Рішення № 91635569, 16.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року м. Київ №640/25354/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурорапростягнення вихідної допомоги в зв`язку з звільненнямвстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просила суд, з урахуванням уточнень:

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку з звільненням в розмірі 35266,00 грн.;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середньомісячний заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 35266,00 грн.

Позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що була звільнена з Генеральної прокуратури України наказом №1487ц від 14 листопада 2019 року з 18 листопада 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». При цьому, Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість Кодекс законів про працю України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таким чином підлягає застосуванню трудове законодавство.

Оскільки у відповідь на звернення до відповідача щодо отримання належних виплат позивачка отримала відмову, тому звернулась до суду для вирішення зазначених вище питань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог позивача.

Так відповідач вказав, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), запроваджено реформування системи органів прокуратури.

При цьому, згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII).

Крім того, Законом №113-IX доповнено статтю 40 Кодексу законів про працю України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Такими законами, що регулюють статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закони №1697-VII та №113-IX.

Водночас Законом №1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. У свою чергу, стаття 44 Кодексу законів про працю України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Позивач надала відповідь на відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти доводів представника відповідача та підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Також, позивачем подано клопотання про залучення у справі співвідповідача - Офіс Генерального прокурора.

Вказане клопотання мотивовано тим, що Законом №113-ІХ, передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора замість Генеральної прокуратури України, обласних прокуратур замість регіональних, окружних прокуратур замість місцевих. Водночас, Генеральним прокурором видано наказ «Про перейменування Генеральної прокуратури України» в Офіс Генерального прокурора без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи. Так, на переконання позивача, оскільки ідентифікаційний код Генеральної прокуратури України та Офісу Генерального прокурора - 00034051, то це і є доказом того, що Офіс є правонаступником Генеральної прокуратури України, водночас, позивачем власне зазначено, що має місце лише факт перейменування.

Вирішуючи клопотання позивача про залучення співвідповідача у справі суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Реєстр) інформації щодо припинення Генеральної прокуратури України (код ЄДРПОУ 00034051) як юридичної особи в Реєстрі не міститься.

Згідно з пунктом 1 наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» наказано перейменувати юридичну особу «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без змін ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд зауважує, що зміна найменування юридичної особи не свідчить про наявність ознак правонаступництва, у разі, якщо ідентифікаційний код цієї юридичної особи залишився не змінним.

Згідно з Реєстром, наразі за кодом ЄДРПОУ 00034051 зареєстровано державну організацію Офіс Генерального прокурора.

Відтак, твердження позивача відносно того, що Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України суд відхиляє, зважаючи на їх необґрунтованість.

Враховуючи викладене, підстави для залучення в якості співвідповідача по справі Офісу Генерального прокурора відсутні, разом з тим у зв`язку із встановленими судом обставинами щодо зміни найменування відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни найменування відповідача у справі №640/25354/19 - Генеральної прокуратури України, відповідно до актуальної назви державної організації за кодом ЄДРПОУ 00034051 - в Офіс Генерального прокурора.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури. Утім, наказом Генерального прокурора України від 14 листопада 2019 року №1487ц ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 листопада 2019 року.

Цим же наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Генеральною прокуратурою України, як стверджує позивачка, не надано відповіді на запит останньої від 10 грудня 2019 року щодо надання довідки (розшифровки) (копія додається) нарахованих обов`язкових виплат при звільненні, у тому числі вихідної допомоги, про середньомісячну та середньоденну заробітну плату.

Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні позивачка вважає тим самим своє право порушеним, а тому звернулась до суду із даним позовом.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), який оприлюднено зокрема в газеті «Голос України» 24 вересня 2019 року №182, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

При цьому, згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII).

Крім того, Законом №113-IX доповнено статтю 40 Кодексу законів про працю України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Також, частиною п`ятою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Такими законами є Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX).

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

При цьому, системним аналізом положень Закону №1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Водночас, як вірно зауважив представник відповідача, статтею 44 Кодексу законів про працю також не передбачено можливості виплати вихідної допомоги працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Розглядаючи даний спір суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену зокрема у постановах від 19 листопада 2015 року справа №К/9991/18577/12, від 15 вересня 2015 року справа К/9991/20127/11, постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

Також Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Як було зазначено вище позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

Умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 Кодексу законів про працю України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Втім, як вже неодноразово було зауважено, позивачка звільнена з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Таким чином оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивачка не набула права на її отримання.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, яка є обов`язковою для врахування судом відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Слід звернути увагу, що посилання позивача на рішення Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №826/10460/16, від 28 лютого 2018 року у справі №817/280/16, від 05 вересня 2019 року у справі №826/5593/16, від 30 січня 2019 року у справі №808/932/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16 є безпідставними, оскільки правовідносини у вказаних справах є відмінними та не врегульовують питання наявності права на отримання вихідної допомоги при звільненні прокурора, до того ж за умови внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України.

Оскільки судом встановлено відсутність порушення з боку відповідача при не виплаті позивачу вихідної допомоги в зв`язку з звільненням в розмірі 30074,00 грн., то задоволенню не підлягає й позовна вимога про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача середньомісячний заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 30074,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у даній справі виконав покладений на нього чинним законодавством обов`язок.

Оскільки у позові ОСОБА_1 відмовлено повністю відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середньомісячного заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко