Рішення № 91635068, 18.09.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року справа № 580/2600/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про стягнення заробітної плати та компенсації за затримку у виплаті належних сум,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235; далі - відповідач), в якому просить:

-стягнути з Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 4519,79 грн. (чотири тисячі п`ятсот дев`ятнадцять грн.) 79 коп.;

-стягнути з Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку по день ухвалення судового рішення.

04.09.2020 перейдено до розгляду справи у письмове провадження.

18.09.2020 ухвалою суду повернуто заяву про зміну позовних вимог, в наслідок подання її після проведеного першого судового засідання та відсутні доказів направлення відповідачу копії такої заяви і доданих до неї документів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що при звільненні з органів податкової з ним в супереч приписів 116 КЗпП України не проведено остаточний розрахунок та виплати усіх належних сум при звільненні, а саме невиплачена сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в повному обсязі, що становить 99,04грн. та доплату до посадового окладу за тимчасово-відсутнього працівника в сумі 4420,75грн. Зазначено, що остаточний розрахунок відповідачем не здійснений. Таким чином, в зв`язку з невиплатою на день звільнення 05.02.2019 усіх сум заробітної плати, відповідач на виконання ст. 117 КЗпП України, повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наголошено, що норми КЗпП України в частині відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні зі служби підлягають застосуванню до спірних відносин. У запереченнях на відзив, позивач заперечив виплату коштів в наслідок відсутності у платіжних дорученнях конкретно-визначеного призначення платежу. А щодо виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку, остання є значно меншою ніж середня зоробітна плата по відповідних днях.

В першому судовому засіданні позивачем позовні вимоги підтримано повністю.

Представником відповідача подано відзив на позов у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Відповідач вказує, що у відповідності до платіжних доручень від 09.07.2020 №258, 255, 256, 257 ОСОБА_1 виплачена сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 99,04грн. та виплачена сума середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 4757,55грн. Щодо доплати до посадового окладу за тимчасово-відсутнього працівника в сумі 4420,75грн. то представником відповідача зазначено про відсутність підстав у здійсненні такої виплати.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

16.06.2020 управлінням Держпраці у Черкаській області завершено інспекційне відвідування Головного управління ДФС у Черкаській області, за наслідками якого складено акт №ЧК-254/375/АВ та яким зафіксовано:

-порушення вимоги ч. 1 ст. 83 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 при звільненні виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки не в повному обсязі, а саме за 7,8 днів. Тобто не округлено до більшого числа, враховуючи рекомендації Мінсоцполітики України (лист від 27.03.2013 №321/13/84-13);

-порушення вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 при звільненні належні їй від установи кошти виплачено 05.02.2019 та 13.02.2019 (платіжне доручення від 05.02.2019 № 263 та платіжне доручення від 13.02.2019 № 3011;

-порушення вимоги ч. 1 ст. 117 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не нараховано і не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

-виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця не встановлена керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 52 ЗУ “Про державну службу”.

На підставі встановлених порушень управлінням Держпраці у Черкаській області винесено припис №ЧК 254/375/АВ/П від 16.06.2020.

Судом встановлено, що згідно наказу Головного управління ДФС у Черкаській області від 20.12.2018 №476-о “Про виконання обов`язків” на ОСОБА_1 з 19.12.2018 покладено обов`язки завідувача сектору обслуговування платників управління у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області.

У відповідності до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 та наказу Головного управління ДФС у Черкаській області від 05.02.2019 №49-о, ОСОБА_1 припинено державну службу та звільнена з займаної посади за власним бажанням. Пунктом 2 наказу передбачено, виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної оплачуваної відпустки 7,8 календарних днів.

При цьому, згідно платіжного доручення №258 від 09.07.2020 (проведено банком 10.07.2020) ОСОБА_1 виплачена сума 3906,55грн. з призначенням платежу “перерахуванням коштів середнього заробітку за час затримки згідно припису від 16.06.2020 № ЧК 254/375/АВ/П” з урахування відрахуванням усіх необхідних платежів.

Згідно наданого відзиву сума 3906,55грн. включає оподатковану суму з:

- 99,03грн. (компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки 0,2 дні);

-4757,55грн.(середній заробіток за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку).

Позивач, не погоджуючися з вчиненою бездіяльністю, звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 52 Закону України “Про державну службу” встановлено, виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 виплата за додаткове навантаження у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця згідно наказу від 20.12.2018 №476-о та припису управлінням Держпраці у Черкаській області винесено №ЧК 254/375/АВ/П від 16.06.2020 при звільненні не вилачена.

Згідно штатного розпису посадовий оклад завідувача сектору обслуговування платників управління у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області станом на 01.12.2018 становив 5400грн., станом на 01.01.2019 становив 5810грн., що і не заперечувалось сторонами.

Таким чином, доплата за додаткове навантаження за виконання ОСОБА_1 роботи тимчасово відсутнього державного службовця повинна становити:

- з 19.12.2018 по 31.12.2018 у розмірі 1080грн.;

- з 01.01.2019 по 05.02.2019 у розмірі 3340,75грн.

Отже загальна сума доплати ОСОБА_1 за виконання обов`язків завідувача сектору обслуговування платників управління у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області складає 4420,75грн.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 4420,75 грн. (виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця) підлягають до задоволення.

Що ж стосується виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки 0,2 дні в розмірі 99,03грн., то суд зазначає, що дана виплата здійснена відповідачем 09.07.2020 у відповідності до платіжного доручення №258 від 09.07.2020, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що позивача звільнено 05.02.2019 року, однак повний розрахунок не проведено і по час прийняття рішення.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, прийняття судом рішення про стягнення.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Суду враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (надалі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно довідки відповідача від 07.08.2020 року №97 за останні 2 місяці, що передували звільненню позивача, загальний розмір середньомісячного грошового забезпечення складає 13932,83грн, кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у грудні 2019 та січні 2020 року становить 41 день, а середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 679,65грн.

При цьому, суд враховує, що відповідачем згідно платіжного доручення №258 від 09.07.2020 позивачу виплачено середній заробіток за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку в розмірі 4757,55грн.

Оскільки період за час затримки розрахунку при звільненні становить 406 робочих днів: 05.02.2019 року по 18.09.2020 року, відтак сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 271180, 35грн (679,65 грн. х 406 днів затримки розрахунку при звільненні – 4757,55грн).

Однак, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Проте, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права.

Таким чином, суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд звернув увагу, що позивач звернувся до суду з цим позовом у липні 2020 року, тобто зі спливом більш ніж року після звільнення з роботи, яке мало місце 05 лютого 2019 року.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати. Суд встановив, що таке право позивач реалізував лише у 2020 році, подавши позов.

Відповідач заперечував проти права позивача на доплату за роботу відсутнього працівника, а тому сума заборгованість по заробітній платі у розмірі 4420 (чотири тисячі чотириста двадцять)грн. 75 коп. встановлена судом і є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні.

Для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2019 - 2020 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 4757,55грн., яка і була виплачена позивачу при погашенні частини заборгованості.

Суд зазначає, що сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку з 05.02.2019 по 18.09.2020 не підлягає стягненню в наслідок його задоволення, а позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає до задоволення частково.

Суд не приймає доводи відповідача, що повний розрахунок при звільненні з позивачем не проведений вчасно в наслідок відсутності бюджетних асигнувань, осільки остання суперечить нормам КЗпП України.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, останній не стягується за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 4420 (чотири тисячі чотириста двадцять)грн. 75 коп. з урахуванням всіх відрахувань податків та зборів.

В решті позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя П.Г. Паламар