Рішення № 91652268, 10.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2035/20

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Усик Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Харуци Мар`яни Юріївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" (03164, м. Київ, вул. Булаховського, 30-А, код 34999122)

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "УКРСЕРВІСБУДМАТЕРІАЛИ" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 50-В, код 00294102).

про визнання недійсним договору оренди майна

за участю представників:

позивача - Руденко В.П.;

відповідача - Горщар С.В.

третьої особи - Руденко В.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Харуца Мар`яна Юріївна (позивач) звернулась до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" (відповідач) про визнання недійсним Договору оренди № 03/2019 від 01.01.2019 з моменту його укладення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Договір оренди № 03/2019 від 01.01.2019 укладений між позивачем та відповідачем є недійсним, оскільки на момент його укладання відповідач не повідомив позивача, що не є власником орендованого приміщення, яке є предметом спірного договору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.08.2020; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "УКРСЕРВІСБУДМАТЕРІАЛИ".

30.07.2020 на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов лист із відзивом на позовну заяву, в якому Приватне підприємство "Інвестиційна компанія "Плутос" не погоджується з позовними вимогами, вважає підстави позову такими, що не відповідають дійсності та суперечать вимогам законодавства.

Через канцелярію Господарського суду Київської області 06.08.2020 представником позивача було подано відповідь на відзив на позовну заяву.

Через канцелярію Господарського суду Київської області 06.08.2020 представником третьої особи було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що третя особа вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.08.2020 постановлено закрити підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 10.09.2020.

В судовому засіданні 10.09.2020, заслухавши вступне слово представників позивача, відповідача та третьої особи, з`ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі та заслухав свідків.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

10.09.2020 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2019 року між Приватним підприємством "Інвестиційна компанія "Плутос" (Орендодавець) та Приватним підприємцем Харуца Мар`яна Юріївна (Орендар) укладено Договір оренди № 03/2019, відповідно до пункту 1.1., Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування 200 м. кв. в приміщенні виробничо-складського призначення площею 230 м. кв. в комплексі будівель за адресою: Україна, смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 2.

Як зазначив позивач, при підписанні Договору стало відомо, що відповідач не є власником або особою, якій належать майнові права на Нерухоме майно - об`єкт оренди.

Так, в тексті Договору не була відображена інформація про орендодавця, як власника Нерухомого майна або про підстави набуття відповідачем права передавати майно в оренду.

На вимогу позивача, відповідач не надав правовстановлюючі документи на Нерухоме майно. Тому, після підписання Договору, позивач повідомив відповідача про те, що не має наміру фактично приймати Нерухоме майно в орендне користування в зв`язку з тим що Договір є нікчемними з вищенаведених підстав. Після чого позивач та відповідач домовились вважати Договір неукладеним та знищити примірники підписаного Договору.

За твердженням позивача, ним та відповідачем не вчинялось будь-яких дій, які можуть свідчити про те, що Договір оренди № 03/2019 відбувся: не підписувались акти наданих послуг; не проводились оплати в порядку, що зазначеному в п. 5.7. Договору; відповідач не надсилав/не надавав позивачу рахунки на оплату тощо.

Однак, у жовтні 2019 на адресу позивача надійшли листи відповідача з вимогою сплатити заборгованість за Договором оренди № 03/2019.

22.11.2019 Господарським судом Закарпатської області було видано судовий наказ в справі №907/698/19 про стягнення з позивача заборгованості за Договором у сумі 62 192 грн. 10 коп., який було скасовано ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2019 р.

У зв`язку з тим, що відповідач вимагає від позивача сплати заборгованості за Договором, позивач був змушений звернутись до суду з позовом про визнання недійсним Договору оренди №03/2019.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Як встановлено частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 4.1. спірного договору сторони погодили те, що строк оренди за цим Договором починається з моменту прийняття Орендарем від Орендодавця приміщення за актом приймання-передачі. Орендар вступає в строкове платне користування приміщенням не раніше дати підписання сторонами сказаного акту.

У матеріалах справи наявна копія підписаного уповноваженими особами та скріпленого печатками акту приймання-передачі приміщення від 01.01.2019, з якого вбачається, що Орендодавець (Приватне підприємство "Інвестиційна компанія "Плутос") передав, а Орендар (фізична особа-підприємець Харуца Мар`яна Юріївна) прийняв частину приміщення на першому поверсі виробничого цеху за адресою: України, смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 2, загальною площею 200,00 кв.м. у належному стані, що відповідає цілям оренди. Орендар не має будь-яких претензій та вимог до Орендодавця, щодо вищевказаного приміщення, включаючи перевірену Орендарем справність, належний стан, комплектність, якість, будь-які особливі властивості, недоліки, упущення Приміщення тощо.

Відповідно до п. 5.4. спірного договору, факт виконання зобов`язань по даному договору посвідчується сторонами шляхом підписання Акту виконаних робіт. До 05 числа місяця наступного за звітним, сторони підписують акт виконаних робіт (надання послуг) - надалі Акт. У випадку неповернення Орендарем та/або ненадання мотивованої відмови від підписання Акту, який був складений, підписаний наданий та/або надісланий Орендодавцем на адресу Орендаря, протягом 10 календарних днів з моменту вручення та/або відправлення, цей Акт вважається прийнятим та підписаним Орендарем.

Відповідачем до відзиву були надані докази направлення позивачу Актів здачі-приймання послуг.

В той же час позивачем не надано до суду доказів надсилання відповідачу мотивованих відмов від підписання вказаних актів, а отже в силу положень п. 5.4. спірного договору такі акти вважаються підписаними.

Таким чином, твердження позивача про те, що спірний договір не виконувався спростовуються матеріалами справи.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суд відзначає, що Договір оренди № 03/2019 підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Варто зазначити, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з умов не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то відсутні підстави для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним.

Враховуючи те, що договір оренди № 03/2019 був вчинений у письмовій формі; сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та в подальшому сторонами вчинялись дії для його виконання, такий договір не може бути визнаний недійсним з моменту його укладання.

Крім того варто зазначити, що укладаючи договір, сторона зобов`язана докласти необхідних зусиль для усунення будь-яких сумнівів щодо правочину, який нею укладається, в тому числі, щодо його правової природи, предмету, наслідків, тощо.

Тому помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, відповідно до положень ч. 2 ст. 229 ЦК України, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, помилка юридичної особи в частині приналежності того чи іншого об`єкта власності беззаперечно свідчить про недбалість в цій частині при укладенні правочинів щодо цього майна, в розумінні положень статті 229 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки формулювання умов Договору було в тому числі правом позивача (елементом його договірної свободи), суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору вважаються судом необґрунтованими, оскільки укладаючи спірний Договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, що викладені в тексті такого договору, тоді-як недосягнення будь-яких власних очікувань, на які імовірно розраховував позивач, однак які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, жодним чином не можуть свідчити про вчинення оспорюваного правочину саме під впливом обману.

Аналогічно, позивачем не доведено наявність умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо власника орендованого майна.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. (Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18).

Суд відзначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов`язують можливість визнання Договору недійсним, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Усі інші твердження та заперечення сторін та третьої особи не спростовують вищевикладених висновків суду.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.09.2020

Суддя Т.Д. Лилак