Рішення № 91653133, 21.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 вересня 2020 р. Справа № 120/3492/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якій просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати призначити пенсію за віком з 11.03.2020.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що звернувся з заявою до ГУ ПФУ у Вінницькій області про призначення пенсії за віком. Відповідач листом без номера і дати відмовив у призначенні пенсії. Вважаючи протиправними дії відповідача по не зарахуванню до трудового стажу періодів роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978, з 12.11.1992 по 28.08.1997, з 29.08.1997 по 14.11.2000, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів.

Ухвалою від 14.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 263 КАС України.

02.09.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечили проти задоволення заявленого позову з огляду на наступне.

Зокрема, позивач в межах Закону України від 02.10.1996 №393 «Про звернення громадян» звернувся 14.05.2020 до Головного управління щодо зарахування стажу. Посилаючись на норми п. 4.1 ч. 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, вказали, що Головним управлінням 27.05.2020 розглянуто звернення позивача та надано відповідь інформаційного характеру.

Відповідно до поданих позивачем документів до страхового стажу не враховані наступні періоди:

20.09.1977 - 03.05.1978 - лаборант у Вінницькому політехнічному інституті, оскільки є виправлення в даті прийому/звільнення з роботи. Для зарахування даного періоду роботи необхідно надати підтверджуючу довідку про стаж;

01.12.1980 - 24.07.1981 - слухач підготовчого відділення, оскільки це не передбачено ст. 56 Закону №1788;

25.07.1981- 31.08.1981 - студент першого курсу, оскільки згідно з Положеннями про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах навчальний рік починається з 1 вересня і складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів. Враховуючи зазначене, період навчання в Вінницькому національному технічному університеті зараховано з 1 вересня 1981 року.

10.05.1983 - 01.07.1983 - вантажник на Електротехнічному заводі, оскільки в разі перетину періодів навчання із періодами безпосередньої трудової діяльності згідно із записами в трудовій книжці, дані періоди будуть враховані до загального трудового стажу в одинарному обчисленні, оскільки, зарахувати двічі один і той самий період неможливо. Тому період з 10.05.1983 по 01.07.1983 врахований, як навчання в інституті;

01.08.1985 - 07.10.1985 - студент заочного відділення, оскільки навчання на заочній формі навчання не передбачено законодавством;

12.11.1992 - 28.08.1997 - робота в НПМКП "Фон"; не зараховані, тому що є виправлення в даті прийому/звільнення з роботи. Для врахування необхідно надати підтверджуючу довідку про стаж;

29.08.1997 - 14.11.2000 - робота в МКПВКФ "Канина", оскільки на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код підприємства. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.1996 № 118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" всі підприємства та організації мають мати ідентифікаційний код. Для зарахування даного періоду роботи необхідно надати підтверджуючу довідку про стаж;

21.10.2003-31.12.2003 - період ведення підприємницької діяльності, оскільки в наданій заявником довідці з Державної податкової служби є сплата внесків починаючи з 01.01.2004, для врахування періоду підприємницької діяльності з 21.10.2003 по 13.11.2003 немає законних підстав.

Враховуючи вищевикладене, страховий стаж ОСОБА_1 становить 20 років 3 місяці.

Представник відповідача звернула увагу на те, що позивач не звертався із заявою про призначення пенсії встановленого зразка з дотриманням вимог Порядку №22-1. В свою чергу Головне управління не відмовляло ОСОБА_1 в призначені пенсії, а тому у даній справі відсутній спір.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В матеріалах справи міситься довідка Вінницького відділу обслуговування громадян №1 ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.03.2020 №24 про наявний страховий стаж ОСОБА_1 , 06.02.1960. Згідно якої вказано про наявний страховий стаж заявника 20 років 3 місяці. Визначено дату, з якої особа матиме право на пенсійну виплату з 07.02.2023 (а.с.24).

14.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з скаргою, в якій вказав, що в лютому 2020 року досяг пенсійного віку, але при оформленні документів можливості вийти на пенсію не отримав. У зв`язку з наведеним просив надати розгорнуте пояснення причин не зарахування трудового стажу для призначення пенсії (вх. №1931/К-0200-20 від 14.05.2020).

Листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 27.05.2020 №2032-1931/К-02/8-02200/20 у відповідь на звернення позивача від 14.05.2020, повідомлено про неврахування до страхового стажу періодів:

- 20.09.1977 - 03.05.1978 лаборант у Вінницькому політехнічному інституті;

- 01.12.1980 -24.07.1981 слухач підготовчого відділення;

- 25.07.1981 - 31.08.1981 студент першого курсу;

- 01.08.1985 - 07.10.1985 студент заочного відділення;

- 10.05.1983 - 01.07.1983 вантажник на Електротехнічному заводі;

- 12.11.1992 - 28.08.1997 робота в НКМКП "Фон";

- 29.08.1997 - 14.11.2000 робота в МКПВКФ "Канина";

- 21.10.2003 - 31.12.2003 період ведення підприємницької діяльності.

Відповідач вказав, підстав для врахування до страхового стажу періоду навчання на підготовчому відділенні з 01.12.1980 немає, оскільки це не передбачено ст. 56 Закону №1788.

Період навчання в Вінницькому національному технічному університеті зараховано з 1 вересня 1981 року.

Період з 01.08.1985 - 07.10.1985 - навчання на заочному відділенні не враховано, оскільки навчання на заочній формі навчання не передбачено законодавством.

Періоди роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978, з 12.11.1992 по 28.08.1997 не зараховані, тому що є виправлення в даті прийому/звільнення з роботи. Для їх врахування необхідно надати уточнюючу довідку про стаж.

Період з 29.08.1977 по 14.11.2000 не зарахований так як на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код підприємства.

Крім того, у листі від 27.05.2020 відповідач вказав, оскільки в наданій довідці з ДПС є сплата внесків з 01.01.2004, для врахування періоду підприємницької діяльності з 21.10.2003 по 13.11.2003 немає законних підстав.

Період з 10.05.1983 по 01.07.1983 врахований як навчання в інституті.

Позивач, не погоджуючись з неврахуванням до страхового стажу періодів роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978 (лаборант Вінницького політехнічного інституту), з 12.11.1992 по 28.08.1997 (робота в НПМКП "Фон"), з 29.08.1997 по 14.11.2000 (робота в МКПВКФ "Канина") звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Пункт 1 частини першої статті 8 Закону №1058 визначає, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті частини першої статті 26 ЗУ №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637).

Аналізуючи нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд наголошує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону №1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону №1788-XII).

При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону №1058 визначено, що підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а.

Так, у даній справі позивач оскаржує та не погоджується з неврахування відповідачем до страхового стражу періодів роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978 (лаборант Вінницького політехнічного інституту), з 12.11.1992 по 28.08.1997 (робота в НПМКП "Фон"), з 29.08.1997 по 14.11.2000 (робота в МКПВКФ "Канина").

Судом досліджено трудову книжку ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 20.09.1977, в якій містяться:

- запис по роботу з 20.09.1977 по 03.05.1978 лаборантом Вінницького політехнічного інституту (не враховано відповідачем за відсутності довідки про стаж)

- запис по роботу з 12.11.1992 по 28.08.1997 в НПМКП "Фон" (не враховано тому, що є виправлення в даті прийому/звільнення);

- запис по роботу з 29.08.1997 по 14.11.2000 в МКПВКФ "Канина" (не враховано оскільки на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код підприємства).

В свою чергу, порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. Так, постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла в період заповнення трудової книжки позивача (щодо періоду 20.09.1977 по 03.05.1978 та до 1993 року).

На даний час порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 58 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.

Матеріалами справи підтверджено, що оспорювані у даній справі записи у трудовій книжці позивача скріплені печаткою підприємств та підписом уповноваженої особи.

Крім того, щодо відсутності на відтиску печатки МКПВКФ "Канина" ідентифікаційного коду підприємства, суд вказує, що вказана обставина, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивача не може вважатися підтвердженим.

Тобто, той факт, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код роботодавця, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17 (К/9901/768/17).

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

З цього приводу суд також враховує правову позицію висловлену Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 з якої слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978 (лаборант Вінницького політехнічного інституту), з 12.11.1992 по 28.08.1997 (робота в НПМКП "Фон"), з 29.08.1997 по 14.11.2000 (робота в МКПВКФ "Канина") підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки такі підтверджені записами в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому таку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій при винесенні рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язання призначити позивачеві пенсію за віком з 11.03.2020, суд зауважує про наступне.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та призначення документів для призначення (перерахунку ) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до п.1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

В силу пуктів 1.6 -1.7 Порядку №2-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до п.4.1 Положення №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою, форма якої в свою чергу визначена додатком №3 до Положення №22-1.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно пункту 4.3. Положення №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи встановив, що докази звернення ОСОБА_1 до пенсійного фонду з відповідною заявою встановленої форми та доданими документами, а також рішення, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян необхідно розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Так, суд враховує позицію представника відповідача, яка викладена у відзиві та зазначає, що позивач 14.05.2020 звернувся до відповідача з не з заявою про призначення пенсії, а саме зі скаргою, в якій вказав, що в лютому 2020 року досяг пенсійного віку, але при оформленні документів можливості вийти на пенсію не отримав. У зв`язку з наведеним просив надати розгорнуте пояснення причин не зарахування трудового стажу для призначення пенсії (вх. №1931/К-0200-20 від 14.05.2020).

Таким чином, твердження позивача, що він звертався до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії встановленого зразка, а також те, що пенсійним органом було прийнято на його заяву відповідне рішення про відмову у призначенні пенсії є безпідставним та не підтверджене жодними доказами в ході розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.

Водночас, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, і обов`язковою умовою визнання оскаржуваного рішення протиправним є доведеність позивачем порушення ним його прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Згідно ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене, суд зауважує, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ при винесенні рішення про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за віком, оскільки з відповідною заявою до пенсійного органу позивач не звертався.

Разом з тим, з огляду на те, що листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 27.05.2020 №2032-1931/К-02/8-0200/20 відмовлено у зарахуванні періодів роботи позивача з 20.09.1977 по 03.05.1978 лаборантом Вінницького політехнічного інституту, з 12.11.1992 по 28.08.1997 в НПМКП "Фон", з 29.08.1997 по 14.11.2000 в МКПВКФ "Канина", а з мотивувальної частини позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з не врахуванням саме цих періодів до його страхового стажу, з метою уникнення щодо нового спору в цій частині, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення заявлених вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо неврахування вказаних вище періодів до загального трудового стажу та зобов`язання останнього зарахувати до страхового стажу роботи позивача періоди роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978 у Вінницькому політехнічному інституті, з 12.11.1992 по 28.08.1997 в НПМКП "Фон", з 29.08.1997 по 14.11.2000 в МКПВКФ "Канина".

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у Рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном (п. 34).

Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п. 35).

У справі "Трегубенко проти України" (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У відповідності до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених вище обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

За відсутності понесених позивачем судових витрат, питання про їх стягнення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неврахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978 у Вінницькому політехнічному інституті, з 12.11.1992 по 28.08.1997 в НПМКП "Фон", з 29.08.1997 по 14.11.2000 в МКПВКФ "Канина".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 20.09.1977 по 03.05.1978 у Вінницькому політехнічному інституті, з 12.11.1992 по 28.08.1997 в НПМКП "Фон", з 29.08.1997 по 14.11.2000 в МКПВКФ "Канина" з урахуванням правових висновків суду у даній справі.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено 21.09.2020

Суддя Томчук Андрій Валерійович