Рішення № 91639102, 18.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року м. Київ № 640/23035/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора Генерального прокурора України провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051), Генерального прокурора України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код: 2804608674), в якому просить суд з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 24.10.2019 № 1194ц;

2) визнати протиправними дії Генерального прокурора щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України від 24.10.2019 № 1194ц;

3) поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури;

4) поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України;

5) стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;

6) стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 75 000,00 грн.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірним наказом від 24.10.2019 № 1194ц, його звільнено з посади заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Оскаржуваний наказ вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Повивач зазначає, що 15.10.2019 ним засобами поштового зв`язку направлено заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, зазначену заяву отримано 16.10.2019, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення за трек номером 0101042080790 з сайту https://ukrposhta.ua//.

Генеральна прокуратура України листом №1441-2498вих.19 від 06.11.2019 повідомила, що заява подана за невстановленою формою та змістом Генеральним прокурором прийнято рішення про відхилення заяви та звільнення позивача с посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до пункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідні положення» Закону.

У відповідь на адвокатський запит від 14.11.2019 Генеральною прокуратурою України надано відповідь №11-23457-19 від 22.11.2019 в якому зазначено, що на день надання відповіді Генеральна прокуратура України не перебуває у процедурі ліквідації (реорганізації), Офіс Генерального прокурора не утворено. Генеральним прокурором не видавались накази про скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України, а також державних службовців.

Наказ Генерального прокурора від 24.10.2019 № 1194ц про звільнення з посади ОСОБА_1 видано не на підставі подання Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів, оскільки дію положень, які регламентують роботу Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів, зупинено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» з часу набрання чинності цим Законом до 01.02.2021.

Враховуючи викладене позивач зазначає, що наказ про звільнення прийнято раніше ніж розглянуто його заяву про переведення.

Позивач в обґрунтування протиправності дій відповідача також зазначає, що на дату прийняття Наказу він знаходився на лікарняному та зазначене підтверджується листком непрацездатності АДЧ №324187, що призвело до порушення частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю (надалі - КЗпП).

Позивач зазначає, що враховуючи викладене, в порушення існуючої процедури Наказ про звільнення було прийнято передчасно в порушення норм чинного законодавства, а отже і його звільнення наказом від 24.10.2019 № 1194ц, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» порушує його права.

Враховуючи викладене у позовній заяві позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач звертає увагу, що відповідно до пункту 9 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджений Генеральним прокурором. Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019.

Відповідач зазначив, що оскільки позивачем було проігноровано наведені норми Закону та не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, відповідач дійшов висновку про відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням визначеного Законом механізму, в зв`язку з чим на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» позивача було звільнено з займаної посади.

Стосовно доводів позивача з приводу його звільнення з посади прокурора в порушення КЗпП, у тому числі під час лікарняного здійснено посилання на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у справі 807/211/17 від 07.03.2018, відповідно до якої під час звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, та про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Окремо зазначено, що безпідставними є доводи позивача щодо незаконності звільнення у зв`язку з відсутністю Кваліфікаційно - дисциплінарною комісією прокурорів чи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, подання про звільнення прокурора з посади, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, спеціальні норми якого визначають умови і порядок звільнення прокурора у разі відмови від проходження чи неуспішного проходження атестації.

Вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню на думку відповідача, оскільки наказ Генерального прокурора України № 1194-ц від 24.10.2019 видано на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом .

У задоволені позову просили відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив (т.2, а.с. 105 - 126), наполягаючи на обґрунтованості позовних вимог та додаткові пояснення від 28.08.2020.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 29.11.2019 позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам статтям 160 -161 КАС України.

На виконання вимог ухвали позивачем 14.12.2019 через канцелярію суду надано заяву про усунення недоліків з проханням здійснити розгляд справи за правилами загального провадження.

Ухвалою від 17.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом учасників справи. При цьому, враховано положення ч. 2 ст. 257 КАС України відносно конкретно визначених категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а також та ч. 4 ст. 12 КАС України відносно категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження, з огляду на що дана справа не належить до справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, як і не належить до категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Що стосується положень п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України судом враховано, що зазначена норма не знайшла своєї нормативної реалізації у вигляді процесуальних обмежень, визначених у положеннях ч. 4 ст. 257 чи у ч. 4 ст. 12 КАС України, а відтак положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України не є перешкодою для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому враховано також, що положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України стосуються позивачів, які є службовими особами, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, тобто норма стосується осіб, які мають статус такої службової особи на час звернення до суду, з огляду на що враховано, що станом на час звернення до суду позивач не мав статусу такої службової особи, оскільки був звільнений, що додатково вказує на відсутність процесуальних обмежень для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. З огляду на наведене надалі, у судовому засіданні 23.01.2020, відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України).

При цьому, в судовому засіданні 23.01.2020, враховуючи перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора, судом ухвалено враховувати надалі наведені обставини щодо зміни найменування із зазначенням у процесуальних документах нового найменування відповідача.

За результатами розгляду справи у судовому засіданні 17.06.2020 на підставі положень статті 262 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Встановлені судом обставини.

Позивач працював в органах прокуратури України з 09.07.2007 по 25.10.2019 на посадах старшого помічника прокурора, помічника прокурора, прокурора відділу, старшого прокурора, заступника начальника управління, начальника відділу, заступника начальника департаменту, що підтверджується копією трудової книжки позивача (т.1, а.с. 55-62).

Наказом Генерального прокурора України №561 ц від 16.07.2019 позивача призначено на посаду заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора №1194ц від 24.10.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 25.10.2019 року (т.1, а.с.52).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. направлена заява про переведення на рівнозначну посаду до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію від 15.10.2019 відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується накладною Укрпошти №0101042080790 та фіскальним чеком від 15.10.2019 (т.1, а.с. 66).

Вказану заяву отримано Генеральною Прокуратурою України 16.10.2019 о 09 год. 42хв., що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення за трек номером 0101042080790 із сайту Укрпошти (т.1, а.с. 67).

Генеральною прокуратурою України зареєстровано дану заяву 16.10.19 за №215460-19.

Листом Генеральної прокуратури України №1441-2498вих-19 від 06.11.2019 повідомлено позивача, що його заяву від 15.10.2019 (зареєстровану 16.10.2019 за № 215460-19) про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, подану за невстановленими Порядком проходження прокурорами атестації формою та змістом, розглянуто. Зазначено, що відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» (далі - Закон) прокурори Генеральної прокуратури України можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно з положеннями пункту 10 розділу II Закону прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Вказано, що форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. На виконання вказаних положень Закону наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Пунктом 9 цього Порядку передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми письмових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Акцентовано увагу, що відсутність заяви прокурора за встановленою формою свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративногосудочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо твердження позивача про порушення Генеральним прокурором положення статті 40 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 внесено зміни до таких законодавчих актів України: у Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):

1) статтю 32 доповнити частиною п`ятою такого змісту:

«Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;

2) статтю 40 доповнити частиною п`ятою такого змісту:

«Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (із змінами і доповненнями, в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі також - Закон №1697).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 16 Закону №1697 незалежність прокурора забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Отже, порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, в той час, як трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Отже, положення Кодексу законів про працю України у певній своїй частині не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постанові у справі №804/211/16 від 08.10.2019.

З урахуванням наведеного, слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури; спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Законом України «Про прокуратуру», а саме статтею 9 визначені повноваження Генерального прокурора України, зокрема, щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів.

Згідно пункту 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

Згідно підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції станом на дату видання спірного Наказу), прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Спірним Наказом №1194ц від 24.10.2019 позивача звільнено саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Між тим, обставин ліквідації чи реорганізації в класичному правовому розумінні, скорочення кількості прокурорів станом на день видання наказу, судом не встановлено.

Змінено лише найменування державного органу.

Так, відповідно до наказу Генерального прокурора №358 від 27.12.2019 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», доступного в мережі Інтернет, юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно наказу Генерального прокурора №351 від 23.12.2019 визначено 02.01.2020.

Таким чином, як вже зазначалося, відбулось лише перейменування юридичної особи, що не тягне за собою наслідків у вигляді звільнення з посади.

Щодо скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, судом встановлено, що відповідно до наданих відповідачем пояснень, наказами Генерального прокурора №№99-шц, 100-шц від 21.12.2019 затверджено структуру Офісу Генерального прокурора та його штатний розпис, які набрали чинності з 02.01.2020 та якими не передбачено слідчих підрозділів та посад слідчих.

З огляду на зазначене суд погоджується з позивачем, що не відбулась ані ліквідація, ані реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду. Скорочення кількості прокурорів органу прокуратури відбулось після прийняття оскаржуваного наказу про звільнення. Дані обставини не заперечуються відповідачем.

Наведене у сукупності вказує на відсутність правових та фактичних підстав для звільнення, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

В той же час, як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваного наказу послугувало неподанням прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора.

Під час офіційного з`ясування обставин по справі судом встановлено, що позивачем на адресу Генерального прокурора направлена заява від 15.10.2019 про переведення на рівнозначну посаду до Офісу Генерального прокурора відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується накладною Укрпошти №0101042080790 та фіскальним чеком від 15.10.2019 (т.1, а.с. 66).

Вказану заяву отримано Генеральною прокуратурою України 16.10.2019 о 09год.42хв., що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення за трек номером 0101042080790 із сайту Укрпошти (т.1, а.с. 67).

Генеральною прокуратурою України зареєстровано дану заяву 16.10.2019.

Суд звертає увагу, що дану заяву розглянуто Генеральною прокуратурою України лише 06.11.2019 (лист №1441-2498вих-19 від 06.11.2019) та повідомлено позивача, що його заяву від 15.10.2019 (зареєстровану 16.10.2019 за № 215460-19) про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію подано за невстановленими Порядком проходження прокурорами атестації формою та змістом.

Тобто, розгляд заяви відбувся вже після прийняття 24.10.2019 оскаржуваного наказу, що також вказує на відсутність правових та взаємопов`язаних з ними фактичних підстав для прийняття оскаржуваного наказу.

З метою виконання ч. 2 ст. 9 КАС України щодо офіційного з`ясування всіх обставин у справі, слід додати, що пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» ЗаконуУкраїни № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

У класичному правовому розумінні під переведенням розуміється переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість.

У даному випадку, як вже зазначалося, позивач займав посаду в Генеральній прокуратурі Україні, яка змінила лише найменування на Офіс Генерального прокурора.

Обставин реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення (зміни організаційно-правової форми - державний орган) не відбулося, як і скорочення штату на час звільнення позивача.

Більш того, у разі продовження роботи на своїй посаді після «початку роботи Офісу Генерального прокурора», позивач у правовому сенсі та фактично продовжував би працювати в одній і тій самій установі (юридичній особі публічного права) із зміненим найменуванням.

З наведеного слід дійти висновку, що обставини, які б зумовлювали необхідність написання позивачем заяви про переведення не настали, оскільки не настали обставини, які зумовлювали можливість переведення, обставини реорганізації чи скорочення штату.

А відтак, написання чи не написання заяви про "переведення" не створює ніяких правових наслідків для цілей звільнення позивача, оскільки, як слід вкотре повторити, відбулась лише зміна найменування державного органу без настання обставин, які зумовлюють переведення.

По суті законодавець створив норму, яка не має свого правового та практичного застосування (реалізації).

Між тим, навіть в умовах застосування вказаних правил відповідачем, подана позивачем заява мала містити у собі такі відомості: про переведення позивача на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора; про намір позивача пройти атестацію; про надання згоди позивачем на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Одночасно з цим, підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» ЗаконуУкраїни № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Зміст наведених вище норм свідчить, навіть не враховуючи відсутність обставин реорганізації, скорочення штатів, а також ненастання обставин, які зумовлюють переведення, для їх застосування відповідач мав би взагалі не отримати заяву від позивача про «переведення» та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, або подати таку заяву без зазначення базових відомостей.

Аналогічним чином вирішено питання змісту заяви, що її має бути подано прокурором, й безпосередньо в Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора 03.10.2019 № 221, згідно пункту 9 Розділу І якого, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно пункту 10 розділу І зазначеного Порядку, заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

Разом з тим, відповідач на обґрунтування відповідності вимогам закону спірного Наказу про звільнення позивача, зазначив, що заява про переведення до Офісу Генерального прокурора за своїм змістом та формою не відповідає вимогам Порядку. Зокрема позивачем у заяві не зазначено про намір пройти атестацію і не надано згоду на застосування процедур та умов проведення атестації, відповідач вважає, що таку заяву не подано взагалі.

Перш за все у зв`язку з цим, слід нагадати, що заява позивача розглянута вже після прийняття оскаржуваного наказу, що вже само по собі свідчить про неврахування відповідачем всіх обставин, які мали значення для прийняття спірного наказу.

Крім того, заява отримана ГПУ 16.10.2019 о 09:42 год., що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення за трек номером 0101042080790 з сайту Укрпошти (т.1, а.с.67).

У заяві позивач просив перевести його до Офісу Генерального прокурора на рівнозначну посаду.

Позивач просив здійснити переведення за дотриманням вимог ст.ст. 6, 8, 19, 22, 24 і 43, 92, 131-1 Конституції України та низки норм міжнародних актів, що не може вважатися порушення Закону та бути підставою звільнення. Позивач зазначив, що не заперечує проти проведення атестації, звертав та просив врахувати положення Конституції України.

Суд зазначає, що зі змісту пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», саме факт неподання позивачем у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу генерального прокурора із зазначенням про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації тягне за собою звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Закон не пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із відсутністю у поданій прокурором заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію абзаців, зміст яких визначений у формі типових заяв прокурора встановлені у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора№ 221 від 03.10. 2019, за умови подання таким прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Єдиним наслідком подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до вказаного Порядку, є невідкладне повернення відповідним прокурорам таких заяв для належного оформлення.

Ані Законом України «Про прокуратуру», ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ 19.09.2019, ані Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим Наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 не передбачене ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви від 15.10.2019 формі, що встановлена Додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі.

