Рішення № 91637543, 15.09.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3189/17

2/703/26/20 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарях судового засідання Бойко Л.М., Холодняк Л.П.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як правонаступників ОСОБА_5 про визнання недійсними державних актів на земельну ділянку, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_5 про визнання недійсними державних актів на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування посвідчених 13 серпня 2002 року та 16 січня 2002 року приватним нотаріусом Смілянського нотаріального округу Таран Г.В. та зареєстрованих в реєстрі за №4130 та № 164.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6 . Після її смерті позивач в сімейному архіві знайшла державні акти на земельну ділянку площами 0,0750 га та 0,0250 га для індивідуального житлового будівництва, на якому розташоване її будинковолодіння АДРЕСА_1 , на ім`я померлої ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

На даний час позивач позбавлена можливості укласти договір оренди на земельну ділянку площею 0,1000 га для індивідуального житлового будівництва, оскільки є громадянкою Росії, на якій розташований вищезазначений будинок, що грубо порушує її права, згідно ст. 377 ЦК України.

Просила суд визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЧР №002720 площею 0,0750 га та серії ЧР №002713 площею 0,0250 га для індивідуального житлового будівництва, що розташовані по АДРЕСА_2 , видані Смілянською міською радою Черкаської області 23 травня 2003 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали та просили суд визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЧР №002720 площею 0,0750 га та серії ЧР №002713 площею 0,0250 га для індивідуального житлового будівництва, що розташовані по АДРЕСА_2 , видані Смілянською міською радою Черкаської області 23 травня 2003 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , оскільки позивач позбавлена можливості користуватися земельною ділянкою на якій розташований вищезазначений будинок, який є її власністю, згідно договорів дарування від 16 січня 2002 року та 13 серпня 2002 року.

Представник відповідача виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області направив суду відзив в якому зазначив, що 19 лютого 1998 року виконавчим комітетом Смілянської міської Ради народних депутатів Черкаської області відповідно до декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15- 92, вирішено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, встановлених Земельним кодексом України. Земельного кодексу України (в редакції від 08 грудня 1990 року № 561-ХII), згідно з яким громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, рішення сесії міської Ради народних депутатів № 8-21 від 10 липня 1992 року «Про передачу повноважень володіння, передачі та вилучення земельних ділянок», а також заяв громадян безоплатно передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд громадянам ОСОБА_5 площею 0,0288 га та ОСОБА_6 площею 0,0682 га, що розташовані по АДРЕСА_2 .

Після виконання робіт по встановленню меж землекористування, які були виконані Смілянським міським центром ДЗК, фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 , 16 становила 0,1259 га (з яких 0.0555 га будівля та інші угіддя, рілля 0,0704 га).

Згідно поданих заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , розглянувши матеріали по підготовці документів на право власності і на користування землею, розроблені Смілянським міським центром державного земельного кадастру 21 березня 2003 рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради № 28 «Про внесення змін та доповнень до рішень міськвиконком)', передачу земельних ділянок в приватну власність, вилучення га надання земельних ділянок в оренду» внесено зміни: до пункту 1 додатку 2 рішення міськвиконкому від 19 лютого 1998 року №177 (замість площі ідеальної частки 0,0682 га рахується площа 0.0750 га); до пункту 2 додатку 2 рішення міськвиконкому від 19лютого 1998 року №177 (замість площі ідеальної частки 0,0228 га рахується площа 0,0250 га).

З урахуванням зазначених рішень, а також матеріалів по підготовці документів на право власності та користування землею (технічної документації) міським центром ДЗК, на підставі заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підготовлено і передано Смілянській міській раді два примірники державного акту на право спільної часткової власності, з яких перші видані ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , а інші зберігаються в архіві Смілянської міського відділу земельних ресурсів. Таким чином, представник відповідача зазначив, що виконавчий комітет при прийняті зазначених рішень діяв у межах, спосіб та відповідно до Конституції України та законів України.

Відповідно до договорів дарування ВАА №478862 та АЕЕ №686072 від 13 серпня 2002 року та 16 січня 2002 ОСОБА_2 прийняла у дар 1/4 та 3/4 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться в АДРЕСА_2 . Представник відповідача, зазначив, що в обох зазначених договорах дарування міститься відмітка про роз`яснення порядку оформлення приватизації землі в зв`язку з винесенням рішення виконкому №17 від 19 лютого 1998 року. Таким чином, вважає, що посилання позивача на те, що в 2016 році нею знайдено в сімейному архіві державні акти на земельні ділянки, не відповідають дійсності та суперечать наявним матеріалам справи.

Вважає, що позивачу було відомо про наявність рішення виконавчого комітету №177 від 19 лютого 1998 року, яким передано у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_2 , позивач з моменту набуття права власності на нерухоме майно жодних дій щодо приватизації земельної ділянки не здійснила, а позовну заяву про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки подано до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, лише 30 серпня 2017 року, а тому зазначив, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду.

Крім того, зазначив, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23 жовтня 2013 року у справі №6-83цс13, державний акт на право приватної власності на землю видасться на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст.ст.116, 118 ЗК України.

Вважає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починаються з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на час набуття права власності на нерухоме майно позивачем) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Тому вважає, що а ні позивач, а ні власники земельних ділянок цим правом не скористалися.

Окрім того, представник відповідача зазначив, що відповідно до ч. ч. 2.3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Відповідно до державних актів, чинність яких оспорює позивач, цільове призначення земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 , - для індивідуального житлового будівництва. Згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23 липня 2010 року №548, будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відноситься до земель житлової та громадської забудови, які є землями несільськогосподарського призначення.

Просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до виконавчого комітету Смілянської міської ради та ОСОБА_5 про визнання недійсними державних актів на земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_2 , відмовити в повному обсязі.

08 лютого 2019 року представник відповідача виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області направив суду заяву про застосування строку позовної давності, оскільки вважає, що позивачу достовірно було відомо, що земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Окрім того, вважає, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно (22 серпня 2002 року), що розташоване в АДРЕСА_2 , позивачу достовірно було відомо про осіб, які є власниками земельної ділянки на якій розташовано вказане нерухоме майно, а позовну заяву про визнання нечинними державних актів подано лише 30 серпня 2017 року, тобто після спливу більш як 14 років, тому нею пропущений строк позовної давності.

Просив при ухваленні рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Смілянської міської ради та ОСОБА_5 про визнання недійсним державних актів на земельну ділянку застосувати строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

В судовому засіданні 11 лютого 2019 року представник відповідача ОСОБА_8 позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві та просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 надіслав до суду заперечення на заяву представника виконавчого комітету Смілянської міської ради, щодо застосування строків позовної давності в яких зазначив, що в обґрунтування заяви представник Смілянської міської ради звертає увагу суду на те, що умовами договорів дарування від січня та серпня 2002 року, було роз`яснено ОСОБА_2 як обдарованому порядок оформлення приватизації землі у зв`язку із винесенням рішення виконкому №177 від 19 лютого 1998 року. Крім того, представник відповідача також робить висновок, що оскільки з моменту набуття права власності на нерухоме майно (22.08.2002 року) ОСОБА_2 достеменно було відомо про осіб, які є власниками земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно, а позовну заяву подано лише 30 серпня 2017 року, то позивачем пропущено строк позовної давності, що складає три роки.

Вважає, що твердження представника Смілянської міської ради про те, що таким днем є 22 серпня 2002 року, тобто день, коли ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , є помилковим та необгрунтованим з огляду на таке.

Зі змісту договору дарування від 22 серпня 2002 року, вбачається лише факт того, що нотаріусом роз`яснено сторонам порядок оформлення приватизації землі у зв`язку із винесенням рішення виконкому №177 від 18 лютого 1998 року. У той же час, з аналізу цих правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , не вбачається того факту, що саме у день посвідчення нотаріусом цього договору ОСОБА_2 стає відомим факт перебування у приватній власності дарувальників ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Вважає, що такий факт нотаріус, який посвідчував обидва договори дарування, і не міг зазначити у змісті відповідного договору. Адже, договори дарування вказаного вище будиноковолодіння були посвідчені нотаріусом 16 січня та 22 серпня 2002 року, а державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЧР №002713 та серії ЧР №002720 були видані власникам ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) лише 23 травня 2003 року, тобто фактично через рік після укладення відповідних договорів дарування.

Представник позивача, звернув увагу суду на той факт, що предметом позову ОСОБА_2 є недійсність не рішення виконкому №177 від 18 лютого 1998 року, про яке мова йде в абзацах 2 пунктів 6 договорів дарування, а державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЧР №002713 та серії ЧР №002720 від 23 травня 2003 року.

Вважає помилковим твердження представника відповідача, викладене у заяві від 08 лютого 2019 року, про те, що строк позовної давності розпочався для ОСОБА_2 22 серпня 2002 року, а тому із цих підстав, подана представником відповідача заява про застосування строку давності має бути залишено судом без задоволення.

Будь-яких інших аргументів на спростування позиції позивача, що викладена у позовній заяві від 30 серпня 2017 року та підтримана представником позивача адвокатом Багмет Н.М. у судових засіданнях, про час, коли ОСОБА_2 дізналась про наявність Державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЧР №002713 та серії ЧР №002720 від 23 травня 2003 року, сторона відповідача суду не навела.

Представник позивача вважає, що належним чином доведеним і об`єктивно існуючим є той факт, що про існування державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЧР №002713 та серії ЧР №002720 від 23 травня 2003 року сторона позивача довідалась лише після смерті матері ( ОСОБА_6 ), тобто після 18 вересня 2016 року. Зазначив, що позов поданий до суду 30 серпня 2017 року, відтак трирічний строк позовної давності позивачем не пропущено.

Просив суд у задоволенні заяви представника відповідача Смілянської міської ради Возного С.І. про застосування строку позовної давності відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_5 06 лютого 2018 року та 17 квітня 2018 року, 03 січня 2019 року надіслав до суду заяву в якій не заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2020 року до участі в розгляді справи залучені правонаступники померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Представник правонаступника ОСОБА_4 – ОСОБА_9 в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити без їх участі.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, хоча про день і час розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, представника відповідача, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленомуцим Кодексом, звернутися до суду за захистомсвоїпорушених, невизнанихабооспорюваних прав, свобод чизаконнихінтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, щоцивільнесудочинствоздійснюється на засадах змагальностісторін. Учасникисправимаютьрівні права щодоздійсненнявсіхпроцесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, якімаютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставусвоїхвимогабозаперечень, крімвипадків, встановленихцим Кодексом. Суд оцінюєналежність, допустимість, достовірність кожного доказуокремо, а такождостатність і взаємнийзв`язокдоказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовимидоказами є документи (крімелектроннихдокументів), якімістятьдані про обставини, щомаютьзначення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінюєдокази за своїмвнутрішнімпереконанням, щоґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньомудослідженнінаявних у справідоказів. Жоднідокази не маютьдля судузаздалегідьвстановленоїсили. Суд оцінюєналежність, допустимість, достовірність кожного доказуокремо, а такождостатність і взаємнийзв`язокдоказів у їхсукупності. Суд надаєоцінку як зібраним у справідоказам в цілому, так і кожному доказу (групіоднотипнихдоказів), якийміститься у справі, мотивуєвідхиленняабоврахування кожного доказу (групидоказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 18 грудня 2009 року №14 «Про судоверішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішенняможе бути обґрунтованелишедоказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається із договору дарування 3/4 частин будинку з надвірними спорудами від 16 січня 2002 року зареєстрованого в реєстрі за № 164 та посвідченого приватним нотаріусом Смілянського нотаріального округу Таран Г.В., ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 3/4 частини будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.7).

Із договору дарування 1/4 частини будинку з надвірними спорудами від 22 серпня 2002 року зареєстрованого в реєстрі за № 4130 та посвідченого приватним нотаріусом Смілянського нотаріального округу Таран Г.В., вбачається, що ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар 1/4 частини будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.6).

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР №002720 виданого 23 травня 2003 року Смілянською міською радою вбачається, що власником земельної ділянки площею 0,0750 га для індивідуального житлового будівництва, яка розташована в АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 (а.с.8).

З державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЧР №002713 виданого23 травня 2003 року Смілянською міською радою власником земельної ділянки площею 0,0250 га для індивідуального житлового будівництва, яка розташована в АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 (а.с.8).

Згідно копії витягу із рішення виконавчого комітету Смілянської міської Ради народних депутатів Черкаської області «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» від 19 лютого 1998 року за № 177 ОСОБА_5 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд площею 0,0228 га по АДРЕСА_2 (а.с. 11).

Із копії витягу із рішення виконавчого комітету Смілянської міської Ради народних депутатів Черкаської області «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» від 19 лютого 1998 року за № 177 вбачається, що ОСОБА_6 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд площею 0,0682 га по АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Як вбачається із копії витягу з рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області «Про внесення змін та доповнень до рішень міськвиконкому, передачу земельних ділянок в приватну власність, вилучення та надання земельних ділянок в оренду від 21 січня 2003 року № 28, внесені зміни до п. 1 додатку 2 рішення міськвиконкому від 19 лютого 1998 року за № 177 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_6 – замість площі ідеальної частки 0,0682 га вважати площу ідеальної частки - 0,0750 га, ОСОБА_5 , замість площі ідеальної частки 0,0228 га, вважати площу ідеальної частки – 0,0250 га в межах фактичного користування (а.с. 13-14).

Відповідно до технічної документації по підготовці матеріалів для видачі державного акту на право спільної часткової приватної власності ОСОБА_5 (1/4 частина будинковолодіння ідеальна частка 0,0250 га), ОСОБА_6 (3/4 частин будинковолодіння ідеальна частка 0,0750 га) по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд від 2003 року на підставі заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 10 січня 2003 року були видані державні акти № 38 від 23 травня 2003 року та № 39 від 23 травня 2003 року (а.с. 64-84).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданого Смілянським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (а.с. 106).

Як вбачається із відповіді держаної нотаріальної контори № 408/02-14 від 04 квітня 2020 року із заявами про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 звернулися ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а.с.158-159).

Згiдно з п.2 ст.90 Земельного Кодексу Украiни, порушенi права власників земельних ділянок пiдлягають вiдновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно ст.116 ЗК України громадяни набувають права власності із земель державної або комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.153 Земельного кодексуУкраїни власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч.7 ст. 319 ЦК України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначені норми встановлюють нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов`язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував право власності, та відповідно обов`язковою державною реєстрацією свого права власності.

Згідно ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

В силу ч.6 ст. 120 ЗК України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки залежить від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 1 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі № 713/1817/16-ц.

Оскільки позивач правомірно набула право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 16 січня 2002 року та 13 серпня 2002 року, відтак суд вважає, що вона також набула право на земельну ділянку, на якій розміщений жилий будинок та яка необхідна для його обслуговування.

Відповідно до ст.393 ЦК України, правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону та порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту, на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 2-3007/11.

Позивач, звертаючись із позовом, вважає що державними актами на право власності на земельну ділянку порушено її право та обрала спосіб захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, а саме визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що державні акти серії ЧР №002713 та серії ЧР №002720 від 23 травня 2003 року видані на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , необхідно визнати недійсними, оскільки такі були отримані ними після набуття права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 .

З огляду на те, що на час приватизації спірної земельної ділянки на ній був розташований житловий будинок із господарськими спорудами, що належав ОСОБА_2 , відтак приватизація земельної ділянки не власником будинку, а іншими особами суперечить чинному законодавству.

Представник відповідача Смілянської міської ради Черкаської області Возний С.І. просив застосувати у даній справі строки позовної давності в межах яких позивач мала право на звернення до суду для захисту, на його думку, порушеного права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Позивач дізналася про існування державних актів серії ЧР №002713 та серії ЧР №002720 від 23 травня 2003 року виданих на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , лише після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак звернулася до суду з даною позовною заявою для захисту порушеного права в межах строків позовної давності, інших доказів на спростування своєчасного звернення позивача до суду із поданою заявою, щодо захисту порушеного права, представником відповідача суду не надано.

Відтак, суд приходить до беззаперечного висновку про те, що позивач звернулася до суду у межах строку позовної давності, а тому вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності застосуванню не підлягають.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На стягненні судових витрат позивач не наполягала.

На підставі вищевикладеного та керуючись п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 18 грудня 2009 року №14 «Про судоверішення у цивільній справі», постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст.ст.15, 16, 253, 256, 268, 316, 317, 319, 377 ЦК України,ст.ст. 90, 116, 120, 125, 152, 153, 155 ЗК України, ст.ст. . 1, 2, 10-13, 76, 81, 89, 247, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як правонаступників ОСОБА_5 про визнання недійсними державних актів на земельну ділянку, задовольнити.

Визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЧР №002720 площею 0,0750 га та серії ЧР №002713 площею 0,0250 га для індивідуального житлового будівництва, що розташовані по АДРЕСА_2 , видані Смілянською міською радою Черкаської області 23 травня 2003 року.

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду, а особами, які не були присутніми під час проголошення судового рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителька АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача Петренко Олександр Володимирович, діє згідно ордера серія ЧК № 81418 від 18 червня 2019 року та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 383 від 15 листопада 2011 року.

Відповідачі: виконавчий комітет Смілянської міської ради Черкаської області, юридична адреса: вул. Незалежності, 37, м. Сміла, Черкаська область, код ЄДРПОУ 04061553.

Представник відповідача по довіреності від 08 січня 2020 року № 315/01-4, ОСОБА_8 .

Правонаступники відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_4 .

ОСОБА_4 , жителька АДРЕСА_4 .

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_9 , діє згідно договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2020 року.

Повний тест рішення суду виготовлений 18 вересня 2020 року.

Головуючий О.П.Опалинська