Рішення № 91634370, 18.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/980/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді - Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АУРУМ.» (65082, м. Одеса, вул. Валіховський пров., 10) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.2020р. №0002870513, 0002850513 та 0002880513,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АУРУМ.» до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому, просить суд :

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0002850513 від 20.01.2020р.

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0002870513 від 20.01.2020р.

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0002880513 від 20.01.2020р.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що, Позивач не може погодитися із висновками зробленими посадовими особами контролюючого органу в Акті перевірки через їх безпідставність, необ`єктивність та невідповідність фактичним обставинам, первинним документам Позивача й вимогам діючого податкового законодавства України, а тому оскаржувані рішення є такими, що суперечать чинному законодавству, підлягають визнанню протиправними та скасуванню повністю.

03.03.2020 року, від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 183-187). В обґрунтування зазначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені законно, на підставі діючого законодавства, а тому є правомірними з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Таким чином, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Обставини справи.

20 січня 2020 року Головним управління ДПС в Одеській області (надалі - ГУ ДПС в Одеській області) були винесені наступні податкові повідомлення-рішення (надалі разом - Повідомлення-рішення):

№ 0002870513 про застосування штрафних санкцій за платежем податок на дода ну вартість у сумі 340 гривень;

№ 0002850513 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 524.162,00 гривень та нарахування штрафних санкцій у розмірі 131041,00 гривень;

№ 0002880513 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 127.715,00 гривень та нарахування штрафних санкцій у розмірі 31929,00 гривень.

Повідомлення-рішення були винесені на підставі акту перевірки від 27 грудня 2019 року № 000132/15-32-05-1335304182 (надалі - Акт), складеного ГУ ДПС в Одеській області за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «АУРУМ.» за період з 01 січня 2016 року по 30 грудня 2019 року.

ТОВ «АУРУМ.» не погоджується із викладеними висновками перевірки та прийнятим на його основі податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх безпідставними, неправомірними, незаконними та таким, що суперечить чинному законодавству Украіни через їх необгрунтованість та недоведеність, а тому звернулись із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішенння органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК Украіни, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарськоі' діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбуваеться зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1. ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати. які враховуються для визначення об`екта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведения і зберігання яких передбачено правилами ведения бухгалтерського обліку, та інших документів. встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведения бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201,11 статті 201 нього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Також, пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ(далі - Закон № 996-ХІУ), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІУ бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що в акті перевірки аналізуються правовідносини між ТОВ «АУРУМ.» та дев`ятьма його контрагентами- підрядниками: ТОВ «ІНТЕР-ЛАТ», ТОВ «ПРАКС ЛТД», ТОВ «СОЮЗ-ПРАЙД», ТОВ «ТРИЛАЙНС», ТОВ «ПРОГРЕС-НК», ТОВ «ПАЛЛАДИУМ ЛАЙН», ТОВ «АЛЬ-ТЕКС», ТОВ «САВОН ПЛЮС» та ТОВ «СЕВЕН ЮГ».

Суд зазначає та Відповідачем не спростовано, що контрагенти ТОВ «АУРУМ.» належним чином зареєстро вані як юридичні особи, платники податку на прибуток та податку на додану вартість, а також уста новчі документи та договори недійсними в судовому поряду не визнавались.

Як вбачається з Акту, суть висновків відповідача щодо нереальності операцій заснована на наступних висновках:

- відсутність у контрагентів трудових ресурсів;

- відсутність у ГУ ДПС в Одеській області підтвердження використання техніки та приміщень для зберігання матеріалів;

- не підтвердження відповідачем факту придбання товарів, необхідних для вико нання робіт.

При цьому, суд зазначає, що контролюючий орган не заперечує факт отримання ТОВ «АУРУМ.» резуль татів таких робіт (абзац 2 сторінки 16 Акту).

Таким чином, такі операції кваліфікуються, як безповоротна фінансова допомога (у вигляді безоплатно отриманих, будівельних робіт в т.ч. будівельних матеріалів, які були надані іншими невідомими особами протягом 2017 та 2018 рр., у зв`язку з не підтвердженням отримання робіт (послуг) від постачальників (ві дносини по яким в ході перевірки не підтверджуються)».

Такі висновки прямо суперечать судовій практиці Верховного Суду, який у своїх постановах від 27 листопада 2018 року за провадженням № К/9901/3463/17, від 21 серпня 2018 року за провадженням № К/9901/8273/18, від 14 серпня 2018 року за прова дженням №К/9901/26662/18, від 06 лютого 2018 року за провадженням № К/9901/6704/18, тощо, повторює вирішальний для даної справи висновок про те, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає мо жливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можли вим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда пер соналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оре нди або лізингу.

Щодо наведеного в Акті про відсутність у контрагентів ТОВ «АУ РУМ.» трудових ресурсів для виконання робіт, суд звертає увагу на тому, що кожен суб`єкт господарювання, з яким ТОВ «АУРУМ.» укладало договори, мало достатню кіль кість працюючих для виконання покладених на них обов`язків: ТОВ «ІНТЕР-ЛАТ» - 10 працівників; ТОВ «ПРАКС ЛТД» - 10 працівників; ТОВ «СОЮЗ-ПРАЙД» - 11 працівників; ТОВ «ТРИЛАЙНС» - 8 працівників; ТОВ «ПРОГРЕС-НК» - 5 працівників; ТОВ «ПАЛЛАДИУМ ЛАЙН» - 5 працівників; ТОВ «АЛЬ-ТЕКС» - 7 працівників; TOB «САВОН ПЛЮС» - 11 працівників; ТОВ «СЕВЕН ЮГ» - 5 працівників.

Крім того, контрагенти ТОВ «АУРУМ.» мали можливість залучати додаткові ресурси шляхом аутсорсингу, аутстафінгу та укладення договорів цивільно-правового характеру, що не відображається в кількості працівників та не перевірялось ГУ ДПС в Одеській області.

Щодо відсутності підтвердження наявності у контрагентів місця для складування матеріалів, які використовувались під час виконання будівельних робіт, суд зазначає, що в кожному з досліджуваних договорів, які містяться в матеріалах справи, є пункт, відповідно до якого Замовник передає Підряднику приміщення для розміщення персоналу і складування матеріалів.

Також, суд зазначає, що для здійснення господарських операції не має необхідності володіти майном, зокрема складськими приміщеннями на праві приватної власності. Таке майно може перебувати у підприємства на підставі укладених договорів оренди.

Судом встановлено, що у належному ТОВ «АУРУМ.» об`єкті нерухомості за адресою: м. Оде са, Валіховський пров., буд. 10, достатньо господарських приміщень для зберігання матеріалів.

Суд звертає увагу, що в акті не наведено жодних належних обґрунтувань, які б підтверджували неможливість здійснення ТОВ «АУРУМ.» та його контрагентами господарських операцій.

Також, суд зазначає, що в акті не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в свою чергу податкові накладні відповідають вимогам, визначеним п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені договори між сторонами є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або рішенням суду, що набрало законної сили.

Окрім того, право на податковий кредит не може ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, суми ПДВ, що були віднесені ТОВ «АУРУМ.» до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, які були зареєстровані його контрагентами на підставі ст. 201 ПК України, є правомірними.

Стосовно відсутності власних або орендованих транспортних засобів, суд наголошує на тому, що контрагенти ТОВ «АУРУМ.» могли використовувати авто своїх працівників, що можливо як в рамках трудового законодавства (стаття 125 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII), так і цивільного (стаття 320 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року Ne 435-IV).

З цього приводу Верховний Суд у своїх постановах від 02 квітня 2019 року за прова дженням Na К/9901/5506/18, від 23 квітня 2019 року за провадженням № К/9901/19810/18, від 09 квітня 2019 року за провадженням Na К/9901/542/18 зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також ви никнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності у останніх ос новних фондів. фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу тощо.

Також, суд зазначає, що Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері по даткових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з кон тролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постача льника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, позивач не може зазна вати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

ГУ ДПС в Одеській області також посилається на те, що не змогла підтвердити факт придбання контрагентами ТОВ «АУРУМ.» матеріалів, необхідних для виконання робіт. Проте, як вбачається із Акту, Відповідач лише вибірково зазначив декілька продуктів харчування, які придбавалися то вариствами в досліджуваний період.

При цьому, Відповідач не звернув уваги на те, що в податкових інформаціях, складених ГУ ДФС у Миколаївській області, за значно менший період пере раховано значно більшу кількість товарів, які використовувались, зокрема, і при ремон тах, і більш того, наведений ними перелік не є вичерпним.

ТОВ «АУРУМ.» не може відповідати за дії контрагентів. Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, даний висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав лю дини. Так, у справі «БУЛВЕС ДД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив: «Платник податку не пови нен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий ба ланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захис ту права власності».

Відповідно до частини 1 статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосу вання практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV: «Су ди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права».

Контролюючим органом не було встановлено замкнутої схеми руху грошових коштів. В Акті не наведено жодного аргументу на підтвердження недобросовісності позивача як пла тника податку.

Щодо податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідач вважає, що результати робіт, отримані ТОВ «АУРУМ.» від ТОВ «ІНТЕР-ЛАТ» та ТОВ «ПРАКС ЛТД», могли бути отримані безоплатно від невстановлених осіб, що мало б оподатковуватися як додаткове благо.

Згідно з підпунктом 134.1.1. пункту 134.1. статті 134 ПК України, об`єктом оподат кування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до націо нальних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінан сової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом змен шення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позити вного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку)».

Відповідно до абзацу е) підпункту 164.2.17. пункту 164.2. статті 164 ПК України, на який посилається відповідач, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для та кого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 14.1.13. пункту 14.1. статті 14 ПК України до безоплатно наданих товарів, робіт, послуг відносяться товари, що надаються згідно з договорами дарування,, ін шими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості та ких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що основною умовою збільшення фінан сового результату за рахунок додаткового блага є отримання цінностей безоплатно.

Суд зазначає, що результати будівельних робіт, які на думку відповідача були отримані безоплатно від невстановлених осіб, були отримані від ТОВ «ІН- ТЕР-ЛАТ» та ТОВ «ПРАКС ЛТД», що підтверджено договорами підряду. При цьому, за вико нання таких робіт ТОВ «АУРУМ.» сплатило підрядникам кошти.

Жодних доказів щодо виконання таких робіт ін шими невстановленими особами. Відповідачем до суду не надано.

Усі договори були укладені відповідно вимог ст. ст. 202-208, 211-212, 837-840 Цивільного кодексу України, та ст. 173-175, 207 Господарського кодексу України.

Наявність договорів, актів на виконані роботи, та інших відповідних бухгалтерських документів, які передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», не спростовано Відповідачем в акті перевірки.

Усі розрахунки були виконані шляхом переказу коштів за виконані роботи на рахунок контрагента. Дебіторська/кредиторська заборгованість відсутня. По кожному договору була оформлена відповідна податкова звітність.

Також, суд зазначає, що надані до суду первинні документи, відповідають нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №826/1198/13-а, за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість – до складу податкового кредиту. Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2019 року у справі №826/14489/16, мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є вчиненими в межах господарської діяльності. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Законом України від 17.07.97 р. № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція), Перший протокол і протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Згідно з частиною 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надала ВРУ, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 1 Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вищевикладені обставини свідчать про те, що між Позивачем та контрагентами дійсно було здійснено господарські операції, за наслідками яких було складено належним чином оформлені первинні документи. Вказані господарські операції було здійснено Позивачем з діловою метою – отримання прибутку, а доводи Відповідача про безтоварність вказаних господарських операцій із посиланням на певні дефекти у діяльності контрагентів не підтверджені жодним доказом.

За таких обставин, суд вважає, що Позивачем належним чином підтверджено факт реальності здійснення господарських операцій з контрагентами, що дає право товариству на формування витрат та податкового кредиту, а тому оскаржені податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДПС в Одеській області є протиправними та порушує право власності Позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АУРУМ» (65082, м. Одеса, вул. Валіховський пров., 10) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0002850513 від 20.01.2020р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0002870513 від 20.01.2020р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0002880513 від 20.01.2020р.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АУРУМ» (65082, м. Одеса, вул. Валіховський пров., 10, код ЄДРПОУ 35305182) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370), сплачений судовий збір у розмірі 12235 (дванадцять тисяч двісті тридцять п`ять) гривень 45 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.