханням повідомити причини непроведення повного розрахунку при звільненні за неотримане речове майно та видати індивідуальний речовий атестат та довідку про виплату грошової компенсації за незалежні до видачі предмети речового майна.

При цьому суд критично оцінює покликання відповідача на те, що оскільки позивач не звертався із заявою на ім`я керівника установи та така не зареєстрована, тому у нього відсутнє право на відшкодування вартості неотриманого речового майна, оскільки перш за все відповідач на такі підстави у відповіді від 19.05.2020 не покликався, а по-друге, саме заяву від 07.05.2020 за викладених обставин суд розцінює як відповідне звернення.

У листі від 19.05.2020 відповідач вказав, що при звільненні позивачу нарахування грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна не проводилося, оскільки відповідно до абз. 2 п. 22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та у межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі». Кошторисні призначення для виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на 2020 рік установі не передбачені, тому можливою є лише видача неотриманих предметів речового майна зі складу установи.

Тобто саме відсутність кошторисних призначень на відповідну мету стало причиною непроведення компенсації за неотримане речове майно, а не відсутність відповідної заяви позивача.

Щодо відсутності бюджетних асигнувань суд вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу України, Державна установа «Личаківська виправна колонія (№30)» є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до системи Державної кримінально-виконавчої служби України і фінансується з Державного бюджету України, що також зазначено у наказі міністерства юстиції України №2115/5 від 27.06.2018.

Частинами 1 і 2 ст.51 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, співробітники Служби судової охорони (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров`я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини третьої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.

До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби.

Суд зазначає, що для визнання дій/бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд зауважує, що відповідачем не представлено будь-яких доказів того, що ним вживалися заходи для проведення повного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо).

Таким чином, станом на день звільнення з ДУ «Личаківська виправна колонія (№30)» з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

За таких обставин відповідачем допущено саме протиправну бездіяльність, яка полягає у непроведенні своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме невиплаті ОСОБА_1 в день звільнення компенсації за неотримане речове майно.

Також доцільно звернути увагу і на те, що Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З огляду на викладене з метою забезпечення повного та ефективного захисту прав позивача, враховуючи, що бездіяльність відповідача визнано протиправною суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно, за цінами, що діють на момент підписання наказу про звільнення.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» Міністерства юстиції України щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме невиплаті в день звільнення компенсації за неотримане речове майно.

3. Зобов`язати Державну установу «Личаківська виправна колонія (№30)» Міністерства юстиції України (79039, м. Львів, вул. Шевченка, 156; ЄДРПОУ 08563932) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно, за цінами, що діють на момент підписання наказу про звільнення.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» Міністерства юстиції України (79039, м. Львів, вул. Шевченка, 156; ЄДРПОУ 08563932) судові витрати у виді судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене та підписане 21.09.2020.

Суддя Кравців О.Р.