Рішення № 91653251, 08.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6353/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Шикун О.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Андріяш Н.В.,

представника відповідача Галицької митниці Держмитслужби Риб`як В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу від 14.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС; переведення у Галицьку митницю Держмитслужби на посаду, рівнозначну посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Галицької митниці Держмитслужби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наказом начальника Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №221-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 22.04.2020 було звільнено з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту першого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, із змінами, пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ). Підставою для звільнення згідно оскаржуваного наказу відповідача стало попередження про наступне вивільнення від 11.03.2020.

Позивач вважає своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення працівника.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що роботодавцем порушено приписи пункту першого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо обов`язкової пропозиції позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби). Крім того, посада заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська», яку позивач обіймав у Львівській митниці ДФС, у результаті реорганізації залишилась у новоствореній Галицькій митниці Держмитслужби та була вакантною. Таку посаду у реорганізованому державному органі позивачу запропоновано не було.

За таких обставин, ОСОБА_1 , з метою реалізації свого конституційного права на працю звернувся із заявою до Волинської митниці Держмитслужби щодо працевлаштування, за результатами розгляду якої 03.04.2020 Волинська митниця Держмитслужби звернулась до Львівської митниці ДФС з проханням звільнити ОСОБА_1 із займаної посади шляхом переведення до Волинської митниці Держмитслужби. Проте, на вказане прохання відповідач не відреагував.

06.04.2020 позивачем було подано заяву про звільнення з 06.04.2020 із займаної посади у Львівській митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до Волинської митниці Держмитслужби, яка залишилась без розгляду відповідачем. Тому, 13.04.2020 ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС було повторно скеровано заяву аналогічного змісту, яка також залишилась без відповіді.

На адвокатський запит ОСОБА_2 від 14.04.2020 чи було зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 06.04.2020 про звільнення в порядку його переведення до Волинської митниці Держмитслужби; про прийнято рішення за вказаною заявою; хто з посадових осіб відповідальний за організацію кадрового документообігу в установі та чи отримано повторну заяву ОСОБА_1 від 13.04.2020 про звільнення та чи прийнято рішення за вказаною заявою, відповіді Львівською митницею ДФС не надано.

Проте, 22.04.2020 згідно наказу Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №221-0 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з ініціативи суб`єкта призначення.

Позивач вважає таке звільнення протиправним з тих підстав, що в даному випадку звільнення мало б відбуватись на підставі поданих раніше заяв від 06.04.20202 та від 13.04.2020 про звільнення в порядку переведення до Волинської митниці Держмитслужби на підставі пункту п`ятого частини першої статті 36 КЗпПУ, статті 41 ЗУ «Про державну службу».

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 10:30 год. 24.06.2020.

24.06.2020, яке відкладено на 11:30 13.07.2020.

В подальшому, за клопотанням представника позивача в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 11:30 23.07.2020.

Ухвалою суду від 23.07.2020 закрити підготовче провадження у справі за позовом та призначено справу до судового розгляду по суті на 14:30 13.08.2020.

В судовому засіданні 13.08.2020 оголошено перерву до 14:30 08.09.2020.

У відзиві на позовну заяву від 26.05.2020 №7.4/10/8/14069 Галицької митниці Держмитслужби (правонаступник Львівської митниці ДФС) відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ОСОБА_1 24.04.2019 відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №247-о від 11.04.2019 «Про переведення працівників» займав посаду заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

У зв`язку з винесенням постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, і зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську 1 митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

28.11.2019 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. З дня набрання чинності розпорядження Кабінету Міністрів України, розпочала роботу Галицька митниця Держмитслужби.

Наказом Львівської митниці ДФС від 11.03.2020 №08 «Про попередження про наступне вивільнення» було зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-VlI «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIl), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту четвертого частини першої статті 83, пункту першого частини першої статті 87 Закону №889-VII та частини першої статті 40 КЗпПУ згідно списку, серед яких був зазначений Якобчук Д.М. - заступник начальника митного поста - начальник відділу (позиція №50 додатку до наказу).

Як зазначає відповідач, 11.03.2020 цінними листами з описом вкладення було надіслано на адресу ОСОБА_1 , зазначену в його особовій справі, попередження про наступне вивільнення.

Наказом Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 був звільнений 22.04.2020 із посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VI11 «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно частини 3 статті 87 Закону №889-VI11 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, тому 11.03.2020 ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення. Водночас відповідач вказує, що під час вирішення спорів вирішальним є саме факт повідомлення працівника про наступне вивільнення за 2 місяці до такого звільнення, тому твердження позивача про неналежне повідомлення його про наступне вивільнення є необгрунтованим.

Крім цього, звертає увагу, що статтею 87 Закону «Про державну службу» визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного орган первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Тобто, дана стаття Закону вказує саме на право органу державної влади, а не його обов`язок, призначати державного службовця на іншу посаду за його згоди до закінчення строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби.

Відтак, відповідач вважає, що ним було дотримано процедуру звільнення позивача, а тому дії повністю відповідають вимогам Закону.

Щодо твердження позивача про його звільнення шляхом переведення на Волинську митницю Держмитслужби, відповідач зазначає, що пунктом 5 частини 1 статті 36 КЗпПУ передбачено можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію, однак власник, до якого працівник звернувся з проханням звільнити його в порядку переведення на інше підприємство і надав клопотання власника підприємства передбачуваного нового місця роботи, не несе будь-яких обов`язків перед працівником або власником, який звернувся з клопотанням про звільнення працівника. Він може за своїм розсудом заяву і клопотання задовольнити чи відмовити в їх задоволенні.

Крім того, відповідач вказує, що заява позивача від 06.04.2020 про звільнення в порядку переведення до Волинської митниці Держмитслужби, про яку він зазначає, у Львівській митниці ДФС не зареєстрована. Рішення за результатами розгляду Львівською митницею ДФС заяви позивача від 13.04.2020 скеровано листом від 13.05.2020 №136/ДЗН/13-70- 04 на дві адреси, які зазначив позивач в особовій картці державного службовця, яка міститься в особовій справі ОСОБА_1 . Відповідь за результатом розгляду листа Волинської митниці Держмитслужби від 03.04.2020 №2903-7.3-12 була скерована до Волинської митниці Держмитслужби листом Львівської митниці ДФС від 30.04.2020 №150/10/13-70-04. Відповідь на запит адвоката ОСОБА_2 від 14.04.2020 була надана листом Львівської митниці ДФС від 22.04.2020 №6/адв/13-70-04.

З наведених підстав відповідач вважає, що Львівською митницею ДФС не вчинено жодних протиправних дій, оскільки заява працівника про його звільнення у зв`язку з переведенням до іншого органу та згода органу, з яким він бажає укласти трудовий договір, не створює для Львівської митниці ДФС обов`язку звільнити його з зазначених підстав.

Тому, відповідно до наказу Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №221-о ОСОБА_1 22.04.2020 звільнено із займаної посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Також відповідач вважає, що ним не допущено будь-яких порушень щодо звільнення позивача під час дії карантину, оскільки пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 25.03.2020 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» рекомендовано: державним органам, органам місцевого самоврядування дотримуватись вимог цієї постанови з метою забезпечення трудових прав працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома; підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Львівською митницею ДФС не порушувалися рекомендації Постанови КМУ №256, оскільки в оскаржуваному наказі від 17.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 », підставою звільнення був п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в той час як впПостанові КМУ №256 рекомендовано не звільняти працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КЗпП України; постанова КМУ №256 носить рекомендаційний характер в частині заборони звільнення працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КзПП України;

Враховуючи викладене, наказ Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є законним, та таким що винесений із дотриманням норм чинного законодавства України.

З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.

13.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача підтримав обгрунтування заявлених позовних вимог, які викладені в позовній заяві.

У запереченні на відповідь на відзив від 17.07.2020 №7.4/-10/8/18412 представник відповідача Галицької митниці Держмитслужби підтримав заперечення щодо позову, викладені у відзиві.

Ухвалою суду від 09.09.2020 внесено виправлення у вступну та резолютивну частину рішення суду.

В судовому засіданні, яке проведене в режимі відеоконференції, позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача Галицької митниці в судовому засіданні, яке проведене в режимі відеоконференції, заявлені позовні вимоги заперечив, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 24.04.2019 відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №247-о від 11.04.2019 «Про переведення працівників» займав посаду заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, і зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно пункту 1 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.

Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 цього наказу визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

В подальшому, наказом ДФС України від 24.03.2020 №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.1 1.2019 №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу.

28.11.2019 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 «Про затвердження положень і про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

З дня набрання чинності розпорядження Кабінету Міністрів України, розпочала роботу Галицька митниця Держмитслужби.

Наказом Львівської митниці ДФС від 11.03.2020 №08 «Про попередження про наступне вивільнення» було зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-VlI «Про державну службу», попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII та частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається.

В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» був зазначений ОСОБА_1 - заступник начальника митного поста - начальник відділу (позиція №50 додатку до наказу).

Наказом Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнений 22.04.2020 із посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VI11 «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну п1лату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).

Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції, що діяла до 25.09.2019) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).

Частина третя статті 87 Закону № 889-VIII визначає, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17, що обов`язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, враховуючи норми статті 5 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, за умови, що відсутня можливість пропозиції особі іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Із аналізу положень Закону №889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16.

Судом встановлено, що позивач працював на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 24.04.2019 по 22.04.2020.

11.03.2020 позивача відповідно до абзацу 1 статті 49-2 КЗпП України попереджено про наступне звільнення із займаної посади 13.04.2020. Одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи (а. с. 46).

Однак, як встановлено судом під розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами у справі, що з моменту попередження про наступне вивільнення (11.03.2020) і по дату звільнення з державної служби (22.04.2020) відповідачем не пропонувалось позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, та/або іншої роботи (посади державної служби), що свідчить про порушення процедури звільнення, а саме статті 49-2 КЗпП України, пункту першого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача у відзиві на частину 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» в частині не права, а можливості працедавця пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), оскільки матеріалами справи, зокрема штатним розписом, підтверджується наявність вакантних посад у відповідача.

Також суд зазначає, що відповідачем не надано доказів про те, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивач.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у роз`ясненнях, наданих Національним агентством України з питань державної служби від 14.02.2028 №48-р/з вказано, що скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Згідно із частиною третьою зазначеної статті процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Про скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідацію або реорганізацію державного органу при відсутності обставин для зміни істотних умов державної служби, передбаченої статтею 43 Закону, - державний службовець має бути попереджений про наступне вивільнення відповідно до частини першої статті 87 Закону. При цьому такому державному службовцю за наявності вакантних посад у державному органі має бути запропонована інша рівноцінна посада державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - інша робота (посада державної служби) у цьому державному органі.

Таким чином, враховуючи встановлені вище порушення процедури звільнення позивача, суд дійшов висновку, що наказ оскаржуваний наказ відповідача винесений з порушенням трудового законодавства.

Разом з тим, судом встановлено, що 06.04.2020 позивачем до Львівської митниці ДФС було подано заяву про звільнення з 06.04.2020 із займаної посади у Львівській митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до Волинської митниці Держмитслужби, яка залишилась без розгляду відповідачем. 13.04.2020 ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС було повторно скеровано заяву аналогічного змісту, яка, як стверджує позивач, також залишилась без відповіді.

З даного приводу суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Крім того, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Однак, всупереч наведеним нормам закону, відповідач не відреагував належним чином на подану заяву позивача про звільнення в порядку переведення, чим порушив право ОСОБА_1 на працю.

При цьому, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що згідно науково-практичного коментаря до КЗпП України, власник, до якого працівник звернувся з проханням звільнити його в порядку переведення на інше підприємство і надав клопотання власника підприємства передбачуваного нового місця роботи, не несе будь-яких обов`язків перед працівником або власником, який звернувся з клопотанням про звільнення працівника; власник може за своїм розсудом заяву і клопотання задовольнити чи відмовити в їх задоволенні, оскільки науково-практичний коментар не є законодавчим актом на не породжує будь-яких прав чи обов`язків.

Таким чином, враховуючи встановлені вище порушення процедури звільнення позивача, суд дійшов висновку, що наказ відповідача Львівської митниці Державної фіскальної служби України від 17.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд зауважує, що із аналізу норм статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення.

Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача, суд дійшов висновку про поновлення позивача на попередній посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава Руська» Львівської митниці Державної фіскальної служби України з 23.04.2020.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо переведення у Галицьку митницю Держмитслужби на посаду, рівнозначну посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава-Руська» Галицької митниці Держмитслужби, суд зазначає таке.

Відповідно до положень Закону України «Про державну службу» та КЗпП України вирішення питання про призначення працівника на посаду є виключною прерогативою роботодавця (суб`єкта призначення), якого суд не може підміняти.

Положення статті 245 КАС України не наділяють суд повноваженнями на прийняття рішення про призначення публічного службовця на конкретну посаду, відносно якої уповноваженим органом раніше не було видано письмового наказу чи розпорядження про призначення працівника (службовця).

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача перевести позивача на посаду головного спеціаліста в Управління дотримання прав людини Національної поліції України, або на іншу рівнозначну посаду головного спеціаліста в Національній поліції України суперечать завданню адміністративного судочинства, яким, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Саме наявність порушеного права і є визначальною ознакою публічно-правового спору та, відповідно, підставою для звернення до суду за захистом цього права. В іншому випадку відсутній предмет позову, як об`єкт судової перевірки, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні таких вимог.

Відповідно до підпунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтею 371 КАС України, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Державної фіскальної служби України від 17.04.2020 №221-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава Руська» Львівської митниці Державної фіскальної служби України з 23.04.2020.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Рава Руська» Львівської митниці Державної фіскальної служби України підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя О.А. Лозовський

Повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року