Рішення № 91635595, 10.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2020 року 14:24 № 640/11314/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002"

до Офісу великих платників податків ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

від позивача - Кенц Р.І.,

від відповідача - Шкварун О.А.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" (далі - позивач) звернулося до Оружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року №0000980501, №0000990501.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 11 лютого 2020 року №279/28-10-14-01-02/32251657 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2019 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року» не містять чіткої та достовірної інформації про факт порушення позивачем вимог чинного законодавства, а досліджувана відповідачем інформація стосується виключно діяльності контрагентів товариства з іншими суб`єктами господарювання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача зазначає, що фінансово-господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «МИД 9000», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ «Долина Мрій», Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Охорона престиж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелерс Тренд» неможливо підтвердити стосовно реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів та основних засобів. Крім того, представник відповідача вказує, що засновники контрагентів позивача заперечують свою участь у здійсненні фінансово-господарській діяльність названих товариств. З огляду на викладене, відповідач вказує на безтоварність операцій позивача з названими контрагентами.

У відповіді на відзив позивач вказує на відсутність вироків у кримінальних провадженнях, в рамках яких було допитано в процесуальному статусі свідків засновників товариств - контрагентів позивача. Крім того позивач звертаю увагу, що відповідач не наводить жодного обґрунтування безтоварності операцій позивача з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 27 липня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 10 вересня 2020 року представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Офісом великих платників податків ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2019 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року, за результатом якої складено акт від 11 лютого 2020 року №279/28-10-14-01-02/32251657 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002":

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, абзацу 3 статті 4, пункту 1 статті 11 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», пункту 8 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ, абзацу 7 пункту 6 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 263 730,0 грн.;

-пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 688 875,0 грн.

-підпункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки витань щодо подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку, які призвели до зміни платників податків.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на такому:

-позивачем включено до витрат за 3 квартал 2019 року вартість будівельно-монтажних та зварювальних робіт, по яким не визнано доходу, для отримання якого вони здійснювались (відсутність реалізації будівельно-монтажних та зварювальних робіт);

-відсутність основних засобів, трудових ресурсів, основних засобів, виробничих потужностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «МИД 9000», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Охорона престиж»;

-згідно даних Єдиного реєстру судових рішень, встановлено наявність кримінального провадження №32019230000000003 від 16 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, в ході досудового розслідування якого встановлено, що невстановлені особи у період 2018-2019 роки перебуваючи на території міста Києва та Київської області з метою прикриття незаконної діяльності, використовуючи паспортні дані ОСОБА1 через уповноважені органі з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, систематично здійснюють перереєстрацію фіктивних підприємств із зазначенням їх податкових адрес на території Херсонської області, в тому числі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Долина Мрій»;

-згідно даних Єдиного реєстру судових рішень, встановлено наявність кримінального провадження №32015100000000141 від 09 червня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 27 частина 5, статтею 212 частина 3, статтею 212 частини 1, 3 Кримінального кодексу України, в ході досудового розслідування якого встановлено, що службова особа та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Долина Мрій» при сприянні службової особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій-Трейд» находячись на території міста Києва в період часу січень 2014 року - квітень 2016 року при проведенні фінансово-господарських операцій із підприємствами «конвертаційного центру», які мають ознаки фіктивності та надають послуги з мінімізації податкових зобов`язань підприємствам реального сектору економіки, по формуванню податкового кредиту, умисно ухилились від сплати податку на додану вартість в сумі 4 353 927,56 грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великому розмірі;

-пересортицю придбаного та реалізованого Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелерс Тренд» товару.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року:

№0000980501, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 895 595,0 грн (за основним платежем 1 263 730,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 631 865,0 грн.),

№0000990501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 033 313,0 грн (за основним платежем 688 875,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 344 438,0 грн).

Рішенням Державної податкової служби України від 15 травня 2020 року скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року №0000980501, №0000990501.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, а також надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 «Витрати», витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені, але якщо такі витрати неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені.

На підставі актів про надання послуг формуються витрати періоду як:

1) витрати виробництва (рахунок 23 «Виробництво»);

2) загальновиробничі витрати (рахунок 91 «Загальновиробничі витрати»);

3) витрати на збут (93 «Витрати на збут»);

4) інші витрати операційної діяльності (94 «Інші витрати операційної діяльності»).

Таким чином, у податковому обліку загальновиробничі витрати, які згідно з вимогами положень (стандартів) бухгалтерського обліку відносяться на собівартість виготовлених і реалізованих товарів (робіт, послуг), визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Суд звертає увагу, що основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" є, зокрема, будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.

Так, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що позивачем укладено наступні договори підрядних робіт:

від 26 квітня 2018 року №26/04/2016 з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 ,

від 25 квітня 2018 року №25/04/2018 з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 ,

від 03 квітня 2019 року №03/07/2019-Крм з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ,

від 10 липня 2019 року №10/07/2019-Вп з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 .

Як вказано в акті перевірки, в бухгалтерському обліку позивача вищенаведені господарські операції позивача в 3 кварталі 2019 року відображено такими проводками: Дт91 Кт631 3 634 583,38 грн; Дт90 Кт91 3 634 583,38 грн; Дт79 Кт90 3 634 583,38 грн.

Одночасно суд зауважує, що під час проведення перевірки відповідачем не виявлено недоліків у наданих позивачем до перевірки первинних документах, складених по фінансово-господарським операціям з названими вище Фізичними особами - підприємцями.

При цьому суд наголошує, що послуги придбані позивачем у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 були в подальшому реалізовані позивачем в ході здійснення своєї господарської діяльності.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що при відображенні витрат за вказаними вище договорами до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, позивач діяв відповідно до вказаних норм пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу3 України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Водночас, товарно-матеріальні цінності, передані суб`єктові господарювання безкоштовно призводять до збільшення активу та зростання майбутніх економічних вигод, відповідно, визнаються доходом платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МИД 9000» (підрядник) укладено договір від 24 травня 2018 року №24/05/2018-КАЛ, предметом якого є виконання підрядником зобов`язань за завданням замовника своїми силами на свій ризик, а при необхідності силами субпідрядників з матеріалів замовника загально-будівельних робіт на об`єкті: «Будівництво комплексу будівель і споруд для виробництва будівельних матеріалів за адресою: смт. Калинівка, Київська область, Васильківський район, вулиця Індустріальна, 7» відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в обумовлений договором строк.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем було надано до перевірки акти приймання виконаних будівельних робіт.

Так, доводи відповідача про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «МИД 9000» ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України на право здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створення об`єктів архітектури спростовано наявною в матеріалах справи копією відповідної ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Що стосується покликань відповідача на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «МИД 9000» достатніх матеріальних та трудових ресурсів, на думку суду, дана обставина не може свідчити про невиконання суб`єктом господарювання договірних зобов`язань, оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, контрагент позивача не був позбавлений права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Також в акті перевірки вказано, що позивач мав фінансово-господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Охорона престиж» на підставі видаткових накладних від 21 грудня 2016 року №РН-0001177, від 29 грудня 2016 року №РН-0001231.

Крім того, в акті перевірки вказано, що позивач мав фінансово-господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелерен» на підставі видаткових накладних: від 24 квітня 2017 року №РН-0000093, №РН-0000076, від 05 липня 2017 року №РН-0000369, від 18 серпня 2017 року №РН-0000632, від 31 травня 2018 року №РН-0000616, від 20 червня 2018 року ПН-710, від 03 липня 2018 року №РН-0000764, від 08 листопада 2018 року №№РН-0001420.

Крім того, в акті перевірки вказано, що позивач мав фінансово-господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Долина Мрій» на підставі видаткових накладних від 10 жовтня 2016 року №9511, від 31 жовтня 2016 року №10388, від 08 листопада 2016 року №10781, від 16 листопада 2016 року №11196, від 07 грудня 2016 року №12149, від 23 грудня 2016 року №13015, від 16 січня 2017 року №281, від 16 січня 2017 року №282, від 24 січня 2017 року №654, від 14 лютого 2017 року №1447, від 20 лютого 2017 року №1672, від 06 березня 2017 року №2172, від 27 березня 2017 року №3025, від 28 березня 2017 року №3054, від 30 березня 2017 року №3211, від 04 квітня 2017 року №3324, від 18 квітня 2017 року №3841, від 31 травня 2017 року №5273, від 06 червня 2017 року №5364 (номенклатура - канцелярія).

Щодо доводів відповідача, що директор та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Долина Мрій» є засновником, директором та головним бухгалтером інших товариств, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Щодо посилань відповідача на кримінальне провадження №32019230000000003 від 16 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, та кримінальне провадження №32015100000000141 від 09 червня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 27 частина 5, статтею 212 частина 3, статтею 212 частини 1,3 Кримінального кодексу України, щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Долина Мрій» суд зазначає, що за змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

При цьому, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

При цьому, суд наголошує, що відомості про рух кримінальних проваджень №32019230000000003 від 16 січня 2019 року та 32015100000000141 від 09 червня 2015 року у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, у розглядуваному випадку, вказані доводи контролюючого органу не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків за результатом господарських операцій позивача

Також суд зауважує, що податкова інформація наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів контрагентів позивача.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 28 лютого 2020 року №0000980501, №0000990501протиправними та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року №0000980501 та №0000990501, прийняті Офісом великих платників податків Державної податкової служби.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" (03179, місто Київ, вулиця Миколи Ушакова, будинок 1Б, код ЄДРПОУ 32251657) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11Г, код ЄДРПОУ 39440996) судовий збір в сумі 21 020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2020 року.