Рішення № 91651822, 08.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2020Справа № 910/6598/20

За позовом ОСОБА_1 ;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача

ОСОБА_2 (третя особа 1);

ОСОБА_3 (третя особа 2);

Закрите акціонерне товариство "ПО Стеклопродукт" (третя особа 3);

про визнання недійсними рішень учасника.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Цюра Д. С., адвокат, ордер серії ВЕ № 1013373 від 28.04.20;

Від відповідача: не з`явилися;

Від третьої особи 1: не з`явилися;

Від третьої особи 2: не з`явилися;

Від третьої особи 3: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд", в якому просить визнати недійсними рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № 18/12/2019 від 18.12.2019 та рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" від 13.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Через відділ діловодства суду 15.06.2020 від представника відповідача надійшла заява про визнання позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 відмовлено у прийнятті заяви про визнання Товариством з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 відкладено підготовче засідання до 30.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 до участі у справі залучено ОСОБА_2 (третя особа 1), ОСОБА_3 (третя особа 2), Закрите акціонерне товариство "ПО Стеклопродукт" (третя особа 3) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, підготовче засідання відкладено до 11.08.2020

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6598/20 до судового розгляду по суті на 25.08.2020.

У судовому засіданні 25.08.2020 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 08.09.2020 р.

Представник позивача в судовому засіданні 08.09.2020 р. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 27.08.2020 своїх повноважних представників не направив, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Будь яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду від відповідача не надходили.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/6598/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Офісбуд", є юридичною особою, яка створена відповідно до законодавства України, єдиним засновником якого, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день розгляду справи, є - ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ПО СТЕКЛОПРОДУКТ" (країна резиденства: Росія, Місцезнаходження: Росія, 115035, Большая Ординка, 7, 1, Москва). Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 32000,00. Керівник юридичної особи (директор товариства) - ОСОБА_1 .

У матеріалах справи міститься акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовім О.О., відповідно до якого ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ПО СТЕКЛОПРОДУКТ" в особі Овчинникова Максима Володимировича, що діяв на підставі довіреності посвідченої нотаріусом міста Москви Кульбековим Едуардом Євгенійовичем від 20 серпня 2017 року № 77 А А 6659635, передало частку у статутному капіталі у власність громадянина України ОСОБА_2 .

Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № 18/12/2019 від 18.12.2019 ОСОБА_2 вирішив: затвердити Статут Товариства; виключити ОСОБА_1 з числа осіб які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори (підписант); звільнити з посади директора Товариства ОСОБА_1 за власним бажанням з 18 грудня 2019 року; призначити на посаду директора Товариства ОСОБА_4 ; Уповноважити ОСОБА_4 провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру з правом залучення третіх осіб на свій власний розсуд.

Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № б/н від 13.01.2020 ОСОБА_2 вирішив:

1. Вийти зі складу учасників Товариства Шляхом укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства та передати свою частку номінальною вартістю 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок, що становить 100% статутного капіталу Товариства, ОСОБА_3 ; частка у статутному капіталі Товариства продається за 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок;

2. Статутний капітал Товариства розподілити наступним чином:

- ОСОБА_3 - частка номінальною вартістю 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок, що відповідає 100% статутного капіталу.

3. Звільнити з 13 січня 2020 року ОСОБА_4 з посади директора Товариства за згодою сторін (ст. 36 КЗпП України) та призначити з 14 січня 2020 року на посаду директора Товариства ОСОБА_5 .

4. Привести у відповідність Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІСБУД» у зв`язку з прийняттям та набранням чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» №2275-VIII від 06 02.2018 року.

5. Здійснити всі необхідні та передбачені діючим законодавством України дії для проведення державної реєстрації змія до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Офісбуд» від 13.01.2020 ОСОБА_2 (продавець) продав у власність ОСОБА_3 (Покупець) частку у статутному капіталі ТОВ «Офісбуд». Номінальна вартість ОСОБА_2 у статутному капіталі складає 32 000, 00 грн., що відповідає 100% статутного капіталу ТОВ «Офісбуд».

До зазначеного договору складено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Офісбуд» за номером №5/455, який посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоренко В.В.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісбуд» звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою від 28.01.2020 на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формуваньщодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісбуд»

Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2020 року № 743/5 «Про скасування реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», за результатами розгляду скарги ТОВ «Офісбуд» було прийнято рішення, яким вирішено:

- скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісбуд» від 28.01.2020 задовольнити у повному обсязі;

- скасувати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.12.2019 №10741070019031425 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах», № 10741050020031425 «Державна реєl9;трація змін до установчих документів юридичної особи», № 10741070021031425 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих 076;окументах», проведені державним реєстратором Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Меренковим Юрієм Дмитровичем та від 15.01.2020 № 10741050022031425 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи», від 16.01.2020 № 10741050023031425 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи», та № 10741070024031425 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах» проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоренко Владиславою Володимирівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісбуд» (ідентифікаційний код юридичної особи 33594090). Виконання покласти на Департамент нотаріату та державної реєстрації;

- анулювати державному реєстратору Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Меренкову Юрію Дмитровичу доступ до ЄДР. Виконання покласти на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що правочини з передачі корпоративних прав ТОВ «ОФІСБУД» оформлені договором купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ОФІСБУД» та актом приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства від 18 грудня 2019 року є неукладеними та не викликають виникнення цивільних прав та обов`язків, а тому рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІСБУД» від 18 грудня 2019 року та від 13 січня 2020 року прийнято особою, яка неправомірно отримала частку 100% статутного капіталу ТОВ «ОФІСБУД» та не є учасником Товариства, отже зазначені рішення є такими, що не відповідають нормам законодавства та відповідно є недійсними.

Дослідивши норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

При цьому суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Згідно з частинами 1, 5 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.

Нормами ЦК України у редакції (статті 99, 145, 147, 159, 161) та Господарського кодексу України (стаття 89) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.

Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Так, в обгрунтування своїх позовних вимог щодо визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № 18/12/2019 від 18.12.2019, зокрема в частині звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_1, позивач посилається на те, що договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ОФІСБУД» та акт приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства від 18 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовім О.О., є неукладеними та не викликають виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його судом не визнано недійсним (презумпція правомірності правочину).

За висновками постанови від 21.03.2018 Великої Палати Верховного Суду у справі №760/14438/15-ц у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наявних у матеріалах справи документах вбачається, що договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ОФІСБУД» та акт приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства від 18 грудня 2019 року є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися.

Як вже зазначалося судом вище, ч. 3 ст. 99 ЦК України визначає, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

Таким чином, враховуючи положення частини третьої статті 99 ЦК України, якою законодавець надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, а тому, суд не досліджує підстав усунення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірне рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № 18/12/2019 від 18.12.2019 не суперечить нормам чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним, а обставини, наведені позивачем, носять суб`єктивний характер, оскільки сформовані як аргументи своїх вимог.

Щодо вимог позивача про визнання недійним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № б/н від 13.01.2020 суд відзначає наступне.

Згідно ж до п.8 ч.1 ст.2 Закону корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами

За статтею 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" (далі - Постанова) сторонами у корпоративному спорі є: юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув; учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.

При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звернення з даним позовом до суду, як і на час прийняття оспорюваного рішення № б/н від 13.01.2020, позивач - ОСОБА_1 , не був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд".

Належних та допустимих доказів на підтвердження порушеного права позивача та суті такого порушення внаслідок прийняття рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № б/н від 13.01.2020 матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірне рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № б/н від 13.01.2020 не суперечить нормам чинного законодавства, фактів порушення цим рішенням прав та інтересів позивача не вбачається, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, вимоги позивача про визнання недійсними рішення учасника № 18/12/2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" 18/12/2019 від 18.12.2019 та рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісбуд" № б/н від 13.01.2020 задоволенню не підлягають.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.09.2020 р.

Суддя О.В. Мандриченко