Подана позивачем заява від 15.10.2019 надійшла до Генеральної прокуратури 16.10.2019 та не була повернута позивачу у зв`язку з можливим неналежним, на думку відповідача, її оформленням, а наслідками розгляду заяви позивача від 15.10.2019 Генеральним прокурором стало не лише видання спірного Наказу, а ще й надання відповіді Генеральною прокуратурою України на ту ж саму заяву позивача від 15.10.2019 листом від 06.11.2019 про те, що подана позивачем заява про переведення до Офісу Генерального прокурора не відповідає встановленій формі, що свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, що, на переконання суду, свідчить про те, що заява позивача від 15.10.2019 була розглянута не в спосіб, що встановлений законом.

Між тим, подана позивачем заява у достатній мірі дає уяву та розуміння волі позивача та погодження на проходження процедур, містить посилання на Конституцію України щодо необхідності гарантій прав та свобод людини, зокрема, щодо прийняття до розгляду анонімок без підтвердження фактів, що, як вже зазначалося, не може бути підставою для звільнення з підстав скорочення штату, на що міститься посилання у наказі.

За висновком суду, враховуючи вищевикладене, відповідач при розгляду заяви проявив надмірний формалізм.

З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваного наказу, який прийнятий без врахування всіх обставин, що мали значення (заява розглянута після видання наказу). Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було надано суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу з огляду, зокрема, за відсутності обставин скорочення штату, реорганізації органу, в якому проходив службу позивач та взагалі відсутності обставин, які б могли свідчити виникнення обставин, які зумовлюють «переведення».

Враховуючи все вищевикладене у сукупності, порушення принципу «належного урядування», наказ №1194ц від 24.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є протиправним та підлягає скасуванню, чим охоплюються і позовні вимоги в частині дій Генерального прокурора щодо видачі вказаного наказу.

Щодо поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.

Згідно зі статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України убачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи викладене, а також лише зміну найменування відповідача, а також те, що після перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора в рамках однієї установи (державного органу) наказом від 21.12.2019 № 100 шц затверджено штатний розпис Офісу Генерального прокурора у складі якого продовжує функціонувати Департамент організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора (т.3, а.с. 131) із двома штатними посадами заступників начальника департаменту (т.3, а.с.95) - як і раніше, а також Друге управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань із штатною посадою начальника управління (т.3, а.с. 95), із збереженням функцій, обов`язків та завдань департаменту, управління та штатних посад, суд, відносно вимог 3 та 4, застосовуючи при цьому ч. 2 ст. 9 КАС України (щодо права суду вийти за межі позовних вимог для цілей ефективного захисту прав позивача) дійшов висновку про поновлення позивача в органах прокуратури в Офісі Генерального прокурора на вказаній посаді, яка, після перейменувань як державного органу, так і департаменту із Другим управлінням, відповідає займаній посаді позивача на час звільнення.

Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №108/95-ВР «Про оплату праці» від 24.03.1995 (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №21-400зп від 27.02.2020 (т. 3, а.с.4-5) сума середньоденної заробітної плати позивача складає 2209,86 грн.

Оскільки справу вирішено по суті 18.09.2020, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 26.10.2019 по 18.09.2020 припадає всього 225 робочих днів.

З урахуванням викладеного, стягненню з Офісу Генерального прокурора (колишнє найменування - Генеральна прокуратура України) на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2019 по 18.09.2020 у сумі 497 218,5 грн. (2209,86 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 225 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, на виконання вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 46407,06 грн. (т.3, а.с. 4 - довідка Офісу Генерального прокурора) та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 75 000,00 гривень, суд не вбачає підстав для її задоволення у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування та недоведеністю самого факту завдання моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься заява представника позивача адвоката Цвєткової К.В. від 22.01.2020 (т.2, а.с.29-30) щодо попереднього розрахунку витрат на професійну правову допомогу у розмірі 72 000,00 грн. на підтвердження надано лише копія Договору про надання правової допомоги №116/11-19 від 05.11.2019.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний підхід застосваний в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

Оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі та не було надано суду платіжного документу, який би підтверджував сплату витрат на правову допомогу, та зважаючи на те, що представником позивача також не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що адвокат має касу і веде касову книгу, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт понесення витрат на правову допомогу, а відтак, заява про відшкодування таких витрат не підлягає задоволенню.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255, 371 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1194ц від 24.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) із займаної посади та органів прокуратури.

3. Поновити з 26.10.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) в Офісі Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051) на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, з 26.10.2019, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051).

4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДР 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді у розмірі 497 218,50 грн. (чотириста дев`яносто сім тисяч двісті вісімнадцять грн., 50 коп.) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 46 407,06 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

6. У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін