Рішення № 91634729, 09.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 р. № 520/13923/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Мадевської Е.Д.,

представника позивача - Надолі Є. В.,

представника відповідача - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви - анкети ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене листами 6301.8.4-27173/63.2 від 18.11.2019 р. та 6301.8.4.-29622/63.2-19 від 18.12.2019 р;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та видати довідку про звернення за захистом в Україні;

- стягнути з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) моральну шкоду спричинену бездіяльністю відповідача у розмірі 1052000,00 грн. (один мільйон п`ятдесят дві тисячі гривень).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, Відповідач не приймав жодного рішення про відмову або про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, фактично ухиляється від прийняття рішення, нерозсудливо, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав і інтересів Позивача та цілями, на досягнення яких вказане рішення спрямоване, відтак Позивач вважає протиправною бездіяльність Відповідача, оформлене листом від 06.12.2019 року №6301.8.4-28867/63.2- 19 та листом 6301.8.4-29622/63.2-19 від 18.12.2019 р. На підставі зазначених обставин, позивач просить суд зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_2 та видати довідку про звернення за захистом в Україні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Протокольною ухвалою від 12.08.2020 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що перше звернення до ГУДМС України в Харківській області було від адвоката Надолі Є.В. в інтересах ОСОБА_2 оформлене листом № 200 від 30.10.2019 року. До вказаного листа було долучено 4 копії сторінок паспорту Громадянина України НОМЕР_2 ОСОБА_2 та заява-анкета від 29.10 2019 року від ОСОБА_2 .

В п.1.12 заяви міститься власноручний запис у графі «Які документи, що посвідчують особу, маєте (паспорт: національний, закордонний, службовий, дипломатичний інші)» національний паспорт НОМЕР_2 , виданий Антрацитовським МВ УДМСД 1 березня 2013 року, що підтверджує, що особа, яка звертається за захистом в Україні, має паспорт громадянина України, проте не зазначено де знаходиться оригінал вказаного документу.

05.11.2019 року на вказаний вище лист було надано відповідь адвокату Надоля Є.В. №6301.8.4-2653/63.2-19, з інформуванням, що звернення ОСОБА_2 через адміністрацію Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» можливе за умови підтвердження іноземного громадянства позивача, враховуючи, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 виданий на ім`я ОСОБА_2 , копію якого було додано до звернення, було виявлено за обліками ІП» ФМ «Недійсний документ» ЄІАС УМП ДМС України, а відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VІ, Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства.

Цього ж дня 05 листопада 2019 року до ГУ ДМС України в Харківській області від адвоката ОСОБА_3 надійшов лист № 44 від 05.11.2019 року із заявою-анкетою від 29.10.2019 року від ОСОБА_2 з однією вклеєною фотокарткою до анкети.

Адвокатом особисто отримано відповідь від 08 листопада 2019 року №6301.8.4-26494/63.2-19, з роз`ясненням щодо порядку звернення за захистом особисто громадянином, через адміністрацію Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» за умови підтвердження іноземного громадянства ОСОБА_1 .

Одночасно 05.11.2019 до ГУ ДМС України в Харківській області надійшов лист Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» від 31.10.2019 №12/4- 108, яким направлено заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також долучено два знімки особи з іменами ОСОБА_2 , 1977 р. н., та ОСОБА_4 , 1977 р.н.

До зазначеного листа 31.10.2019 Державної установи було долучено начальником державної установи «Харківській слідчий ізолятор» ОСОБА_5 завірені копії 6 сторінок паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також копії 14 сторінок паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які були вилучені під час затримання ОСОБА_2 й оригінали знаходяться в матеріалах особової справи ДУ «Харківській слідчий ізолятор».

Відповідачем на вищевказане звернення було підготовлено відповідь, яка була направлена 18.11.2019 року за № 6301.8.4-27173/63.2-19 на адресу Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» в якій було роз`яснено порядок звернення за захистом у відповідності до вимог частини 7 та 9 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні» та вказано, що вимоги, передбачені Законом заявником не виконано.

02.12.2019 року до ГУ ДМС України в Харківській області надійшло чергове звернення у вигляді листа адвоката Надолі Є.В. в інтересах ОСОБА_2 , про направлення заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача.

До вказаної заяви анкети було надано копію паспортного документа громадянина РФ на ім`я ОСОБА_4 , проте позивачем до своєї заяви анкети не надано оригіналу вказаного документа та не надано пояснень, де він знаходиться і чому не має змоги його не надати.

10.12.2019 року до ГУ ДМС України в Харківській області надійшов лист від 03.12.2019 року №12/4-111 від Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» разом із заявою-анкетою ОСОБА_1 до якої було надано копію паспортного документа Громадянина України на ім`я ОСОБА_6 НОМЕР_6 від 02.03.2011 року та паспорт громадянина України для виїзду за кордон також на ім`я ОСОБА_7 від 18.05.2012 року.

У вказаній заяві анкеті позивач визначив себе як ОСОБА_1 , проте до заяви не надав паспортні документи на вказані анкетні дані.

Відповідачем на вказане звернення 18.12.2019 року було надано відповідь № 6301.8.4.-29622/63.2-19 в якій було роз`яснено, що відповідно Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства, які його шукають на її території, шляхом визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, позивач та його представник не погодились з такими відповідями відповідача, які оформленні листами № 6301.8.4-27173/63.2 від 18.11.2019 р. та 6301.8.4-29622/63.2-19 від 18.12.2019 р. та звернулись до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльність ГУДМСУ в Харківській області щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви - анкети ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання ГУДМСУ в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_2 та видати довідку про звернення за захистом в Україні.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої етапі 1 цього Закону, відсутні.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що біженець - це особа, яка не є громадянином України, а додатковий захист для осіб, які потребують такого захисту надається в Україні на індивідуальній основі тільки іноземцям та особам без громадянства.

Разом з тим судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.11.2019 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.03.2013 року, яким скасоване рішення УДМС у Луганській області від 20.11.2012 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_8 ; вирішити питання судових витрат (справа № 360/4754/19).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 360/4754/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 р. - задоволено. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 р. у справі № 360/4754/19 - скасовано. Прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області від 29.03.2013 року, яким скасоване рішення УДМС у Луганській області від 20.11.2012 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_8 .

Зазначене рішення набрало законної сили.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у позивача, на час вирішення справи, відсутнє право для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні умови передбачені пунктом 1 частини першої статі 1 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», про що свідчить рішення суду по справі № 360/4754/19.

З приводу позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1052000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Крім того, відповідно до вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

У п. 2 вказаної постанови передбачено, що можливість відшкодування моральної шкоди має бути прямо передбачена законом.

У свою чергу, в ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, особа несе відповідальність за завдання моральної шкоди, згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України, тільки в разі наявності вини такої особи.

Однак, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди, та які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди.

Також позивачем не обґрунтований розмір моральної шкоди та із заяви позивача не вбачається, чому ця шкода становить саме 1052000,00 грн. та як вона розрахована, а у суду відсутні будь-які докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу. Більше того, у суду відсутні будь-які докази щодо існування причинного зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивача.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зазначає, що позивач жодним чином не довів суду спричинення йому моральної шкоди у розумінні чинного законодавства, яку він оцінив у 1052000,00 грн.

Тому, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1052000,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 246, 250,255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул. Римарська, буд.24, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18.09.2020 року.

Суддя О.М.Тітов