Рішення № 91642061, 18.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2020Справа № 910/6053/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, буд. 2) в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо 02105, м.Київ, Дніпровський район, ВУЛИЦЯ ПАВЛА УСЕНКА, будинок 6

до Фізичної особи-підприємця Калініченко Сергія Станіславовича АДРЕСА_1

про стягнення 20085,14 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київпастранс" в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Калініченко Сергія Станіславовича (далі - відповідач) про стягнення 20219,65 грн., а саме 5716,87 грн. орендної плати, 1653,84 грн. компенсації податку на землю, 3091,38 грн. компенсації вартості спожитих комунальних послуг, 9584,85 грн. пені та 172,71 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1386 від 23.10.2013 року в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів, комунальних платежів та податку на землю, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності яких позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 02.06.2020 року від позивача надійшла заява № 06-1/822 від 29.05.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2020, за результатами розгляду заяви позивача № 06-1/822 від 29.05.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6053/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/6053/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, від позивача 13.07.2020 року через канцелярію суду надійшли пояснення № 06-1/1016 від 02.07.2020 року, в яких останній зазначає про отримання відповідачем рахунків на оплату орендної плати, земельного податку та спожитих комунальних послуг особисто, що підтверджується підписами ФОП Калініченко С.С. на виказаних рахунках, копії яких надані позивачем. Окрім цього позивачем до пояснень додана заява № 06-1/1015 від 02.07.2020 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач у зв`язку зі здійсненим перерахунком зменшує розмір позовних вимог в частині пені та збільшує розмір позовних вимог в частині процентів річних, та, відповідно, просить суд стягнути з відповідача 20085,14 грн. боргу, а саме 5716,87 грн. орендної плати, 1653,84 грн. компенсації податку на землю, 3091,38 грн. компенсації вартості спожитих комунальних послуг, 9442,15 грн. пені та 180,90 грн. процентів річних, згідно наведеного в заяві про зменшення позовних вимог розрахунку. Пояснення та заява про зменшення позовних вимог разом з доказами надсилання на адресу відповідача судом долучені до матеріалів справи.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час розгляду справи до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала Господарського суду від 04.06.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/6053/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Серова 36, кв 24, м. Київ, 02218, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105471654945 ухвала суду від 04.06.2020 року отримана відповідачем 11.06.2020 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020 та № 760 від 26.08.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа - підприємець Калініченко Сергій Станіславович не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 23 жовтня 2013 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за Договором), Комунальним підприємством "Київпастранс" (підприємство за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Калініченко Сергієм Станіславовичем (відповідач у справі, орендар за Договором) укладено Договір № 1386 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.04.2013 року № 14 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: вул. С.Стальського, 13 ,к. 36, для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Згідно п.1.2 Договору цей Договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об`єктом оренди.

Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили об`єкт оренди, права та обов`язки сторін, орендну плату, відповідальність сторін, відновлення об`єкту оренди та умови його повернення, строк дії договору тощо.

Цей Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє з 23 жовтня 2013 року до 21 жовтня 2016 року (п. 9.1 Договору).

Вказаний договір підписаний представниками орендаря, орендодавця і підприємства та скріплені печатками сторін.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до спірного Договору.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Київпастранс» підприємство засновано на комунальній власності територіальної громади міста Києва і підпорядковане Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно п. 5.2 вказаного Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та закріплено за ним на праві господарського відання.

Об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київпастранс» (п. 2.4 Договору).

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992 (далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який є законом з питань оренди комунального майна та відповідно регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно умов п.п. 2.1, 2.2 Договору об`єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 22,40 кв.м на 1 поверсі, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору; вартість об`єкта оренди згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 31.03.2012 року становить 150 600,0 грн. без ПДВ.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендодавець зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об`єкт оренди. Акт приймання - передачі об`єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством.

Згідно п. 2.3 Договору опис технічного стану об`єкта оренди та дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об`єкта оренди, що є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 2).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець та підприємством передали, а орендар прийняв у орендне користування згідно з Договором нежитлові приміщення, що перебувають на балансі КП «Київпастранс» Дарницького трамвайного ремонтно - експлуатаційного депо, загальною площею 22,40 кв.м, розташованих за адресою: м. Київ, вул. С.Стальського, 13, к. 36, на підтвердження чого 23.10.2013 року між орендодавцем, підприємством та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі нерухомого майна (нежитлових приміщень) за адресою: м. Київ, вул. С.Стальського, 13, к. 36 (Додаток №2 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ФОП Калініченко С.С. нерухомого майна, загальною площею 22,40 кв.м, а саме: нежилих приміщень за адресою: м. Київ, вул. С.Стальського, 13, к. 36 на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як зазначалось судом вище, згідно п. 9.1 Договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 23 жовтня 2013 року до 21 жовтня 2016 року.

Пунктом 9.7 Договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, ч. 3 ст. 10 вказаного Закону передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Крім того, відповідно до роз`яснень Вищого господарського суду України, викладених в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Таким чином, враховуючи відсутність заперечень з боку орендодавця та підприємства щодо продовження строку дії Договору оренди та вимог про розірвання останнього з боку орендаря, про що зазначено позивачем в поданій суду заяві про усунення недоліків, та виходячи з приписів ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», положення п. 9.7 Договору щодо оформлення продовження дії Договору додатковою угодою не розцінюються як виключні умови для пролонгації Договору, отже, за висновками суду, навіть за відсутності укладеної Додаткової угоди між сторонами спірний Договір слід вважати продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме до 21.10.2019 року.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пункту 4.15 Договору орендар після припинення дії Договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов`язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Окрім цього, у пункті 7.6 Договору сторони погодили, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об`єкта оренди на дату повернення.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, що згідно підписаного без зауважень орендарем, орендодавцем та підприємством Акту приймання-передачі нерухомого майна (нежитлових приміщень) за адресою: м. Київ, вул. С.Стальського, 13, к. 36, від 31.08.2019 року у відповідності до умов Договору та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар передав, а підприємство - балансоутримувач прийняло з оренди нежитлові приміщення загальною площею 22,40 кв.м, що перебувають на балансі КП «Київпастранс» (філії Дарницького ТРЕД) та розташовані за адресою: м. Київ, вул. С.Стальського, 13, к. 36.

Тобто, судом встановлено факт звільнення відповідачем орендованого майна та повернення його позивачеві за відсутності жодних зауважень та заперечень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловим приміщенням площею 22,40 кв.м за адресою: м. Київ, вул. С.Стальського, 13, к. 36, для розміщення кафе, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим комунальним майном.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 4.2. Договору орендар зобов`язувався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Так, відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 року № 34/6250 та за результатами конкурсу на дату підписання Договору відповідно до конкурсної пропозиції переможця конкурсу на право оренди ФОП Калініченка С.С. за перший місяць оренди становить без ПДВ 44,64 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об`єкт оренди складає 1000,00 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно п. 3.4. Договору додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.5. Договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання КП «Київпастранс» Дарницького ТРЕД (балансоутримувача) починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об`єкта оренди орендодавцеві.

За умовами п. 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Отже, оскільки відповідачем було фактично повернуто з оренди орендоване майно за Актом приймання-передачі від 31.08.2019, та враховуючи умови Договору, зокрема, п. 3.5, позивачем здійснювалось нарахування орендної плати за використання об`єкту оренду за Договором саме до 31.08.2019 року, за період липень - серпень 2019 року в загальній сумі 5716,87 грн.

Окрім цього за умовами п. 3.8 Договору вартість комунальних послуг, відшкодування сум земельного податку, витрат на тримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванні інженерного обладнання та внутрішньо-будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з організаціями що надають такі послуги та/або на підставі виставлених розрахунків підприємства.

Згідно п.4.9 Договору орендар зобов`язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж, а також згідно виставлених розрахунків підприємства відшкодовує суму земельного податку.

При цьому доказів укладення орендарем договорів з постачальниками комунальних послуг матеріали справи не містять, отже оплата спожитих і наданих позивачем комунальних послуг та відшкодування земельного податку повинно здійснюватись відповідачем на підставі виставлених рахунків позивача як підприємства - балансоутримувача нерухомого майна, яке є предметом оренди за Договором.

Згідно Додатку № 1 до Договору вартість витрат за комунальні послуги (водопостачання, теплоенергія, електроенергія, телефон, факс, телефакс) оплачується орендарем згідно виставлених рахунків у 3-денний термін.

Так, в матеріалах справи наявні копії виставлених позивачем рахунків на сплату орендної плати № 227 від 10.07.2019 року на суму 2867,04 грн. та № 269 від 10.08.2019 року на суму 2849,83 грн., всього на суму 5716,87 грн., на відшкодування електроенергії та спожитої води № 228 від 10.07.2019 року на суму 2740,81 грн. та № 270 від 10.08.2019 року на суму 350,57 грн., всього на суму 3091,38 грн., а також на відшкодування податку за землю № 826,92 грн. на суму 826,92 грн. та № 271 від 10.08.2019 року на суму 826,92 грн., всього на суму 1653,84 грн., отримання яких орендарем особисто 26.07.2019 року та 30.08.2019 року підтверджується наявним на вказаних рахунках підписом ФОП Калініченко С.С.

В свою чергу оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Комунального підприємства «Київпастранс» як підприємства - балансоутримувача з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати, комунальних послуг та відшкодування земельного податку згідно вищевказаних приписів Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов`язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

Доказів опротестування виставлених позивачем за період липень - серпень 2019 року рахунків - фактур до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання Комунальним підприємством «Київпастранс» умов Договору в частині надання в оренду нежитлових приміщень, понесення комунальних витрат та сплати земельного податку станом на час розгляду справи відсутні.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі, оплату комунальних послуг та відшкодування плати за землю належним чином не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивачем до суду за відповідачем - Фізичною особою - підприємцем Калініченко С.С. обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період липень - серпень 2019 року в сумі 5716,87 грн., з компенсації спожитих комунальних послуг в сумі 3091,38 грн. та відшкодування плати за землю в сумі 1653,84 грн.

Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нерухомого майна оплати спожитих комунальних послуг та відшкодування земельного податку у вказаних сумах у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (підприємством - балансоутримувачем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1386 від 23.10.2013 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Зокрема, судом прийнято до уваги той факт, що в підписаному всіма сторонами Договору без зауважень Акті приймання - передачі нерухомого майна з оренди від 31.08.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи, орендар підтверджує заборгованість з орендної плати в сумі 5716,87 грн. з ПДВ, з оплати комунальних платежів в сумі 3091,38 грн., з відшкодування податку за землю в сумі 1653,84 грн. та гарантує погашення заборгованості в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати за користування орендованим майном, оплати спожитих комунальних послуг та з відшкодування податку на землю відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 5716,87 грн. заборгованості з орендної плати, 3091,38 грн. компенсації вартості спожитих комунальних послуг та з відшкодування податку за землю в сумі 1653,84 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 6.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України. У випадку примусового стягнення несвоєчасно сплаченої орендної плати, у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також стягується у повному обсязі витрати, пов`язані з таким стягненням.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати, вартості спожитих комунальних послуг та відшкодування плати за землю у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно п.6.2 Договору пеню за період з 30.07.2019 року по 20.03.2020 року у розмірі 9442,15 грн. (5231,03 грн. за порушення строків оплати оренди та 4211,12 грн. за порушення строків оплати комунальних послуг) та на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних у розмірі 180,90 грн. за період з 30.07.2019 року по 20.03.2020 року (92,72 грн. за порушення строків оплати оренди та 88,18 грн. за порушення строків відшкодування комунальних послуг), які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Окрім того, за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» (далі - Постанова № 14).

Враховуючи вищевикладене, позивачем мало здійснюватись нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення, оскільки передбачене умовам п. 6.2 Договору нарахування пені в розмірі 0,5% від суми несплачених орендних платежів за кожен день прострочення не відповідає приписам чинного законодавства.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені за порушення строків оплати орендних платежів за Договором, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, в межах визначеного судом періоду (з урахуванням вихідних днів) та приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», становить 815,34 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, за порушення строків оплати орендних платежів підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 815,34 грн. пені.

При цьому суд зазначає, що умови п. 6.2 Договору не містять положень щодо застосування до орендаря такого виду відповідальності як пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань з відшкодування комунальних витрат, передбачаючи тільки відповідальність орендаря в разі несвоєчасного виконання зобов`язань зі сплати орендних платежів.

Згідно п. 2.1 Постанови № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" тощо. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання.

В свою чергу суд звертає увагу, що застосування приписів Закону України «Про житлово - комунальні послуги» як спеціального нормативного акту, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, та яким передбачена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, може мати місце виключно до правовідносин між споживачами та виконавцями таких послуг.

Зазначеному кореспондують умови п.п. 3.8, 4.9 спірного Договору щодо самостійної оплати орендарем комунальних послуг згідно укладених з організаціями, що надають такі послуги, договорів, проте за відсутності доказів виконання орендарем зазначених зобов`язань в частині укладення договорів щодо надання таких послуг та здійснення відшкодування підприємству - балансоутримувачу забезпечених останнім комунальних послуг, наданих, в свою чергу, Комунальному підприємству «Київпастранс» виконавцями таких послуг, положення Закону України «Про житлово - комунальні послуги» в даному випадку застосуванню не підлягають.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договорі, невиконання умов зі сплати орендних платежів, відшкодування спожитих комунальних послуг та відшкодування плати за землю за яким стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності орендаря у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) грошових зобов`язань з відшкодування оплати комунальних послуг, що, за умови відсутності визначення такого обов`язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов укладеного між сторонами Договору у вказаній частині.

Отже, як свідчать наявні у справі докази, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені за прострочення відшкодування комунальних послуг не визначено.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання з відшкодування комунальних витрат у вигляді неустойки (пені), а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем в сумі 4211,12 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір процентів річних за прострочення строків оплати орендних платежів та відшкодування комунальних витрат, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 173,39 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 173,39 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Калініченко Сергія Станіславовича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, буд. 2, код ЄДРПОУ 31725604) в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо (02105, м.Київ, Дніпровський район, вул. Павла Усенка, 6, код ЄДРПОУ ВП 03328729) (IBAN: НОМЕР_2 у ТВБВ № 10026/062 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669) 5716,87 грн. (п`ять тисяч сімсот шістнадцять грн. 87 коп.) боргу з орендної плати, 3091,38 грн. (три тисячі дев`яносто одну грн. 38 коп.) боргу з відшкодування комунальних платежів, 1653,84 грн. (одну тисячу шістсот п`ятдесят три грн. 84 коп.) боргу з відшкодування податку за землю, 815,34 грн. (вісімсот п`ятнадцять грн. 34 коп.) пені, 173,39 грн. (сто сімдесят три грн. 39 коп.) процентів річних.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Калініченко Сергія Станіславовича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, буд. 2, код ЄДРПОУ 31725604) (IBAN: НОМЕР_3 у ТВБВ № 10026/0104 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669) судовий збір у розмірі 1198,38 грн. (одна тисяча сто дев`яносто вісім грн. 38 коп.)

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 18 вересня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон