Рішення № 91654055, 18.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/665/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 24.12.2019 № 2382/1 "Про звільнення ОСОБА_1 " та наказ від 08.01.2020 №3/3;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного територіального управління юстиції у Житомирській області поновити її на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату з 08.01.2020;

- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо нездійснення обов`язкового її працевлаштування після звільнення з посади;

- визнати протиправною відмову відповідача - Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 22.01.2020 №16-24/32/352 у прийнятті її на державну службу та зобов`язати відповідача - Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), прийняти її на державну службу шляхом видання наказу про призначення на посаду головного спеціаліста відділу з питань нотаріату у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький);

- стягнути з Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 08.01.2020 по день фактичного поновлення на посаді;

- стягнути з Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у солідарному порядку на її користь моральну шкоду в сумі 18252,00 грн.;

- стягнути з Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у солідарному порядку на її користь судові витрати;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення її на посаді та стягнення з відповідача - Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

В обґрунтування позову зазначає, що вона була незаконно звільнена з роботи, тому вважає, що суд має всі підстави для визнання незаконними наказів про її звільнення з посади та прийняття рішення про поновлення її на роботі у Головному територіальному управлінні юстиції у Житомирській області з дати звільнення, тобто з 08.01.2020. Вказує, що посилання відповідачів на те, що наразі посада головного спеціаліста відділу з питань нотаріату, яку вона займала, уже зайнята і тому вона має надати свою згоду на будь-яку іншу посаду, яка є на даний час вакантною, не може братися до уваги, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на нормах чинного законодавства України та порушуватиме її права.

Ухвалою суду від 17.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позов Ліквідаційна комісія з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що 16.10.2019 Міністерством юстиції України видано наказ за №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", який кореспондується з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870. Пунктом 1 даного наказу ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, в тому числі і Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області, та утворено як юридичних осіб публічного права міжрегіональні територіальні управління Міністерства юстиції згідно з переліком. Даним наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (копія наказу від 16.10.2019 №3173/5 долучається до відзиву у справі). Таким чином, Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області ліквідується, а не реорганізується. Враховуючи правомірність звільнення з роботи, а також відсутність аналогічної посади у Головному територіальному управлінні юстиції у Житомирській області, вимоги позивача, на думку відповідача, щодо поновлення її на посаді є необґрунтованими.

Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції у відзиві на позовну заяву зазначає, що Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції не є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та діяло у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповіді на відзив Ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області позивач зазначає, що відповідач не брав до уваги кваліфікаційні характеристики працівників, а всупереч нормам чинного законодавства приймав рішення щодо надання дозволу на подальше працевлаштування лише на свій розсуд та за своїми надуманими підставами, що суперечить принципам державної служби і вказує на упереджене ставлення відповідача до неї.

Також позивач у відповіді на відзив Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зазначає, що на момент її звільнення Законом України "Про державну службу" не регулювалося питання ліквідації державного органу та звільнення у зв`язку з цим державних службовців, а відтак, процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1.1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" регулюється нормами Кодексу законів про працю України.

Від відповідачів надійшло заперечення, в яких зазначено, що відбувся процес ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, а не реорганізації. Зазначає, що між Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Хмельницький) і позивачем у справі відсутні будь-які правовідносини, як з проходження державної служби, так і трудові правовідносини, оскільки на роботу до вказаного органу позивач не приймалась, у штаті Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) не перебувала, службових обов`язків за посадами працівників зазначеного органу не виконувала, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) прийняти позивача на посаду, яку вона займала в Головному територіальному управлінні юстиції у Житомирській області.

Ухвалою суду від 20.08.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Від представника позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи в письмовому провадженні, у зв`язку з чим суд протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

З 06.03.2008 ОСОБА_1 працювала на різних посадах у відділі нотаріату Головного управління юстиції у Житомирській області. З 07.05.2015 - на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 18.10.2019 №147/6 "Про утворення ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області" позивач 24.10.2019 була письмово попереджена про припинення державної служби та звільнення із займаної посади на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

З 27.12.2019 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Житомирській області №2382/1 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача з 24.12.2019 звільнено із займаної посади у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

У зв`язку із тим, що на час звільнення ОСОБА_1 хворіла, що підтверджується листком непрацездатності серії АДТ № 431024 від 27.12.2019, наказом від 08.01.2020 №3/3 були внесені зміни до наказу про звільнення в частині дати звільнення та зазначено, що вона звільнена з 08.01.2020.

Позивач вважає, що дане звільнення є незаконним та таким, що порушує її конституційне право на працю, трудові гарантії, як працівника, та цілий ряд норм чинного законодавства і суперечить судовій практиці та висновкам Верховного Суду і Європейського Суду з прав людини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 5 Закону №889-VIII).

Безспірно, у розумінні вимог п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Як зазначено в пункті 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, ліквідація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, а саме Законом України "Про центральні органи виконавчої влади", де, крім іншого, у статті 5 визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, її територіальних підрозділів.

Ліквідація Головного територіального управління юстиції у Житомирській області була зумовлена пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України".

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до вимог п. 3 цієї ж постанови КМ України №870 Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) є правонаступником, окрім інших, Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

В зв`язку з цим, суд вважає безпідставними і такими що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства доводи представника відповідачів щодо відсутності правонаступництва при ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та утворення Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Як зазначено в ч. 1 ст. 4 Закону №889-VIII, державна служба здійснюється з дотриманням принципу верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави та забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

За приписами статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з статтею 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Зазначене свідчить, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №816/979/17 (провадження №К/9901/3920/17) і в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України він підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права для спірних правовідносин у даній справі.

У зв`язку з цим суд враховує, що за приписами статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

При цьому у частині 2 статті 40 Кодексу законів про працю України прямо передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач висловлювала згоду на її переведення на іншу роботу (посаду) до новоутвореного Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як правонаступника ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Наявність такої згоди (бажання) засвідчена в заяві позивача від 24.12.2019 на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Проте відповідач одночасно з попередженням про звільнення не виконав свій обов`язок та не запропонував позивачу наявні вакантні посади у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

При цьому, відповідно до штатних розписів Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на 2019, 2020 роки відділ з питань нотаріату у Житомирській області залишався у структурі цього управління з такою самою штатною чисельністю працівників.

Порівнюючи посадову інструкцію головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та посадову інструкцію головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), суд дійшов висновку про те, що зазначені посади є рівноцінними та вимагають однакової кваліфікації.

Крім того, суд зазначає, що положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За правилами частини 2 цієї статті - визначено категорії працівників, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина 3 цієї ж статті).

При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. За відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що до новоутвореного Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як правонаступника було переведено абсолютну більшість працівників ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Житомирській області за винятком окремих працівників, в тому числі позивача. Відповідачами не надано жодних обґрунтувань щодо критеріїв визначення кола працівників для такого переводу.

У той же час, позивач є фахівцем у галузі нотаріату та має належний кваліфікаційний рівень, за весь час роботи не має жодного стягнення, за результатами діяльності державного службовця за 2019 рік отримала оцінку "відмінно", що підтверджується результатами виконання завдань державним службовцем за січень-жовтень 2019 року.

У силу вимог Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" гарантується недопущення дискримінації у всіх сферах суспільних відносин, в тому числі на державній службі.

Верховний Суд в постанові від 09.10.2019 №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, роботодавець позивача зобов`язаний був запропонувати позивачу іншу роботу, чого зроблено не було. Крім того, ним не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі.

Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймаючи рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 Кодексу рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 24.12.2019 №2382/1 та наказу від 08.01.2020 №3/3 щодо звільнення позивача як таких, що прийняті не на підставі вимог чинного законодавства, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено та без дотриманням принципу рівності перед законом, а тому позовні вимоги у цій частині задовольняє.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

З огляду на наведене, оскільки судом встановлено порушення прав позивача, то вимоги щодо поновлення позивача на державній службі на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату з 08.01.2020 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

За приписами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.01.2020 по день винесення рішення по справі включно.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та нарахування і виплати суми середнього грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) із заявою від 24.12.2019, в якій просила перевести її на іншу роботу (посаду) до новоутвореного Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Суд вважає протиправними результати розгляду Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції звернення ОСОБА_1 від 24.12.2019 щодо її працевлаштування, викладеного у формі листа від 22.01.2020, з відмовою у такому працевлаштуванні.

При розгляді даного звернення відповідач не врахував, що відповідно до вимог статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Одночасно слід зауважити, що Верховний Суд України ще у постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від 27.05.2014 у справі №21-108а14, від 28.10.2014 у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Більше того, відповідно до вимог частини 5 статті 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

На підставі викладеного суд робить висновок, що звернення позивача як згода (бажання) на переведення на іншу роботу (посаду) до новоутвореного Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як правонаступника ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Житомирській області є нерозглянутим.

Таким чином, вимоги позивача щодо прийняття на відповідну займаній посаду головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) є передчасними, а порушене право позивача в цій частині підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повторно розглянути таке звернення позивача від 24.12.2019 з урахуванням висновків, викладених в судовому рішенні.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, поміж інших, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У ч. 3 ст. 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Разом з тим, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

В обґрунтування стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що незаконним звільненням їй заподіяна значна моральна шкода, оскільки вона перенесла психологічний стрес, що призвело до погіршення її стану здоров`я та вимушеного лікування неврологічного профілю, в підтвердження чого вона надала медичне заключення від 20.05.2020.

Крім того, судом враховується, що позивачка є багатодітною матір`ю та має трьох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Старший син позивачки проходив лікування від онкологічного захворювання.

Відтак, суд вважає слушними доводи ОСОБА_1 , що втрата роботи за обставин її збереження більшістю працівників Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, за незрозумілого відбору та алгоритму дій відповідача, призвела до негативних та тяжких вимушених змін у її житті. Позивач також була позбавлена можливості реалізовувати свої здібності, хоча безперервно працювала на своїй посаді більше десяти років, а для відновлення можливості їх реалізації їй знадобились відповідні зусилля.

Враховуючи, що позивачем доведено, в чому проявились наслідки моральної шкоди, зважаючи на наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, приймаючи до уваги критерії співмірності та розумності, а також висновок про захист прав позивача шляхом поновлення її на посаді, з якої її було звільнено, суд вважає, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 5000,00 грн. моральної шкоди.

Беручи до уваги часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені нею судові витрати в сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Володимирівська, 91, м. Хмельницький, 29000, код ЄДРПОУ 43316784), Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії з ліквідації (м-н Соборний, 1, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 34900660) задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати накази Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 24.12.2019 №2382/1 "Про звільнення ОСОБА_1 ", від 08.01.2020 №3/3.

Поновити з 08.01.2020 ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь ОСОБА_1 :

- середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 08.01.2020 по день прийняття рішення у справі включно;

- моральну шкоду у сумі 5000,00 грн.;

- судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 420,40 грн.

Визнати протиправною відмову Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), викладену у листі від 22.01.2020 №16-24/32/352, у прийнятті ОСОБА_1 на державну службу.

Зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2019 з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та нарахування і виплати суми середнього грошового забезпечення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

Повне судове рішення складене 18 вересня 2020 року.

Суддя Н.М. Майстренко