Рішення № 91653788, 21.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року Справа № 160/6735/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному провадженні (письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області (далі ГУ НПУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2014 - 2018 роки у кількості 56 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 03.09.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровської області, нарахувати й виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій за період 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 03.09.2018 року;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровської області, нарахувати й виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи перед звільненням, а саме: за липень 2018 року та серпень 2018 року, починаючи з 03.09.2018 року по день ухвалення судом рішення.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.09.2018 року позивача було звільнено зі служби в поліції відповідно до наказу ГУ НПУ в Дніпропетровській області № 239 о/с. В день звільнення з ГУНП в Дніпропетровській області повний розрахунок по грошовому забезпеченню не був здійснений відповідачем. Рішенням №5/І/IV46 від 31.03.2016 року комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій позивачу надано статус учасника бойових дій. За період проходження служби в лавах міліції з 28.11.2014 року по 06.11.2015 рік, а потім служби в лавах поліції з 07.11.2015 року по 03.09.2018 рік позивачем не було використано додаткову відпустку строком 14 календарних днів на рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2014 року по 2018 рік, а саме 56 календарних днів. Вважаючи невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

05.08.2020 року відповідачем надано відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що згідно витягів з наказів ГУНП від 07.11.2015 року №1 о/с та від 09.12.2016 року №352 о/с, ОСОБА_1 з 07.11.2015 року працював в полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУНП в Дніпропетровській області на цивільній посаді слюсаря з ремонту автомобілів, та не проходив службу в ГУНП в Дніпропетровській області, як поліцейський. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Позивач не мав права на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, з огляду на те, що ОСОБА_1 до ГУНП в Дніпропетровській області не було надано відомостей про те, що останній має дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Що стосується невикористаної додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, які надаються учасникам бойових дій, з 2014 по 2018 роки, відповідач зазначив, що позивачу надано статус учасника бойових дій з 31.03.2016 року, та відповідно саме з цього моменту в нього виникло право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. На підставі наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 30.06.2016 року №174 о/с позивачу було надано додаткову відпустку за 2016 рік із збереженням заробітної плати. Відтак, станом на день звільнення - 03.09.2018 року позивач не використав додаткові відпустки, передбачені ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2017 та 2018 роки, що загалом складає 28 календарних днів.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.11.2014 року по 07.11.2015 року працював в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 року по 03.09.2018 року - в ГУ НП в Дніпропетровській області на посаді слюсаря з ремонту автомобілів відділення логістики, матеріально-технічного забезпечення та зв`язку полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1".

Наказом №239 о/с від 03.09.2018 року ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 слюсаря з ремонту автомобілів відділення логістики, матеріально-технічного забезпечення та зв`язку полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУ НП в Дніпропетровській області звільнено зі служби за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме:

- довідкою про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України виданою ГУМВС України в Дніпропетровській області №756 від 03.06.2015 року про те, що ОСОБА_1 в періоди з 19.12.2014 року по 28.12.2014 рік, з 15.01.2015 року по 31.03.2015 рік, з 01.04.2015 року по 12.05.2015 рік безпосередньо брав участь в операціях у м. Маріуполь Донецької області, смт. Піски Донецької області;

- довідкою про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України виданою ГУНП України в Дніпропетровській області №25/709 від 13.04.2016 року про те, що ОСОБА_1 в періоди з 19.12.2014 року по 28.12.2014 рік, з 15.01.2015 року по 31.03.2015 рік, з 01.04.2015 року по 31.05.2015 рік, 15.09.2015 року по 06.11.2015 рік, 15.01.2016 року по 24.02.2016 рік, 25.02.2016 року по 09.04.2016 рік безпосередньо брав участь в операціях у м. Бахмут Донецької області, м. Артемівськ Донецької області, м. Красноармійськ Донецької області, м. Маріуполь Донецької області;

- довідкою №18/7 М-82 від 19.09.2018 року, виданою ГУНП в Дніпропетровській області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відряджався до зони проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей для виконання трудових обов`язків та завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», наказами ГУМВС України в Дніпропетровській області від 18.12.2014 № 496 о/с дск в період з 19 по 28 грудня 2014 року, від 14.01.2015 № 5 о/с дск в період з 15 січня по 31 березня 2015 року, від 01.04.2015 № 136 о/с дск в період з 1 квітня по 11 травня 2015 року, від 12.06.2015 № 238 о/с дск в період з 12 червня по 11 липня 2015 року, від 15.09.2015 №399 о/с дск в період з 15 вересня по 6 листопада 2015 року, та наказами ГУНП в Дніпропетровській області від 15.01.2016 № 11 о/с дск в період з 15 січня по 24 лютого 2016 року, від 25.02.2016 №47 о/с дск в період з 25 лютого по 9 квітня 2016 року, від 13.07.2016 №191 о/с дск в період з 13 липня по 12 вересня 2016 року, від 13.09.2016 № 255 о/с дск в період з 13 вересня по 13 листопада 2016 року, від 15.03.2017 №98 о/с дск в період з 17 березня по 29 травня 2017 року, від 29.05.2017 №179 о/с дск в період з 30 травня по 30 липня 2017 року, від 31.07.2017 №243 о/с дск в період з 31 липня по 1 жовтня 2017 року, від 29.09.2017 № 303 о/с дск в період з 2 жовтня по 29 листопада 2017 року, від 28.11.2017 № 355 о/с дск в період з 30 листопада 2017 року по 24 січня 2018 року, від 18.01.2018 № 16 о/с дск в період з 25 січня по 28 березня 2018 року, від 28.03.2018 № 87 о/с дск в період з 29 березня по 30 квітня 2018 року.

Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) №№5/І/ІV46 від 31.03.2016 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій та 10.09.2019 року видано посвідченням серії НОМЕР_1 учасника бойових дій (дублікат).

Вважаючи невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2014 - 2018 роки у кількості 56 календарних днів протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинами, суд виходить з наступного.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII ( далі - Закон 580-VIII) встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно- правовими актами.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарт "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже, у випадку звільнення особи, яка має статус учасника бойових дій, їй виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Суд зазначає, що позивач 31.03.2016 року набув статусу учасника бойових дій та саме з цього часу у нього виникло право на отримання додаткової відпуски, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Отже, позивач позбавлений права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за періоди з 2014 по 2015 роки.

З матерілів справи встановлено, що на підставі наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 30.06.2016 року №174 о/с позивачу було надано додаткову відпустку за 2016 рік із збереженням заробітної плати на 14 календарних днів з 27 червня по 10 липня 2016 року.

З довідки відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП від 04.08.2020 року за вих. № 20/4097 вбачається, що позивач за час роботи в ГУНП не використав додаткові відпустки, передбачені статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР за 2017 та 2018 роки.

За наведених обставин, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідач мав здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність ГУ НП в Дніпропетровської області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки.

Що стосується вимог позивача про нарахування й виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи перед звільненням, а саме: за липень 2018 року та серпень 2018 року, починаючи з 03.09.2018 року по день ухвалення судом рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зазначено, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівник;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ.

Застосовуючи до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд виходить з наступного.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у червні 2020 року, тобто зі спливом майже двох років після звільнення з роботи.

Відповідач заперечує проти права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому факт порушення цього права встановлені лише під час судового розгляду.

Сума компенсації позивачу за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій має бути розрахована за 28 календарних днів, що в декілька разів меншою ніж сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні майже за 2 роки.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10 000 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з системного аналізу встановлених обставин справи та норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області (адреса: 49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд.20-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 40108866) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 03.09.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 03.09.2018 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар