Рішення № 91654827, 21.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2020 року № 320/2569/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 з 02.01.2020 перейменована в Офіс Генерального прокурора, в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 35 486 грн. 83 коп.;

-визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яку наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 з 02.01.2020 перейменовано в Офіс Генерального прокурора, щодо невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 20.11.2012 № 4352ц, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 14 242 грн. 86 коп., та зобов`язати Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді надбавки за класний чин «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 20.11.2012 № 4352ц, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 14 242 грн. 86 коп.;

-стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток в якості відповідальності за весь час затримки виплати належної ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на безпідставність не виплати йому при звільненні усіх належних виплат, а саме надбавку за класний чин та вихідну допомогу. Зазначає, що така не виплата частини заробітної плати зумовила зобов`язання відповідача здійснити виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні фактичного розрахунку.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено. У відзиві відповідач посилається на Закон України від 19.09.2019 № 113-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та внесені цим Законом до статті 40 КЗпП України доповнення, а саме, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Зауважує, що з 25.09.2019 року скасовано одну із складових заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин. Тому посилання позивача на порушення його прав при невключені до заробітної плати за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 надбавку за класний чин «старший радник юстиції» безпідставні. Підстав для застосування до Офісу генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не має.

Позивачем подано відзив на позовну у якому заперечено проти доводів відповідача викладених у відзиві.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 23.03.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області 07.05.2004 (а.с.10-12).

20.11.2012 позивачу наказом №4352ц присвоєно класний чин старшого радника юстиції (а.с.31).

21.12.2019 наказом №2087ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, визначено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

Згідно розрахункового листа за серпень 2019 позивачу нараховано до виплати: - оклад 7140, 00 грн.; - надб. за ОВЗ 12396,00 грн.; - вислуга прокурорів 2856,00 грн.; -премія разова 3718,80; - премія щомісячна 13635, 60 грн.; - ідекс. доходів 355,24 грн.; відпустка 18011,64 грн.; всього нараховано 60512, 64 грн. (а.с.36).

Згідно розрахункового листа за вересень 2019 позивачу нараховано до виплати: - оклад 3740, 00 грн.; класний чин 800,00; - надб. за ОВЗ 6036,00 грн.; - вислуга прокурорів 1496,00 грн.; - премія щомісячна 6639, 60 грн.; - ідекс. доходів 186,08 грн.; всього нараховано 18897,68 грн. (а.с.37).

Згідно розрахункового листа за жовтень 2019 позивачу нараховано до виплати: - оклад 4868,18 грн.; - надб. за ОВЗ 6815, 45 грн.; - вислуга прокурорів 1947,27 грн.; - премія щомісячна 10223, 18 грн.; - ідекс. доходів 242, 21 грн.; відпустка 18011,64 грн.; всього нараховано 24096, 29 грн. (а.с.38).

Згідно розрахункового листа за грудень 2019 позивачу нараховано до виплати: - лікарняний 7278,25 грн.; - лікарняний за рах. соцстраху. 8733,90 грн.; - лікарняний за рах. Соцстраху 11645, 20 грн.; - оклад 6120, 00 грн.; - надб. за ОВЗ 8568,00 грн.; - вислуга прокурорів 2448,00 грн.; - премія щомісячна 44553, 60, 60 грн.; -комп. за невикористану відпустку 84703, 00 грн.; - ідекс. доходів 318, 19 грн.; відпустка 18011,64 грн.; всього нараховано 174368, 85 грн. (а.с.40).

Вважаючи, що відповідач не виконав приписи законодавства щодо повного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон також - №1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Частиною п`ятою статті 40 КЗпП України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VI Iпрокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Розділу II. «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша ст. 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.

Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Оцінка суду

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Разом з цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 КЗпП України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Отже, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.

Розглядаючи даний спір, суд також враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Положення Закону №1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а.

Згідно частини п`ятої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частиною третьою статті 16 Закону України № 1697-VII визначається, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Верховним Судом у постанові 05.12. 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Відтак, звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст. 36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України.

При цьому, системний аналіз положень Закону № 1697-VII свідчить, що даним Законом не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Випадки виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору визначені статтею 44 КЗпП України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.

Таким чином, умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, яка є обов`язковою для врахування судом відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача щодо невиплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та зобов`язання відповідача здійснити відповідну виплату.

Суд звертає увагу, що Конституційним Судом України у рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Неприпустимим є також встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Доводи позивача щодо фактичного звуження (позбавлення) працівників певної категорії державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, суд не бере до уваги з огляду на наведену позицію Конституційного Суду України.

Також, судом встановлено, що посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах №807/211/17 від 07.03.2018, №826/14227/14 від 15.10.2015, №823//244/16 від 11.10.2018, №8238263/16 від 08.10.2019 є помилковими, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначених справах, вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні заявлені позивачами (прокурорами), звільненими з органів прокуратури з відмінних підстав, ніж є предметом розгляду даної справи.

Щодо тверджень позивача про невиплату йому складової заробітної плати - надбавку за класний чин, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Розділу II. «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша ст. 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.

Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з моменту втрати чинності постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», якою встановлювалися класні чини працівникам прокуратури та регулювалася виплата доплати за класний чин, а саме з 25 вересня 2019 року нарахування та виплата заробітної плати прокурорів проводиться без врахування надбавки за класний чин.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин у сумі 14 242 грн. 86 коп. є необґрунтованою.

Позовна вимога про стягнення з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача середній заробіток в якості відповідальності за весь час затримки виплати належної ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення є похідною від вимог щодо стягнення з відповідача відповідних виплат, у виплата яких судом визнана безпідставною, а отже наведена вимога також задоволенню не підлягає.

VIII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

ІX. Розподіл судових витрат

Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у даному випадку стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 205, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 21 вересня 2020р.