Рішення № 91635274, 18.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року м. Київ № 640/3696/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр»

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2019 №0003534208 та

№0003524208, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.209

№Ю-101 та скасування рішення від 18.11.2019 №0003514208,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якій просить суд:

- cкасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208;

- cкасувати податкове повідомленння-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003524208;

- cкасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101;

- cкасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208.

В обгрунтування позовних вимог представник позивач зазначив про те, що Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2019, військового збору за період з 01.07.2016 по 30.06.2019.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003. На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2019 №0003534208 та №0003524208, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2019 №Ю-101 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.11.2019 №0003514208.

Позивач вважає, що такі висновки відповідача є необгрунтованими, а вказані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягають скасуванню, оскільки як стверджує позивач, відповідач неправильно кваліфікував характер надання послуг позивачеві фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 . Так, у червні 2015-2019 року ФОП ОСОБА_1 надавала позивачеві послуги за Договором як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, що підтверджується актами приймання передачі наданих послуг відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", однак відповідач дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 є найманим працівником підприємства позивача, а надані нею послуги згідно з Договором та актами наданих послуг надані в ході трудової діяльності та відносяться до функцій та обов`язків найманих працівників підприємства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/3696/20 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі (письмове провадження).

У зв`язку з надходженням клопотання від представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням і викликом сторін, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2020, суд ухвалив розгляд адміністративної справи №640/3696/20 проводити в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 12.03.2020 від Головного управління Державної податкової служби у місті Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки за наслідками проведення перевірки позивача було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 одночасно була найманим працівником підприємства, а виконані роботи (надані послуги) згідно Договорів та актів виконаних робіт надані в ході трудової діяльності відносяться до функцій та обов`язків найманих працівників підприємства, а тому суми доходу виплаченого в рамках надання цих послуг та робіт підлягали оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, як заробітна плата, а сторони договору мають прирівнюватися до працівника та роботодавця в розумінні пп. 14.1.195 та14.1.222 п. 14.1 ст. 14 Кодексу та фактично є трудовими.

Також представник відповідача зазначив про те, що згідно інформаційної бази ДПС головним бухгалтером TOB «Сінема-Центр» обліковується саме ОСОБА_1, яка має право підпису податкової звітності підприємства за допомогою електронного цифрового підпису, що свідчить про її зв`язок з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» як найманого працівника.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи №640/3696/20 по суті.

У відповіді на відзив від 16.03.2020 представник позивача зауважила, що ні акт перевірки від 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003, ні відзив на позовну заяву не містять доказів наявності трудових відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, використання ФОП ОСОБА_1 електронно-цифрового підпису, оформленого як на головного бухгалтера підприємства, при підписанні податкової звітності в електронному вигляді, жодним чином не підтверджує наявність трудових відносин з позивачем. Такий спосіб отримання ЕЦП був вимушеним, оскільки на практиці у платників податків не має можливості оформлення ЕЦП на фізичну особу - підприємця, платник податків був вимушений зазначати у відповідних документах при отриманні ЕЦП на ФОП посаду та тип підпису як «головний бухгалтер», незважаючи на те, що фізична особа-підприємець не перебуває у трудових відносинах з таким платником податків. Така ситуація може ставити під питання лише достовірність поданої до акредитаційного центру інформації. Проте, оскільки відносини з акредитаційним центром перебувають в зовсім іншій площині, це жодним чином не може використовуватись як підтвердження наявності трудових відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 .

Від позивача 18.06.2020 до суду надійшли письмові заперечення, в яких представник зазначила про те, що доводи, викладені у відповіді на відзив, не спростовують висновків, встановлених під час проведення перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають чинному законодавству, а тому на думку відповідача, позовні вимоги Товариства з обмеженою «Сінема-Центр» не підлягають задоволенню.

У своїх поясненнях позивач також звернув увагу на тому, що в рамках проведення документальної планової виїзної перевірки відповідач мав можливість затребувати та ознайомитися з усіма документами під час проведення перевірки. Водночас в переліку запитуваних під час перевірки документів були лише договори цивільно-правового характеру та акти виконаних робіт. Відповідач не запитував та не аналізував жодні інші документи щодо відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 .

Розгляд справи відкладався у зв`язку із запровадженням карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19».

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні 20.08.2020, враховуючи надходження клопотань від предстаників сторін, суд ухвалив здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, письмові заперечення та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2019, військового збору за період з 01.07.2016 по 30.06.2019.

За результатом перевірки складено акт від 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003 (надалі - акт перевірки), відповідно до якого встановлено допущення позивачем наступних порушень:

- пп. 164.2.1 п. 164.2 ст.164, ст. 167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, із врахуванням пп. 14.1.180, пп. 14.1.195, пп. 14.1.222 п.14.1 ст.14, п. 54.2 ст. 54, п. 57.1 ст. 57, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.1 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. «а» п. 171.1 ст. 171, пп. «е» п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого Товариством занижено податкове зобов`язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 915 120, 00 гривень, в тому числі за 2016- 72 720,00 грн., за 2017 -324 000,00 грн., за 2018 - 345 600,00 грн, за 2019 - 172 800,00 грн.;

- п. 51.1 ст. 51, пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) та розділ 3 "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку" затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, щодо подання з помилками податкових розрахунків (форма №1- ДФ) за період ІІІ кв. 2016 по IV кв. 2017;

- пп.1.1, пп. 1.3, пп.1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті до бюджету військового збору на загальну суму 76 260,00 гривень, в тому числі 2016 - 6 060,00 грн., за 2017 - 27 000,00 грн., за 2018 - 28 800,00 грн., за 2019 - 14 400,00 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 та п. 5 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями на суму 469 003, 04 гривень, в тому числі за 2015 - 34 280, 84 грн, за 2016 - 94 941,00 грн., за 2017 - 109 725,00 грн., за 2018 - 147 430,80 грн., за 2019 - 82625,40 грн.;

- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, зі змінами та доповненнями за несвоєчасне подання звітів за лютий 2016.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208;

- податкове повідомленння-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003524208;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208;

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивачем подано заперечення від 05.11.2019 вих.№179.

Листом від 13.11.2019 №44357/10/26-15-42-08-25 заперечення позивача на Акт від 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003 залишено без задоволення.

Крім того, позивач також звернувся до вищого податкового органу зі скаргою від 29.11.2019 №199 на податкові повідомлення рішення від 18.11.2019 №0003534208, №0003524208, вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208, однак рішенням Державної податкової служби України від 31.01.2020 №3901/6/99-00-08-05-04-066 скаргу позивача залишено без задоволення.

Вважаючи, що вказані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 Податкового кодексу України).

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб, згідно з підпунктом 14.1.180 пункту14.1 статті 14 Податкового кодексу України) - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, за вимогами пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Крім того, як вбачається з пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Підпунктом 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України передбачено, що платником є податковий агент.

Також, статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено платників єдиного внеску та передбачено, що такими є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Єдиний внесок, згідно з пунктом 1 частини пршої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, нараховується:

- для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

За вимогами частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вказаних норм Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI щодо порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом, несвоєчасного та не повного нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

З пункту 3.1 розділу 3 Акта перевірки від 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003 вбачається, що перевіркою питань використання у діяльності праці найманих осіб встановлено порушення в частині не оформлення гр. ОСОБА_1 , яка фактично працює на посаді головного бухгалтера.

Так, у ході проведення перевірки ТОВ "Сінема-Центр" встановлено, що ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, надавала ТОВ "Сінема-Центр" бухгалтерські послуги згідно з договором про надання бухгалтерських послуг від 01.06.2015 №1.

Як зазначив позивач, на цій підставі відповідач перекваліфікував виплату винагороди ОСОБА_1 як підприємцю в заробітну плату та визначив податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військовий збір щодо такої винагороди, а також донарахував єдиний соціальний внесок та застосував штрафні санкції.

Зазначені обставини відповідачем встановлено з інформаційних ресурсів ДПС, зокрема, "Податковий блок". При проведенні перевірки відповідачем використано документи з обліку доходів, витрат інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (бази нарахування), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансова звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, інших податків, зборів (обов`язкових платежів), передбачених переліком питань, що підлягають перевірці.

Відповідач також зазначив, що робота яка виконується головним бухгалтером, не є разовою та обсяг виконуваної працівником роботи визначається, виходячи із професії, кваліфікації, посади, а тому останній дійшов висновку, що укладення цивільно-правового договору із головним бухгалтером є неправомірним.

За наслідками встановених фактів, відповідач дійшов висновку, що надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» послуги з бухгалтерського та податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , пов`язані з виконання її трудових функцій, з огляду на те, що відповідно до спірного договору від 01.06.2015 №1, ТОВ «Сінема-Центр» в особі директора Лісовської Л.В. та ФОП ОСОБА_1 уклали цей договір про надання бухгалтерських послуг.

На думку відповідача, ОСОБА_1 займає посаду головного бухгалтера без належного оформлення турдових відносин та без укладення трудового договору, а згідно Класифікатора професій України (ДК 003:2010) посада головного бухгалтера відноситься до категорії "Керівники".

З приводу наведеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється зокрема на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності та вибору постачальників.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 176 Господарського кодексу України організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Отже Господарський кодекс України розрізняє види господарських зобов`язань суб`єкта господарювання із іншими особами в залежності від характеру дій, які зобов`язана сторона повинна вчинити на користь другої сторони, а суб`єкт господарювання вільний у виборі контрагента та укладенні договору.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З наведеного слідує, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 року у справі №127/21595/16-ц.

З викладеного вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства, можна дійти висновку, що стосовно наданих позивачу за цивільно-правовою угодою послуг, ФОП ОСОБА_1 надавала послуги, при цьому, не здійснюючи трудову функцію, не як посадова особа, оскільки предметом угоди, яка укладена між ТОВ "Сінема Центр" та ФОП ОСОБА_1 , є надання певних послуг за винагороду, яка сплачується на підставі актів виконаних робіт, тобто праця за цими угодами з боку громадян є юридично самостійною.

На підтвердження факту виконання робіт відповідно до Договору від 01.06.2015 про надання бухгалтерських послуг №1 позивачем надано до суду копії наступних документів:

- Акт №1 про надання послуг до Договору про надання бухгалтерських послуг №1 від 01.06.2015 разом із звітом про надані послуги;

- Акт №2 про надання послуг до Договору про надання бухгалтерських послуг №1 від 01.06.2015 разом із звітом про надані послуги;

- Акт №4 про надання послуг до Договору про надання бухгалтерських послуг №1 від 01.06.2015 разом із звітом про надані послуги;

- Акт №5 про надання послуг до Договору про надання бухгалтерських послуг №1 від 01.06.2015 разом із звітом про надані послуги.

- Акти №8-11 про надання послуг до Договору про надання бухгалтерських послуг №1 від 01.06.2015 разом із звітами про надані послуги.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, може бути встановлений тільки в судовому порядку.

Відповідно до п. 20.1.30 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами

При цьому, суд звертає увагу, що обставин, які б вказували на нікчемність договору, укладеного ТОВ "Сінема-Центр" з ФОП ОСОБА_1 , відповідачем, не встановлено.

Спір щодо правомірності укладеного договору (трудового, цивільного) повинен вирішуватися у судовому порядку за позовом особи, чиї права порушено. Вказані рішення судів про визнання таких договорів удаваними відсутні, а недійсність таких угод прямо не передбачена законом, тому твердження про намір приховати реально існуючі трудові відносини не ґрунтуються на вимогах закону.

Як зазначив відповідач, згідно інформаційних баз ДПС, головним бухгалтером ТОВ "Сінема-Центр" обліковується ОСОБА_1 , яка має право підпису податкової звітності підприємства за допомогою електронного цифрового підпису, що свідчить про те, що відносини між позивачем та ФОП ОСОБА_1 є трудовими.

Позивач в свою чергу зауважив, що використання ФОП ОСОБА_1 електронно-цифрового підпису, оформленого як на головного бухгалтера підприємства, при підписанні податкової звітності в електронному вигляді, жодним чином не підтверджує наявність трудових відносин з позивачем. Такий спосіб отримання ЕЦП був вимушеним, оскільки на практиці у платників податків не має можливості оформлення ЕЦП на фізичну особа - підприємця, Отже, платник податків був вимушений зазначати у відповідних документах при отриманні ЕЦП на ФОП посаду та тип підпису як «головний бухгалтер», незважаючи на те, що ФОП не перебуває у трудових відносинах з таким платником податків. Така ситуація може ставити під питання лице достовірність поданої до акредитаційного центру інформації. Проте відносини з акредитаційним центром не можуть використовуватись як підтвердження наявності трудових відносин між Позивачем та ФОП ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що використання ЕЦП ФОП ОСОБА_1 не може свідчити про те, що відносини позивача та ФОП ОСОБА_1 є трудовими. Наведене може вказувати лише на неузгодженість законодавства в даній сфері, відсутність механізму для отримання ЕЦП не працівником підприємства, проте ніяким чином не підтверджує наявність трудових відносин.

Також, як зазначив позивач, останній не організовував процес надання ФОП ОСОБА_1 послуг, оскільки вона самостійно визначала порядок надання таких послуг.

Так, для здійснення своєї підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Пріоритет Інтернешнл" Договір суборенди приміщення від 01.01.2019 №33/19, що свідчить про її самостійну організацію власної діяльності.

Крім того, відповідно до висновків Акта перевірки 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003 на думку відповідача, такі відносини позивача з ФОП ОСОБА_1 притаманні для правовідносин, врегульованих законодавством про працю і не є характерними для договорів цивільно-правового характеру.

На переконання суду, такі висновки контролюючого органу є передачасними та зроблені без урахування всіх обставин справи.

Статтею 97 КЗпП України визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

При цьому законодавець не передбачає винагородження працівників, які працюють за трудовим, договором, а лише отримання ними заробітної плати, що є відмінним від винагороди, про що зазначено у вказаних вище цивільно-правових угодах.

Разом з тим, не передбачено на законодавчому рівні заборон щодо виплати винагородження особам, які надають послуги за цивільно-правовою угодою, за кожну виконану ними роботу.

Крім того, відповідно до Додаткової угоди №1 від 30.10.2015 сторони погодили, що вартість наданих послуг за один календарний місяць встановлюється у розмірі 35 800,00 грн без ПДВ, якщо сторони не погодять інше.

Відповідно до Додаткової угоди №2 від 30.11.2015 сторони погодили, що вартість наданих послуг за один календарний місяць встановлюється у розмірі 37 870,00 грн без ПДВ, якщо сторони не погодять інше.

В матеріалах справи також наявні Додаткові угоди №3-11, які не підтверджують аналогічне.

За вказаними цивільно-правовими угодами суд не встановив факту прийняття ФОП ОСОБА_1 на роботу у ТОВ «Сінема-Центр» за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановив факту роз`яснення таким особам їх прав і обов`язків та проінформування під розписку про умови праці, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, їх права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою таких угод є отримання певного матеріального результату.

Таким чином, цивільно-правові угоди, що укладені із позивачем та фізичними особами не містять ознак трудових договорів, зокрема:

обовязку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години;

обовязку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку;

обовязку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою;

регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Між виконавцями та позивачем регулярно підписувалися акти прийняття-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами, в яких зазначено, які роботи передав виконавець, їх обсяг та вартість.

Крім того, оплата позивачем виконаних послуг за цивільно-правовими угодами підтверджується видатковими касовими ордерами.

Як свідчать матеріали справи, жодних претензій щодо не виконання укладених цивільно-правових угод зі сторони ФОП ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Сінема-Центр» не надходило.

Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку, про те, що висновки, зазначені в акті перевірки не можуть бути покладені в основу рішення суду по суті в даній адміністративній справі, оскільки обставини, зазначені в акті перевірки не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладені обставини суд приходить до висновку, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження обставин, якими останій обґрунтовує заявлені позовні вимоги, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині cкасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208, №0003524208, вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку cele, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208 та №0003524208; вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 146, код ЄДРПОУ 33835003) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 020,00 грн (двадцять одну тисячу двадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.