Рішення № 91634256, 18.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року м. Одеса справа № 420/474/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А.,

за участі: секретаря Ягенської К.О., представників позивача Ющенко О.П., відповідача Шлапак Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови № ОД1255/1582/АВ/П/ТД-ФС від 26 грудня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 375 570,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова є такою що підлягає скасуванню, оскільки винесена на підставі інспекційного відвідування, яке було проведено з численними процесуальними і формальними порушеннями.

Водночас позивачем зазначено, що наведені в акті інспекційного відвідування висновки про те, що позивачем були допущені до роботи працівники - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без оформлення трудового договору, не відповідають дійсним обставинам та спростовуються укладеним цивільно-правовим договором з ОСОБА_5 та тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 мають трудові відносини з ФОП ОСОБА_7 , який здійснює свою господарську діяльність за тієї ж адреси де проходило інспекційне відвідування.

Відтак, позивач вказує на відсутність допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору, отже підстави для накладення штрафу відсутні.

Відповідач надав до суду відзив на позов, згідно якого заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що Головне управління Держпраці в Одеській області під час здійснення інспекційного відвідування та прийняття оскаржуваного рішення діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представником позивача надано до суду додаткові пояснення, а також відповідь на відзив, в яких позивач вказує на не спростування відповідачем доводів позовної заяви.

Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких вказано про відсутність підстав для задоволення позову та зазначено про обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 27.01.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці в Одеській області від 26.12.2019 року №ОД1255/1582/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 375 570,00 грн., до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.

12.03.2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті на 23.03.2020 року.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року провадження у справі зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 08.09.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання провадження у справі поновлено.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення та письмові пояснення, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Так, на підставі «Направлення на здійснення інспекційного відвідування» від 19.11.2019 року № 15/01-29-3939 Головного управління Держпраці в Одеській області головними інспекторами Топалом О.В., ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (у торговельному центрі «Олександрівський» на 1-му поверсі), 19 та 20 листопада 2019 року був проведений позаплановий захід контролю у формі інспекційного відвідування щодо дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 законодавства про працю України, зокрема – з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

За результатами вказаного заходу контролю був складений “Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю” № ОД1255/1582/AB від 28.11.2019 року”. Згідно вказаного Акту інспекторами виявлено наступні порушення, зокрема громадяни: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , були фактично допущені до роботи без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому постановою КМУ від 17.06.2015 р. № 413.

Як встановлено судом на підставі зазначеного вище акту від 28.11.2019 відповідачем була прийнята “Постанова № ОД1255/1582/AB/П/ТД-ФС від 26 грудня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами" в розмірі 375 570,00 гривень.

Судом встановлено, що згідно постанови № ОД1255/1582/AB/П/ТД-ФС від 26 грудня 2019, на позивача накладено вказаний штраф за допущення ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору.

Не погоджуючись із прийнятою постановою № ОД1255/1582/AB/П/ТД-ФС від 26 грудня 2019 року позивач оскаржив її до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (надалі - Порядок № 823), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон).

Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог частин четвертої і п`ятої статті 2 Закону (п. 1 Порядку № 823).

Відповідно до п.3 ч. 5 Порядку №823, підставами для здійснення інспекційних відвідувань є рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктом 16-17 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_12 , у зв`язку з виявленими порушеннями вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, складений акт інспекційного відвідування. Зі змісту акту та оскаржуваної постанови вбачається, що під час інспекційного відвідування встановлено порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що інспекційне відвідування було зафіксоване інспекторами відеотехнікою та в матеріалах справи наявний DVD диск із відеофайлами. Відповідач, як в акті перевірки та оскаржуваній постанові, так і в наданих заявах по суті справи зазначає, що порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України зафіксовано на вказаному DVD диску.

Судом було досліджено зазначений доказ - DVD диск та встановлено, що згідно відео файлу NOR_8888888_000000_20191119114317_0002 ОСОБА_2 на запитання інспектора щодо укладання трудового договору між нею та ФОП ОСОБА_12 вказує на те, що трудовий договір не укладала.

На відео файлі NOR_8888888_000000_20191119114317_0002 ОСОБА_4 зазначає про те, що працює 1,5 роки та є договір.

На відео файлах NOR_8888888_000000_20191119115852_0003 та NOR_8888888_000000_20191119120858_0004 ОСОБА_6 не зазначила що працює на ФОП ОСОБА_12 та повідомила, що не знає хто це, разом з тим пояснила, що проходить стажування та те, що прийшла перший день на роботу де їй повідомили що замість адміністратора сьогодні головний касир ОСОБА_16 , яка згідно відео файлу NOR_8888888_000000_20191119120858_0004 зазначила що працює на ФОП ОСОБА_17 .

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи наявний Договір № 18/11 від 04 листопада 2019 року про надання послуг, укладений між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_2 . Предметом вказаного договору є надання послуг в термін до 07.01.2020 року щодо здійснення перебирання, огляду та сортування 500 одиниць одягу, 300 пар взуття на предмет наявності дефектів, забруднення, подряпин, заламів тощо. Також, згідно вказаного договору, надання вказаних послуг відбувається за адресою АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (у торговельному центрі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на 1-му поверсі).

Також, в матеріалах справи наявна Угода про спільне користування приміщеннями від 25.10.2019 року, укладена між ФОП ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_7 . За умовами даної Угоди сторони дійшли згоди щодо можливості спільного користування орендованими торгівельними приміщеннями у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташованому за адресою АДРЕСА_1 першого та другого поверхів.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, а також встановлені судом обставини суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Тобто, аналіз наведеної статті кодексу свідчить про те, що повинен бути доведений факт фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу законів про працю України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. (ст.23 КЗпП України).

Відповідно до ч.1-ч.3 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст.6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, з наведених норм права вбачається, що за своєю правовою природою трудовий договір та цивільно-правовий договір відрізняються та чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень суб`єкту господарювання в укладенні цивільно-правових договорів для здійснення господарської діяльності.

Такий правовий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.10.2019 року по справі № 160/8664/18.

Узагальнюючи наведене суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази того, що між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_2 було укладено цивільно правовий договір та саме на виконання умов такого договору ОСОБА_18 перебувала в приміщенні магазину під час проведення інспекційного відвідування та виконувала його умови.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази допущення ОСОБА_18 до роботи без укладення трудового договору.

В свою чергу суд відхиляє в якості доказу допущення ОСОБА_18 до роботи без укладення трудового договору відеозапис NOR_8888888_000000_20191119114317_0002 на якому ОСОБА_18 на запитання інспектора щодо укладання трудового договору між нею та ФОП ОСОБА_12 вказує на те, що трудовий договір не укладала, оскільки ОСОБА_18 повідомила інспектора щодо відсутності саме трудового договору та не вказувала про відсутність іншого договору, в тому числі цивільно-правового.

Суд також критично оцінює доводи відповідача щодо допущення ОСОБА_15 та ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оскільки ОСОБА_4 , чітко вказала, на те, що перебуває у трудових відносинах саме з ФОП ОСОБА_7 . В свою чергу, ОСОБА_3 вказала на те, що проходить стажування та відповідальна за стажування є саме ОСОБА_4 , тобто відсутні докази допущення вказаних осіб до роботи саме позивачем. Також суд враховує, що саме ФОП ОСОБА_7 направлялось до органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (а.с.103).

Водночас суд вказує на те, що відповідачем не було надано до суду доказів отримання Акту інспекційного відвідування № ОД1255/1582/AB від 28.11.2019 року.

Враховуючи зазначене, та те, що відповідач не надав до суду доказів порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, суд дійшов висновку, що при прийнятті постанови Головного управління Держпраці в Одеській області № ОД1255/1582/АВ/П/ТД-ФС від 26 грудня 2019 року відповідач діяв не обґрунтовано та без врахування всіх обставин для прийняття законного рішення, а відтак таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію № 0.0.1588416882.1 від 20.01.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 3755,70 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 3755,70 грн. сплаченого за квитанцією № 0.0.1588416882.1 від 20.01.2020 року з Головного управління Держпраці в Одеській області.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № ОД1255/1582/АВ/П/ТД-ФС від 26 грудня 2019 року.

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 2 код ЄДРПОУ 39781624) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3755,70 грн. сплачені за квитанцією №0.0.1588416882.1 від 20.01.2020 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 18.09.2020 року.

Суддя Іванов Е.А.

.