Рішення № 91639091, 18.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/963

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року м. Київ № 640/8659/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерджус»доГоловного управління ДПС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерджус» (надалі - позивач/ТОВ «Інтерджус»/Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою про визнання протиправним та скасування прийнятого Головним управлінням ДПС у м. Києві (надалі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві) податкового повідомлення-рішення №0003240504 від 31.01.2020 р. (надалі - ППР №0003240504).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є безпідставними та мотивуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку та здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Логістік Транскомпані», а тому прийняте ППР на підставі хибних висновків відповідача підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а також вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду відповідач подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржуване ППР №0003240504 прийняте ГУ ДПС у м. Києві правомірно, оскільки за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інтерджус» було встановлено завищення відображеного у декларації з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за жовтень 2019 р. показника податкового кредиту на загальну суму ПДВ у розмірі 575 378,47 грн. по взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «Логістік Транскомпані», що призвело до завищення від`ємного значення з ПДВ, що враховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 575 378,47 грн.

Тим часом Товариство подало до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідь на відзив, де зазначає про правомірність формування показників податкової звітності на підставі первинних документів, складених за результатами здійснення реальних господарських операцій із вказаним контрагентом, які були надані як під час проведення відповідачем перевірки, так і під час судового розгляду даної справи, а тому доводи ГУ ДПС у м. Києві про порушення позивачем норм податкового законодавства та правомірність прийняття оскаржуваного ППР є необґрунтованими.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інтерджус» (код ЄДРПОУ 42813439) зареєстроване 09.02.2019 р. Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією та з 11.02.2019 р. перебуває на податковому обліку.

Поряд із цим відповідно до пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України у період з 19.12.2019 р. по 03.01.2020 р. на підставі наказу №3977 від 03.12.2019 р. та направлення №706/26-15-05-04-01 від 19.12.2019 р., виданих ГУ ДПС у м. Києві, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Інтерджус» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за жовтень 2019 р., за результатами якої складений акт №20/26-15-05-04-01/42813439 від 11.01.2020 р. (надалі - Акт перевірки №20) із викладенням висновку про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.200.1 та п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за жовтень 2019 р. на 575 378,00 грн., у результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму ПДВ 575 378,00 грн.

Не погоджуючись із такими висновками Акта перевірки №20, Товариство подало до ГУ ДПС у м. Києві заперечення за вх. №8852/10 від 20.01.2020 р., за результатом розгляду якого ГУ ДПС у м. Києві було прийняте рішення «Про розгляд заперечення» №16599/10/26-15-05-04-01 від 29.01.2020 р. про залишення без змін висновків Акта перевірки, а заперечення - без задоволення.

У зв`язку із цим 31.01.2020 р. на підставі Акта перевірки №20 ГУ ДПС у м. Києві було прийняте ППР за формою «В4» №0003240504, яким ТОВ «Інтерджус» зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 575 378,00 грн. згідно із декларацією №9303607456 від 17.12.2019 р. за жовтень 2019 р.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України №10894/6/99-00-08-05-01-06 від 25.03.2020 р. «Про результати розгляду скарги» прийняте ГУ ДПС у м. Києві ППР №0003240504 залишене без змін, а скарга ТОВ «Інтерджус» за вх. №5319/6 від 06.02.2020 р. - без задоволення.

Вважаючи, що ГУ ДПС у м. Києві були порушені права та охоронювані законом інтереси Товариства під час проведення перевірки та прийняття ППР №0003240504, позивач оскаржив його у судовому порядку.

З`ясовуючи обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджуючи докази, якими вони обґрунтовуються, суд враховує нижчевикладене.

З огляду на зміст Акта перевірки №20 встановлено, що згідно із поданою ТОВ «Інтерджус» податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2019 р. №92767701001 від 20.11.2019 р. з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок №9303607456 від 17.12.2019 р. (надалі - Декларація №9303607456) встановлено завищення показника податкового кредиту (рядок 10.1) на суму 575 378,47 грн., що призвело до завищення задекларованого показника від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 575 378,47 грн.

До зазначених правопорушень, на думку контролюючого органу, призвело непідтвердження документально реальності здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентом-постачальником ТОВ «Логістік Транскомпані».

При цьому відповідно до доводів ГУ ДПС у м. Києві, викладених у відзиві на позовну заяву, на висновки Акта перевірки №20 вплинула досліджена інформація про контрагента ТОВ «Логістік Транскомпані», згідно із якою встановлено неподання ним звіту за формою 20-ОПП «Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність», що свідчить про відсутність власних чи орендованих об`єктів для ведення господарської діяльності.

Крім того, аргументуючи правомірність викладених в Акті перевірки №20 висновків, відповідач посилається на дані ІС МВС «Автомобіль», в якій відсутні відомості щодо зареєстрованих за контрагентом-постачальником транспортних засобів, відсутня інформація щодо наявності ліцензій та документів, що засвідчують використання транспортних засобів на законних підставах. Також не встановлено залучення цим підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Таким чином, відповідно до змісту Акта перевірки №20 за допомогою інформаційних систем органів ДПС України встановлено, що ТОВ «Логістік Транскомпані» не має майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення транспортних послуг, відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Згідно із цим, враховуючи встановлені під час перевірки обставини, перевіряючі дійшли висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані», оформлення цих сумнівних операцій виключно на папері без настання реальних наслідків - з метою штучного формування податкового кредиту.

У той же час позивач не погоджується із викладеними в Акті перевірки №20 висновками, тому що посилання контролюючого органу на неможливість фактичного здійснення господарських операцій між Товариством та ТОВ «Логістік Транскомпані» ґрунтуються виключно на припущеннях, які спростовуються належним чином складеними первинними документами, зокрема, договором, актами надання послуг, товарно-транспортними накладними (надалі - ТТН), платіжними дорученнями та податковими накладними, зареєстрованими у ЄРПН. Вказані документи не містять жодних юридичних дефектів, є чинними та нескасованими, а тому належним чином підтверджують здійснення спірних господарських операцій та спростовують висновки, наведені в Акті перевірки №20.

Поряд із цим, обґрунтовуючи свою позицію щодо наявності підстав для задоволення позову, Товариство вказує на невідповідність висновків контролюючого органу про фіктивність діяльності ТОВ «Логістік Транскомпані» дійсності, оскільки дослідження наявності у такого контрагента-постачальника трудових ресурсів, основних фондів, технічних та технологічних можливостей, необхідних для надання транспортно-експедиторських послуг, не може слугувати доказом відсутності у контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності та неможливості постачання вантажу на адресу ТОВ «Інтерджус», притому чинним законодавством чітко не регламентована обов`язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тієї чи іншої діяльності.

До того ж, на думку позивача, жоден нормативно-правовий акт законодавства України не містить норм щодо солідарної відповідальності суб`єктів господарювання за дії контрагентів, а тому Товариство не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів, зокрема, за порушення ними або їх посадовими особами податкового законодавства, або за відсутності найманих працівників, адже згідно з ч.1 ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, а в силу положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи. При цьому у разі виникнення такої потреби в залежності від специфіки виду діяльності ТОВ «Логістік Транскомпані» могло залучити для виконання своїх зобов`язань з транспортування товарно-матеріальних цінностей (надалі - ТМЦ) на адресу ТОВ «Інтерджус» інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури, у зв`язку із чим відповідний контрагент мав можливість здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань, про що свідчить надане як до перевірки, так і до суду належне документальне підтвердження здійснення у жовтні 2019 р. господарських операцій.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України).

Відповідно до пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

При цьому згідно із пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлено у ст.200 ПК України.

Так, за вимогами п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п.200.2 та п.200.4 ст.200 ПК України вказано, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що у випадку, якщо розрахована відповідно до п.200.1ст.200 ПК України сума ПДВ має від`ємне значення, така сума податку у разі відсутності податкового боргу або підлягає бюджетному відшкодуванню, або підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, про що платник податку приймає рішення та відображає його у податковій декларації з ПДВ за відповідній звітний (податковий) період. Отже, право на отримання бюджетного відшкодування виникає не раніше виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, тобто формування бюджетного відшкодування залежить безпосередньо від розрахунку податкового кредиту.

Поряд із цим податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (пп. 14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з, у т.ч.:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У той самий час податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України).

У п.198.1 ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пункт 198.2 ст.198 ПК України передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

ь дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

ь дата отримання платником податку товарів/послуг.

За вимогами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

~ придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

~ придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

~ ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, за правилами ст.198 ПК України податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними первинними документами (у т.ч. податковими накладними), що відображають реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), та які є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Крім того, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно із п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених п.201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Поряд із цим за вимогами ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

До речі, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №996) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно із ч.2 ст.3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

Ш повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

Ш нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

Ш превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

Ш інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

У ч.1 та ч.2 ст.9 Закону №996 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, тимчасом як господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

За вимогами п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (п.2.2 Положення №88).

У п.2.4 Положення №88 вказано, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п.2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно із п.2.13 Положення №88 керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Поряд із цим суд вважає за належне вказати, що до господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом-постачальником доречним є застосування доктрини «ділова мета», сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди (у т.ч. зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, відшкодування ПДВ з державного бюджету) поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно із яким розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

До того ж відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорам комісії, доручення та агентськими договорами.

Також суд зауважує, що концепція «наявності ділової мети» передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для господарської діяльності, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та права на зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту.

Так, Верховний Суд у постанові №К/9901/617/18 від 24.01.2018 р. (справа №816/4226/13-а) ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди.

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, та які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат або податкового кредиту за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у наступних постановах Верховного Суду: №К/9901/2803/18 від 30.01.2018 р. (справа №820/11856/13-а); №К/9901/5557/18 від 31.01.2018 р. (справа №826/245/14); №К/9901/7258/18 від 06.02.2018 р. (справа №810/6695/14); №К/9901/27694/18 від 04.04.2018 р. (справа №808/2519/15).

За такої умови оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару/послуг.

Водночас згідно із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.03.2012 р. (справа №21-737во10), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

Ш неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

Ш відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

Ш облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

Ш здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

Ш відсутність первинних документів обліку.

Крім того, враховуючи викладені у постанові Верховного Суду №К/9901/54447/18; К/9901/57156/18 від 16.04.2019 р. (справа №804/6909/17) висновки, суд вважає за належне вказати на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Як вбачається з Акта перевірки №20, на формування показника податкового кредиту за жовтень 2019 р. мали вплив господарські взаємовідносини між ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані», які виникли на підставі укладеного договору транспортного експедирування №14/03/2019 від 14.03.2019 р. (надалі - Договір №14/03/2019).

Так, за Договором №14/03/2019 з урахуванням додаткової угоди від 01.08.2019 р. до нього (том І, арк.55-61) ТОВ «Логістік Транскомпані» (Експедитор) в порядку і на умовах, визначених цим Договором, бере на себе зобов`язання за винагороду, вказану у п.5 цього Договору, і за рахунок ТОВ «Інтерджус» (Клієнт) здійснювати транспортне експедирування і перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України, а саме: сухопутне перевезення або пошук перевізника; укладення договору перевезення від свого імені; оформлення або отримання необхідних для перевезення документів; виконання вантажно-розвантажувальних робіт; здійснення перевірки кількості і якості вантажу; забезпечення зберігання вантажу при його транспортуванні; забезпечення оплати з усіма учасниками транспортного процесу; забезпечення відправки або отримання вантажу в пункті призначення; інші послуги із завдань Клієнта. Вантаж за даною угодою вказується в заявці Клієнта. Спосіб транспортування вантажу - вказаний в заявці Клієнта (п.п.1.1-1.3 Договору).

Відповідно до п.3.4, п.3.6 та п.3.12 Договору №14/03/2019 Експедитор зобов`язується, зокрема (але не виключно): доставляти вантаж до місця призначення в строк, погоджений в заявці; представляти інтереси Клієнта і діяти за його дорученням у взаємовідносинах із зацікавленими організаціями і підприємствами в частині організації і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт і транспортного експедирування вантажу Клієнта; за фактом виконання транспортного експедирування або перевезення вантажу по кожній заявці передавати Клієнтові на оплату та підписання акти виконаних робіт.

При цьому згідно із п.4.1, та п.4.3 Договору №14/03/2019 Клієнт зобов`язується, у тому числі: видавати доручення та інструкції на перевезення, перевалку, зберігання і транспортну експедицію вантажу, незалежно від способу передання (телефоном/факсом/електронною поштою), з вказівкою усіх необхідних відомостей; після отримання актів виконаних робіт, у разі відсутності обґрунтованих претензій, своєчасно здійснювати платежі згідно з виставленими рахунками Експедитора, а підписані акти повернути Експедитору.

Розмір плати за послуги, вказані в п.1.1 цього Договору, узгоджується сторонами і фіксується в заявках. Оплата виконаних Експедитором за Договором послуг робиться Клієнтом впродовж 15 банківських днів з дня отримання Клієнтом актів виконаних робіт, у разі відсутності обґрунтованих претензій, у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Експедитора. Підписання актів виконаних робіт проводиться один раз на 3 місяці (п.5.1 та п.5.2 Договору №14/03/2019).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані» за Договором №14/03/2019 позивачем надано до суду копії актів надання послуг за період з 16.10.2019 р. по 31.10.2019 р., у яких зазначено про надання Експедитором транспортних послуг з перевезення вантажу, а також копії ТТН за серпень-жовтень 2019 р. (том І, арк.62-250; том ІІ; том ІІІ, арк. 1-170). При цьому у матеріалах справи наявні копії податкових накладних (том ІІІ, арк.177-250; том ІV, арк.1-53) та платіжних доручень за серпень, листопад та грудень 2019 р. (том ІІІ, арк.171-176).

Водночас у позовній заяві викладені пояснення, що ТОВ «Інтерджус» є компанією, основним видом діяльності якої є виробництво фруктових та овочевих соків з метою їх подальшого продажу, у т.ч. експорту. Частина постачальників сировини (фруктів та овочів) позивача не мають достатньої кількості транспортних засобів для здійснення транспортування всього об`єму замовленого Товариством вантажу, у зв`язку із чим останнє укладає договори із компаніями, що надають логістичні, транспортні, експедиторські послуги. Придбання таких послуг у ТОВ «Логістік Транскомпані» призначалося саме для виконання позивачем своїх зобов`язань із перевезення придбаних фруктів і овочів за укладеними договорами із наступними контрагентами-продавцями: ТОВ «Фруктовий Край», ТОВ «Юніфрут Україна», ДП «Дослідницьке господарство» «Мелітопольське» Мелітопольської дослідної станції садівництва імені М.Ф. Сидоренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України», ФГ «Сонячні Сади», ТОВ «Сади Донбасу», ТОВ «Лапорта», ТОВ «ВКФ «Мелітопольська черешня», ПП «Фаворит-ІІІ», ТОВ «ФГ «Підгірне», ТОВ «Фруктова Скарбниця», ТОВ «Компанія «Садовоє Кольцо», ТОВ «Акімфрут», ТОВ «Старокодацькі Сади», СФГ «Круіз», ТОВ «Аліта-Торг», ТОВ «Зимовий Фрукт», ПАТ «Кам`янський», ТОВ «Астіон Груп», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Компані-Овема», ФГ «Подсолнух», ФГ «Фрутіка», агрофірма радгосп «Білозерський» та ФГ «Тандем-Агро». При цьому відвантаження придбаної Товариством сировини підтверджується складеними цими контрагентами видатковими накладними за серпень-жовтень 2019 р. (том ІV, арк.54-250; том V, арк.1-171).

Також позивач зазначає, що вся закуплена у вказаних постачальників сировина доставляється на склад Товариства на підставі укладеного між ТОВ «Логістік Транскомпані» та ТОВ «Інтерджус» Договору №14/03/2019. Після відвантаження та доставки сировини вона згідно із вимогами виробничого процесу партіями переміщувалася зі складу у виробничі цехи для подальшого виробництва продукції (соку), про що свідчать подані до суду копії накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (том V, арк.172-190). В подальшому готова продукція експортувалася за кордон на виконання укладених Товариством контрактів із компаніями Doehler Neuenkirchen GmbH (Німеччина) та Doehler Sp z.o.o (Польща).

Поряд із цим, досліджуючи подані позивачем докази, суд звертає увагу на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за №128/2568 (надалі - Правила №363), які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Відповідно до абзацу 7 глави 1 Правил №363 договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Згідно із п.3.1 глави 3 Правил №363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - замовники).

При цьому замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, а перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами (абзаци 10 та 17 глави 1 Правил №363).

Пункт 3.6 глави 3 Правил №363 передбачає, що відповідно до Договору перевізник і замовник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани із декадними плановими завданнями на перевезення вантажів.

За вимогами п.3.7 глави 3 Правил №363 на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник надає перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми (додаток 4 до Договору). У разі масових перевезень вантажів, особливо будівельних на місця будівництв, а також сільськогосподарських вантажів для їх переробки або у місця довгострокового зберігання, замовник повинен до заявки додати також погоджений з перевізником графік виконання перевезень із зазначенням добового або середньодобового обсягу перевезень, а також початку і кінця роботи змін.

Відповідно до п.3.8 глави 3 Правил №363 заявка подається перевізнику у строк, визначений Договором. За погодженням із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів електронними чи іншими засобами зв`язку. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

Типи та кількість рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів, визначаються Перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень. Перевізник зобов`язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового замовлення) та такого, що відповідає санітарним нормам (п.8.1 та п.8.2 глави 8 Правил №363).

При цьому згідно із абзацом 16 глави 1 Правил №363 обсяг перевезень - кількість вантажу, перевезеного або заявленого вантажовідправником і прийнятого перевізником для доставки одержувачу (в тоннах).

Згідно із п.8.6 та п.8.7 глави 8 Прави №363 вантаження, закріплення, укриття, ув`язка вантажу, а також розвантаження автомобіля, зняття кріплень і покриттів виконуються замовником. Перевізник може за погодженням із Замовником взяти на себе вантаження і розвантаження вантажів.

Поряд із цим правила приймання вантажів для перевезення визначені у главі 10 Правил №363, у п.п.10.1-10.3 якої вказано, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2). Заявка подається у вигляді та в строки, передбачені Договором. За погодженням сторін заявка може бути подана на один день, тиждень, декаду або місяць. Разові договори повинні бути укладені в письмовій формі.

Відповідно до п.п.10.8-10.10 глави 10 Правил №363 у товарно-транспортній накладній зазначається прізвище, ім`я, по батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж. При супроводженні вантажу представником замовника на нього покладаються такі обов`язки: приймання вантажу від відправника, охорона, нагляд за кріпленням та укриттям вантажу й запобігання його псуванню і пошкодженню, а також здача вантажу в пункті призначення одержувачу. Експедитори в дорозі повинні суворо виконувати протипожежні правила, правила по охороні праці і техніці безпеки. За домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

Здача замовником і приймання перевізником вантажів, що перевозяться навалом, наливом або в контейнерах, передбачають визначення та запис маси вантажу в товарно-транспортній накладній (п.10.12 глави 10 Правил №363).

Місце фактичної здачі - приймання вантажу точно зазначається в Договорі з наступним уточненням у заявці (п.10.5 глави 10 Правил №363).

До речі, враховуючи встановлені главою 11 Правил №363 правила оформлення документів на перевезення, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Відповідно до п.п.11.3-11.5 глави 11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники. У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається перевізнику.

Згідно із п.11.7 глави 11 Правил №363 час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов`язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25, 8.26 глави 8 цих Правил, за вимогами яких час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред`явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після надання водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, оформлених у паперовій та/або електронній формі, на навантажений або вивантажений вантаж.

Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Здача вантажів вантажоодержувачу у пункті призначення по масі і кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.) (п.13.1 та п.13.2 глави 13 Правил №363).

Вимоги щодо розрахунків за перевезення передбачені у главі 14 Правил №363, у п.14.1 та п.14.4 якої вказано, що форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов`язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів (п.3.1 Договору). Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником на підставі рахунку перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Підсумовуючи вищенаведене, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. До того ж товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами (абзаци 26 та 27 глави 1 Правил №363).

У свою чергу, окрім ТТН, обов`язковим документом для відповідного виду/типу та характеру господарських операцій як надання послуг з транспортного експедирування та/або послуг з перевезення вантажів є заявка на перевезення вантажів - документ, який подає замовник перевізникові на підставі укладеного договору про перевезення вантажів на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни, що має містити відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, терміни та умови перевезення вантажів, дати і години подачі автотранспорту, адреси вантаження (подачі) та розвантаження (здачі/закінчення роботи), відстань перевезення, рід упаковки, розрахунок попередньої вартості перевезення вантажу, порядок, форму і строки оплати, а також іншу додаткову інформацію, передбачену умовами договору.

У той же час за умовами організації транспортного експедирування і перевезення, викладеними у розділі 2 Договору №14/03/2019, для організації Експедитором перевезень вантажу Клієнт не пізніше ніж за 2 робочих дні до наміченої дати відвантаження телефоном/факсом або електронною поштою направляє Експедиторові заявку, в якій вказується: вантаж, характеристики вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса завантаження/розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів, спосіб транспортування вантажу, вартість послуг та інші умови. Експедитор підтверджує отримання заявки будь-яким доступним способом (телефон/факс/електронна пошта) і направляє впродовж 2 днів з моменту отримання підтвердження заявки на адресу Клієнта. При цьому Експедитор за фактом виконання транспортного експедирування або перевезення вантажу по кожній заявці зобов`язується передавати Клієнтові на оплату та підписання акти виконаних робіт.

Поряд із цим з огляду на надані позивачем докази реальності здійснення спірних господарських операцій судом встановлено підписання сторонами актів надання послуг у період з 16.10.2019 р. по 31.10.2019 р., проте у матеріалах справи відсутні докази направлення Товариством Експедиторові обов`язкових заявок у вказаний період, за фактом виконання яких був складений та підписаний кожний такий акт, як і відсутні докази підтвердження ТОВ «Логістік Транскомпані» отриманих від ТОВ «Інтерджус» заявок.

Також матеріали справи не містять місячного плану із декадними плановими завданнями на перевезення вантажів, який мав бути визначений перевізником (ТОВ «Логістік Транскомпані») і замовником (ТОВ «Інтерджус») за 10 днів до початку жовтня 2019 р. відповідно до Договору. Крім того, враховуючи масове здійснення Експедитором перевезень вантажів за один день (від 2 до 12 перевезень за день), позивачем не надано до суду погоджених Клієнтом та Експедитором за Договором №14/03/2019 графіків виконання перевезень із зазначенням добового або середньодобового обсягу перевезень, а також початку і кінця роботи змін, як того вимагають п.3.6 та п.3.7 глави 3 Правил №363.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю місячного плану із декадними плановими завданнями на перевезення вантажів, обов`язкових заявок та доданих до них графіків виконання перевезень суд позбавлений можливості встановити узгодження між ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані» обсягу здійснених перевезень вантажів та їх періодичність (один день, тиждень, декаду або місяць), за фактом виконання яких сторонами підписані акти надання послуг за жовтень 2019 р., маршруту, типу і кількості транспортних засобів, способу транспортування вантажу, порядку визначення вартості наданих Експедитором транспортних послуг з перевезення вантажу, що зазначена у кожному такому акті надання послуг, тимчасом як самі акти не містять відомостей про зміст та обсяг відображених у них господарських операцій.

До того ж позивачем не надані до суду виставлені Експедитором рахунки, згідно із якими Клієнтом здійснювались платежі за надані послуги з перевезення вантажу за Договором №14/03/2019, що не дає змоги встановити врегулювання сторонами питання щодо розміру плати за послуги, вказані в п.1.1 Договору №14/03/2019, порядку та умов здійснення Товариством оплати за транспортно-експедиторські послуги та перевезення вантажів окремими частинами згідно із доданими до позовної заяви платіжними дорученнями №602 від 12.11.2019 р., №611 від 13.11.2019 р., №630 від 14.11.2019 р., №1303 від 20.11.2019 р. та №1348 від 06.12.2019 р. на загальну суму 3 455 733,54 грн. (у т.ч. ПДВ - 652 103,36 грн.), а не впродовж 15 банківських днів з дня отримання Клієнтом актів виконаних робіт у відповідності до п.5.1 Договору №14/03/2019.

Водночас за результатом аналізу поданих позивачем до суду копій документів в якості доказів фактичного надання ТОВ «Логістік Транскомпані» транспортно-експедиторських послуг за укладеним із ТОВ «Інтерджус» Договором №14/03/2019 судом встановлено наявність ряду істотних недоліків, пошкоджень та виправлень в актах надання послуг та ТТН, зокрема, відсутність таких обов`язкових реквізитів як: найменування підприємств, від імені яких складені документи, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні спірних господарських операцій, а також відсутні печатки підприємств, якими повинні бути скріплені такі підписи осіб. Більше того, не зрозумілі суду обставини пошкодження більшості доданих до позовної заяви копій актів та ТТН виключно в тій частині, де мали б були відображені відповідні обов`язкові реквізити, як і не підтверджено правомірність та підстави внесення непомітних виправлень у підписи відповідальних за здійснення господарських операцій осіб (зокрема, але не виключно: том ІІ, арк.11-59, 92-148, 152, 160, 174, 176-177, 187, 194 та інші).

Тим часом з іншої частини наявних у матеріалах справи ТТН вбачається, що відповідальними особами вантажоодержувача, якими в інтересах ТОВ «Інтерджус» приймався вантаж від перевізника, вказані наступні особи: ОСОБА_2 (вагар), ОСОБА_3 (комірник) та ОСОБА_4 (вагар), проте жодних довіреностей та/або інших документальних доказів на підтвердження відповідних повноважень цих осіб суду надано не було, як і відсутні у таких ТТН дані про документ, що засвідчує особу-одержувача. Також позивачем не подано доказів наявності у штатному розкладі таких працівників як ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що займають відповідні посади вагарів та комірника на підприємстві, та/або доказів затвердження керівником ТОВ «Інтерджус» переліку осіб, які мають право підписувати первинні документи від імені ТОВ «Інтерджус» на здійснення господарських операцій із ТОВ «Логістік Транскомпані», а також із вантажовідправниками.

До того ж слід відмітити, що за умовами Договору №14/03/2019 Експедитор зобов`язується представляти інтереси Клієнта і діяти за його дорученням у взаємовідносинах із зацікавленими організаціями і підприємствами в частині організації і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, транспортного експедирування вантажу Клієнта, а Клієнт, у свою чергу, зобов`язується видавати доручення та інструкції на перевезення, перевалку, зберігання і транспортну експедицію вантажу, однак ані відповідних доручень Товариства, ані будь-яких інструкцій матеріали справи не містять.

Також у всіх доданих до позовної заяви ТТН не зазначено жодних даних про вантажно-розвантажувальні операції, а саме: відсутня інформація щодо маси вантажу, відсутні підписи відповідальних осіб за такі операції, не проставлено відміток у пунктах навантаження та розвантаження про фактичний час прибуття/вибуття/простою автомобілів. Згідно із цим суд не має змоги встановити здійснення Експедитором ТОВ «Логістік Транскомпані» взятих на себе зобов`язань за Договором №14/03/2019 щодо своєчасного надання послуг з перевезення вантажів (в узгоджений сторонами строк подавати автомобілі у пункти навантаження та їх доставляння до місця призначення), щодо приймання представником Експедитора вантажів за якістю і кількістю (зважування на вагах, обмірювання, підрахунок місць та ін.), що зазначена в накладних, під час його приймання та здачі, щодо виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

Зазначені недоліки та ненадання позивачем документів на підтвердження повноважень осіб, які приймали участь у здійсненні спірних господарських операцій від імені ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані», як перешкоджають можливості ідентифікувати осіб, ініціали та посади яких зазначені у доданих до позовної заяви копіях ТТН, так і не підтверджують факту виконання сторонами в повному обсязі своїх зобов`язань, встановлених Договором №14/03/2019, а тому є однією із підстав для невизнання судом спірних господарських операцій.

Поряд із цим суд зазначає, що згідно із п.186.1 ст.186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно до пп.186.2.2 п.186.2 ст.186 ПК України місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме:

а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;

в) послуг, пов`язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном.

Однак під час дослідження доданих до позовної заяви копій документів судом не встановлено місць фактичного постачання ТОВ «Логістік Транскомпані» вантажно-розвантажувальних послуг та послуг з перевезення вантажів, оскільки у поданих позивачем ТТН не вказано повної адреси пунктів навантаження, яка б мала бути точно зазначена у Договорі №14/03/2019 з наступним уточненням у заявках, або взагалі такі дані відсутні.

До речі, не вбачається за можливе підтвердити й місце фактичної здачі Експедитором вантажів за вказаною у ТТН адресою пункту розвантаження автомобілів, а саме: Дніпропетровська обл., м. Марганець, вул. Чарівна, 24, адже на підтвердження наявності та/або використання Товариством нежитлового/складського/виробничого приміщення за цією адресою суд не отримав жодних доказів.

З огляду на вищенаведені обставини суд критично ставиться до тверджень позивача, що виконання Договору №14/03/2019 та оплата наданих послуг підтверджується актами надання послуг, ТТН, що були складені протягом жовтня 2019 р., та платіжними дорученнями.

Також суд вважає неналежними доказами ТТН, в яких замовниками вказано вантажоодержувача ТОВ «Лапорта» або вантажовідправників ФГ «Подсолнух» та ТОВ «Юніфрут Україна», адже, враховуючи норми Правил №363, зазначені підприємства є безпосередніми замовниками транспортних послуг у ТОВ «Логістік Транскомпані», тобто автомобільним перевізником ТОВ «Логістік Транскомпані» здійснювались вантажні перевезення на договірних умовах саме із цими підприємствами, а не із ТОВ «Інтерджус», що свідчить про обґрунтованість викладених в Акті перевірки №20 висновків про відображення спірних господарських операцій виключно на папері без мети настання реальних наслідків.

При цьому, приймаючи до уваги умови укладених договорів із ТОВ «Акімфрут» (том V, арк.13-17), ТОВ «Старокодацькі Сади» (том V, арк.41-43), СФГ «Круіз» (том V, арк.47-51), ФОП ОСОБА_1 (том V, арк.109-113) та ФГ «Фрутіка» (том V, арк.143-146) поставка товару здійснюється постачальником власними силами та засобами, тимчасом як доказів узгодження сторонами умов здійснення транспортування придбаних товарів безпосередньо самим покупцем - ТОВ «Інтерджус» матеріали справи не містять.

Крім того, за укладеними із ТОВ «Фруктовий Край» та ТОВ «Юніфрут Україна» договорами (том IV, арк.54-55, 57-58) ТОВ «Інтерджус» є продавцем товару, а місцем його відвантаження зазначено: Дніпропетровська обл., м. Марганець, вул. Чарівна, 24, що протирічить даним виписаних ТТН (том II, арк.207, 130, 133), згідно із якими Товариство є покупцем, а відповідна адреса - місцем розвантаження.

Водночас, суд враховує вимоги ч.2 ст.662 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), згідно із якою продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Проте, посилаючись на необхідність придбання у ТОВ «Логістік Транскомпані» транспортно-експедиторських послуг з метою перевезення придбаної Товариством сировини у контрагентів-покупців ТОВ «Фруктовий Край», ТОВ «Юніфрут Україна», ДП «Дослідницьке господарство» «Мелітопольське» Мелітопольської дослідної станції садівництва імені М.Ф. Сидоренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України», ФГ «Сонячні Сади», ТОВ «Сади Донбасу», ТОВ «Лапорта», ТОВ «ВКФ «Мелітопольська черешня», ПП «Фаворит-ІІІ», ТОВ «ФГ «Підгірне», ТОВ «Фруктова Скарбниця», ТОВ «Компанія «Садовоє Кольцо», ТОВ «Акімфрут», ТОВ «Старокодацькі Сади», СФГ «Круіз», ТОВ «Аліта-Торг», ТОВ «Зимовий Фрукт», ПАТ «Кам`янський», ТОВ «Астіон Груп», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Компані-Овема», ФГ «Подсолнух», ФГ «Фрутіка», агрофірма радгосп «Білозерський» та ФГ «Тандем-Агро», позивач не надав до суду жодних копій документів, які підтверджують якість придбаної сировини, що є товаро-супровідною документацією, адже за умовами укладених із цими контрагентами договорами продавці зобов`язані забезпечити покупця зазначеними документами. До того ж у матеріалах справи відсутні обов`язкові специфікації до цих договорів, в яких сторонами узгоджуються умови та порядок поставок, що також дає підстави для висновку про сумнівність здійснення спірних господарських операцій з перевезення ТОВ «Логістік Транскомпані» вантажів за Договором №14/03/2019.

Поряд із цим відсутність в інших ТТН даних про супроводжувальні документи на вантаж унеможливлюють підтвердити факт виконання ТОВ «Логістік Транскомпані» перевезень вантажу Товариства, придбаного останнім за укладеними договорами із ТОВ «ВКФ «Мелітопольська черешня», ТОВ «ФГ «Підгірне», ФГ «Сонячні Сади», як і не підтверджує фактичного перевезення ТОВ «Логістік Транскомпані» у жовтні 2019 р. вантажів від ТОВ «Компанія «Садовоє Кольцо» у зв`язку із відсутністю у матеріалах справи зазначених у ТТН видаткових накладних, виписаних цим контрагентом безпосередньо у жовтні 2019 р.

При цьому слід також відмітити, що за умовами укладених договорів із СФГ «Круіз» та ПАТ «Кам`янський» Товариство взагалі купувало сливу, придбання інших фруктів (яблука) сторонами не узгоджувалось або доказів щодо такого узгодження до суду не надавалось.

Також не спростовують висновки Акта перевірки №20 додані до позовної заяви в якості доказу реальності здійснення спірних господарських операцій за Договором №14/03/2019 копії ТТН, виписаних до 16.10.2019 р. або після 31.10.2019 р., оскільки акти надання послуг та податкові накладні були складені ТОВ «Логістік Транскомпані» за фактом виконання транспортного експедирування або перевезення вантажу згідно із Договором №14/03/2019 у період з 16.10. 2019 р. по 31.10.2019 р., що є періодом віднесення позивачем суми ПДВ у розмірі 575 378,00 грн., нарахованої у зв`язку з отриманням таких послуг протягом жовтня 2019 р., до складу податкового кредиту за жовтень 2019 р., тобто такі ТТН складені у період взаємовідносин між ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані», який не був предметом перевірки. Як відомо, підставою для зменшення контролюючим органом розміру від`ємного значення суми ПДВ, задекларованого Товариством у Декларації №9303607456, слугували висновки Акта перевірки №20 про неправомірне формування останнім показника податкового кредиту за рахунок господарських взаємовідносин із ТОВ «Логістік Транскомпані» безпосередньо за інший період - жовтень 2019 р.

Крім того, суд критично ставиться до доводів позивача про те, подані до суду копії накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів свідчать про подальше використання доставленої ТОВ «Логістік Транскомпані» сировини за Договором №14/03/2019, оскільки такі копії документів не містять жодних даних на підтвердження вказаних доводів.

За таких обставин, суд акцентує увагу на тому, що зі змісту позовної заяви у сукупності із наявними у матеріалах справи доказами не вбачається за можливе підтвердити наявність у ТОВ «Інтерджус» економічної доцільності у придбанні послуг з перевезення вантажу у ТОВ «Логістік Транскомпані», зазначених в актах надання послуг, в межах здійснення своєї господарської діяльності, зокрема, з метою транспортування придбаної у контрагентів-продавців сировини, оскільки надані позивачем копії документів (видаткових накладних, накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів) свідчать лише про документальне відображення взаємовідносин Товариства з третіми особами, проте жодним чином не підтверджують використання придбаних у жовтні 2019 р. транспортно-експедиторських послуг у ТОВ «Логістік Транскомпані» саме за укладеними Договором №14/03/2019.

Таким чином, оскільки за результатами дослідження наданих до суду копій документів встановлено ряд порушень як умов укладеного між ТОВ «Інтерджус» та ТОВ «Логістік Транскомпані» Договору №14/03/2019, так і вимог Правил №363, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних документальних доказів (та/або пояснень щодо підстав їх відсутності) фактичного перевезення ТОВ «Логістік Транскомпані» вантажів на адресу складу Товариства з їх подальшим оприбуткуванням, обліком та зберіганням на складі ТОВ «Інтерджус», у зв`язку із чим в межах даного спору судом не підтверджено реальність здійснення спірних господарських операцій.

Водночас суд погоджується із твердженнями позивача про неналежність доводів контролюючого органу щодо фіктивності спірних господарських операцій та неможливості реалізації ТОВ «Логістік Транскомпані» послуг на адресу Товариства, які ґрунтуються результатом проведеного відповідачем аналізу зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних та відсутністю звітності такого контрагента, адже під час розгляду справи відповідачем не надано суду жодного рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятих відносно контрагента позивача у порядку ст.551 та ст.207 Господарського кодексу України, ст.228 та ст.234 Цивільного кодексу України, ст.205 Кримінального кодексу України щодо фіктивності правочинів, тобто вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, або про визнання правочинів з контрагентом недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, тощо.

Проте, вказуючи у позовній заяві про можливість ТОВ «Логістік Транскомпані» здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань з надання транспортно-експедиторських послуг та послуг з перевезення вантажу послуг, позивачем не надано до суду документально підтвердженої інформації, яка б спростовувала відомості, що містяться в ІС «Податковий блок» про відсутність матеріально-технічних, технологічних та фізичних можливостей у контрагента-постачальника, необхідних для здійснення відображених в актах надання послуг господарських операцій, а тому суд приймає до уваги посилання відповідача на дані ІС МВС «Автомобіль», у якій відсутні відомості щодо зареєстрованих за контрагентом-постачальником транспортних засобів, відсутня інформація щодо наявності ліцензій та документів, що засвідчують використання транспортних засобів на законних підставах, а також не встановлено залучення цим підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів. Так, враховуючи умови Договору №14/03/2019 щодо обов`язку Експедитора узгоджувати із Клієнтом укладання договорів із транспортними та іншими компаніями з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань, позивач не надав до суду будь-яких доказів такого узгодження або доказів залучення ТОВ «Логістік Транскомпані» до виконання своїх зобов`язань третіх осіб (наприклад, укладених від імені ТОВ «Логістік Транскомпані» договорів перевезення із третіми особами), що у зв`язку із відсутністю належного документального підтвердження фактичного здійснення позивачем спірних господарських свідчить про обґрунтованість викладених в Акті перевірки №20 висновків контролюючого органу про неможливість перевезення вантажу таким Експедитором на адресу ТОВ «Інтерджус».

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, приймаючи до уваги принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Допущені одним платником податків порушення у відображенні в податковому обліку певної господарської операції за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 р. К/9901/612/18 (справа №2а-15124/11/2670).

Між іншим, суд враховує висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 01.06.2010 р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011 р. у справі №21-47а10, згідно із яким норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.71 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення/у поточній редакції - ст.77 КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував показники податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.71 КАС України (ч.1 ст.77 КАС України), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу (ст.78 цього Кодексу).

Аналогічний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. №К/9901/3749/18 (справа №806/4988/13-а), від 15.05.2019 р. №К/9901/27906/18 (справа №П/811/2507/14).

У контексті з наведеним суд не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між наданими позивачем документами та спірними господарськими операціями, як і не вбачає наявності у позивача ділової мети на отримання послуг від ТОВ «Логістік Транскомпані, а тому суд погоджується із доводами контролюючого органу про відображення ТОВ «Інтерджус» спірних господарських операцій лише на папері без мети настання реальних наслідків, що не супроводжується дійсним рухом активів у процесі здійснення операцій саме з цим контрагентом-постачальником.

Зазначене вище, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що складені ТОВ «Логістік Транскомпані» документи (у т.ч. акти надання послуг, ТТН), які стали підставою для формування ТОВ «Інтерджус» показників з ПДВ за жовтень 2019 р., не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських зобов`язань та не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних операцій, що в сукупності з виявленими контролюючим органом обставинами свідчить про безтоварність спірних операцій та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку.

Підсумовуючи вищенаведене, під час судового розгляду даної справи, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів фактичного надання послуг з перевезення вантажів саме ТОВ «Логістік Транскомпані» з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності ТОВ «Інтерджус», а також доказів наявності як у Товариства, так і його контрагента персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів на час спірних господарських взаємовідносин, суд позбавлений можливості встановити зв`язок між фактом придбання позивачем у вказаного контрагента послуг за відповідними господарськими операціями у жовтні 2019 р., спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат, згідно із чим суд погоджується із висновками відповідача про завищення позивачем задекларованих показників податкового кредиту на загальну суму 575 378,47 грн. та від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму ПДВ у розмірі 575 378,47 грн. внаслідок неправомірного їх формування за рахунок сумнівних господарський операцій за жовтень 2019 р.

Таким чином, оскільки позивач зазначені висновки Акта перевірки №20 про порушення Товариством норм ПК України не спростував, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надав, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість прийняття ГУ ДПС у м. Києві ППР №0003240504 та не вбачає підстав для його скасування.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Інтерджус» у повному обсязі, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття ним ППР №0003240504.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із цим, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерджус» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова