Рішення № 91635535, 16.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року м. Київ № 640/11617/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі також - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу як інваліду першої групи та зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу, згідно Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду першої групи у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020 року. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Міністерство оборони України подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем порушено право позивача на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності І групи з 04.02.2020 року, інвалідність якого настала внаслідок захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, так як вища група інвалідності встановлена поза межами двох років після первинного встановлення інвалідності.

Розглянувши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом ззаначає наступне.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №661130 від 04.02.2020, ОСОБА_1 встановлено І «Б » групу інвалідності у зв`язку з захворюваннями, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з захворюваннями, пов`язаними із захистом Батьківщини.

У свою чергу, згідно з протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.03.2020 №49 (п.9), комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшому сержанту в запасі ОСОБА_1 (Закарпатський ОВК), якого 14.11.2015 звільнено з військової служби та 08.02.2016 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ №0582167 від 08.02.2016), а 04.02.2020 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю І групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серії 12ААБ №661130 від 04.02.2020). Згідно з п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулась протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Допомога у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності виплачена у сумі 275600,00 грн.

Вважаючи на підставі викладеного порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У свою чергу, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 вказаного Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, яка прийнята відповідно до ч. 2 ст. 16-2, ч. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок №975).

Приписами ч. 2 п. 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Суд звертає увагу, що на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності - 08.02.2016 - зазначені вище Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ч. 4 ст. 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що у відповідності до матеріалів справи, позивачу під час первинного огляду органами МСЕК (08.02.2016) встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, а 04.02.2020 органами МСЕК встановлено І «Б» групу інвалідності, внаслідок захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №661130 від 04.02.2020).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Так, суд зазначає, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Водночас, у силу ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме: встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2016 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 01.01.2017 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

У свою чергу, ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що І група інвалідності встановлена позивачу вперше.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 (№К/9901/5281/17), у постанові від 21.06.2018 у справі №760/11440/17 (№ К/9901/41104/18), у постанові від 03.04.2020 у справі № 640/1596/19 (№К9901/35179/19).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду І групи з 04.02.2020, відповідно до Порядку №975 та ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відмова у її призначенні та виплаті є протиправною.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити дії, суд виходить з наступного.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки, суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача, а інших підстав для відмови чинним законодавством не передбачено, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 є протиправними та, як наслідок, відповідача слід зобов`язати здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліда І групи, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2020 року. При цьому, суд звертає увагу, що саме досліджувана судом обставина (неможливість застосування по відношенню до позивача положень п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині строків реалізації права на одноразову грошову допомогу), яка визнана судом необґрунтованою, і стала підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. Натомість, інших підстав відповідачем як у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.03.2020 №49, та і у відзиві не зазначено, що, у свою чергу, виключає необхідність надання правової оцінки іншим обставинам, яка не лягла в основу протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.03.2020 №49.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №825/1380/18 (адміністративне провадження №К/9901/58213/18).

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Слід також зазначити про необґрунтованість заявленого позивачем у прохальній частині позовної заяви клопотання про встановлення судового контролю за виконання рішенням, з огляду на наступне.

Так, у силу ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, застосування заходів судового контролю за виконанням рішення є правом суду, яке використовується ним на власний розсуд за наявності відповідних підстав для цього. Разом з тим, виходячи зі змісту обставин даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у даній справі, за умови набрання ним законної сили у встановленому порядку. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, як необґрунтованого.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду першої групи.

Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду І групи у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій