Ухвала суду № 91656579, 21.09.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3304/20

Провадження № 2/0203/1135/2020

УХВАЛА

21 вересня 2020 року у місті Дніпрі суддя Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Ханієва Ф.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,

Встановив:

16 вересня 2020 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в якому просить суд:

- стягнути з відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 230 856,83 грн (двісті тридцять тисяч вісімсот п`ятдесят шість гривень 83 копійки), які знаходяться на депозитному рахунку НОМЕР_1 , номер договору SAMDNWFD00070904347901, дата відкриття – 13.11.2015 року, у сумі 200 008,98 грн.; на картці: номер рахунку НОМЕР_2 , номер договору SAMDN11000070180530, дата відкриття – 16.03.2013 року, у сумі 30 847,85 грн., які належать йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2019, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М., після померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа № 6/2019.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2019 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. після померлої ОСОБА_2 , позивач – ОСОБА_1 , успадкував грошові кошти у розмірі 230 856,83 грн (двісті тридцять тисяч вісімсот п`ятдесят шість гривень 83 копійки), які знаходяться: на депозитному рахунку НОМЕР_1 , номер договору SAMDNWFD00070904347901, дата відкриття – 13.11.2015 року, у сумі 200 008,98 грн. та на картці номер рахунку НОМЕР_2 , номер договору SAMDN11000070180530, дата відкриття – 16.03.2013 року, у сумі 30 847,85 грн. 17.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому успадкованих грошових коштів. Проте, менеджер відділення банку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Воскресенська. буд. 14, відмовив позивачеві навіть у прийнятті такої заяви, мотивуючи тим, що у програмному комплексі банку за позивачем рахується заборгованість у сумі, що перевищує суму успадкованих грошей. Підставою нарахування заборгованості, як пояснила менеджер, є рішення суду. Також вона пояснила, що не може вчинити жодних дій щодо прийняття заяви від позивача, видачі або надання відмови у видачі йому грошових коштів, оскільки банківський програмний комплекс повністю автоматизований, тому в неї відсутні повноваження взагалі якимось чином допомогти позивачеві у вирішення цього питання. Позивач пояснив, що дійсно, в 2019 році АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звертався до нього із позовом про стягнення заборгованості, проте суд першої інстанції відмовив банку у задоволенні позову, суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили рішення в силі. Таким чином, наразі будь-яка заборгованість у позивача перед банком відсутня. Також, на думку позивача, навіть її наявність не є перешкодою для видачі успадкованих грошових коштів. У зв`язку із викладеним вище позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Суд, вивчивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність передачі цивільної справи за територіальною підсудністю до іншого суду.

Так, відповідно до статті 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частини 3 статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, що здійснюється на підставі ухвали суду.

Суд зазначає, що з матеріалів справи та за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходження відповідача – Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), зареєстроване по вул. Грушевського, буд. 1Д в місті Києві, 01001, що відповідно до територіального устрою міста Києва відноситься до Печерського району міста Києва.

В обґрунтування підстав подачі позову до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за місцем свого проживання, позивач послався на правила альтернативної підсудності, встановлені ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Проте суд зазначає, що доводи позивача з цього приводу є хибними, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Статтею 2 Закону України від «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Аналіз наведених норм закону вказує, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте позивач ОСОБА_1 не є вкладником за договором депозиту, тому не може вважатися споживачем фінансових послуг.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України, справа № 6-37цс16 від 11 травня 2016 року.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16.12.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 49, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем рахунків відкритих в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», а саме: депозитний рахунок: номер договору SAMDNWFD00070904347901, номер рахунку НОМЕР_1 , дата відкриття – 13.11.2015 року, залишок 200 008,98 грн., заповідальне розпорядження відсутнє; картка: номер договору SAMDN11000070180530, номер рахунку НОМЕР_2 , дата відкриття – 16.03.2013 року, залишок 30 847,85 грн., заповідальне розпорядження відсутнє. Вартість спадкового майна 230856,83грн. за курсом НБУ з усіма нарахованими на теперішній час відсотками.

Отже, позивач не є вкладником, а є спадкоємцем грошових вкладів з відповідними відсотками, що знаходяться на депозитному рахунку та картці спадкоємця.

За таких обставин, положення Закону України «Про захист прав споживачів» на дані правовідносини не поширюється.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20 липня 2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Таким чином, суд вважає помилковим посилання позивача на підсудність вказаної справи Кіровському районному суду м. Дніпропетровська, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України, оскільки в даному випадку позов повинен бути пред`явлений відповідно до правил, встановлених частиною 2 статті 27 ЦПК України, тобто до суду за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи).

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що правила альтернативної підсудності (пред`явлення позову за зареєстрованим місцем проживання чи перебуванням споживача) на спірні правовідносини між сторонами не поширюються. Натомість, позов пред`явлений до юридичної особи: Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого зареєстроване за адресою: вул. Грушевського, 1Д, в місті Києві, 01001, яке знаходяться в Печерському районі міста Києва.

Таким чином, суд, враховуючи, що місцезнаходження відповідача – Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», знаходиться в Печерському районі м. Києва, вважає, що це є підставою для передачі справи на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 27, частинами 1, 3 статті 31, статтями 258 – 260 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів – передати за територіальною підсудністю до Печерського районного суду міста Києва (01601, м. Київ, вулиця Володимирська, 15).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

У відповідності до п. 15.5 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ф.М. Ханієва