Рішення № 91633907, 17.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4435/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300 Львівська область м. Мостиська вул. Я.Мудрого 113) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, Мостиський прикордонний загін), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачці на день виключення із списків частини (17.02.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути із відповідача на користь позивачки середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 18.02.2020 по 07.05.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що станом на момент звільнення відповідач не виплатив грошову позивачці компенсацію за речове майно та допустив несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує її законні права та інтереси, вона звернулася із цим позовом до суду.

Ухвалою від 12.06.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 32543 від 01.06.2020), у якому позов не визнав. В обґрунтування зазначив, що ним не допущено протиправної бездіяльності, оскільки позивачка на день виключення із списків особового складу частини у своєму рапорті повідомила, що дає згоду на таке без виплати грошової компенсації та не оскаржувала наказ «Про виключення старшого прапорщика ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення» № 53-ос від 14.02.2020. Грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідачем не виплачено з причини відсутності фінансування. Крім цього вважає, що при визначенні розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідно також ураховувати принцип співмірності. Просив відмовити у задоволенні позову.

На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 35973 від 21.07.2020), у якій вказала, що на відповідача покладено обов`язок провести всі належні позивачці виплати на день виключення із списків особового складу. Крім цього зазначила, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норму ст. 117 КЗпП, оскільки відсутній спір щодо встановлення суми, яка не була виплачена при звільненні відповідачем. Вважає, що розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП, може бути зменшено судом лише за наявності певних умов. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у Мостиському прикордонному загоні.

Позивачка 17.02.2020 звернулася з рапортом на ім`я начальника Мостиського прикордонного загону підполковника Юрія Осадчука, у якому просила дати вказівку начальнику відділу забезпечення про нарахування грошової компенсації за недоотримане під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України речове майно особистого користування. Крім цього у поданому рапорті ОСОБА_1 виявила власне бажання отримати грошову компенсацію замість належних їй до видачі предметів речового майна особистого користування (а.с. 41).

Згідно з витягом з наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 53-ос від 14.02.2020 старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії (тип Б), звільнену за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 17.02.2020, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 11).

Станом на момент звільнення із позивачкою не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, така виплачена їй лише 07.05.2020, що підтверджується випискою по картці/рахунку позивачки № 8FF98PUA6RUTH5BH від 03.06.2020 (а.с. 12).

Оскільки, як вважає позивачка, з нею несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористане речове майно у день звільнення, вважає, що має право відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до абзацу другого пункту 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Укахом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009, після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

З аналізу наведених норм права слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Зазначене підтверджується і тим, що пунктом 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Як встановлено судом, наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 53-ос від 14.02.2020 позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17.02.2020. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, грошові кошти в сумі 24855,60 грн як грошова компенсація за неотримане речове майно зараховані на рахунок позивачки 07.05.2020.

Отже, з наведеного слідує, що станом на день виключення позивачки зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби (17.02.2020) відповідач не провів із нею розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність.

Щодо посилання відповідача на обмежене фінансування як на підставу для невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) сформовано правову позицію, відповідно до якої держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Доводи відповідача з приводу того, що, не оскарживши наказ про виключення її зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби та не звернувшись із рапортом (заявою) про невиключення зі списків особового складу частини без повного розрахунку, позивачка фактично погодився на проведення неповного розрахунку (в частині виплати компенсації за неотримане речове майно) при виключенні зі списків особового складу військової частини, є безпідставними, оскільки, як уже було зазначено вище, 17.02.2020 на виконання вимог пункту 4 Порядку № 178 позивачка звернулася з відповідним рапортом до начальника Мостиського прикордонного загону підполковника Юрія Осадчука, у якому просила дати вказівку начальнику відділу забезпечення про нарахування грошової компенсації за недоотримане під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України речове майно особистого користування. Крім цього у поданому рапорті ОСОБА_1 виявила власне бажання отримати грошову компенсацію замість належних їй до видачі предметів речового майна особистого користування, яка в силу імперативних приписів пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України мала бути виплачена їй в день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Відтак, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскільки станом на день виключення позивачки зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби (17.02.2020) відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, у зв`язку з чим допустив бездіяльність, протиправність якої відповідачем під час розгляду справи не спростована жодними належними та допустимими доказами, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачкою повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати позивачу на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (17.02.2020) грошової компенсації за не отримане речове майно є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 18.02.2020 по 07.05.2020 суд зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень Кодексу законів про працю України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України, тому суд такі відхиляє.

Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачці не виплачено в день її виключення зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби (17.02.2020), вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо твердження відповідача про те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак не підпадає під дію статей 116, 117 Кодексу законів про працю України суд зазначає таке.

Передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.

Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак не підпадає під дію статей 116, 117 Кодексу законів про працю України не спростовує право позивача на виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі № 806/889/17 (адміністративне провадження № К/9901/34490/18), яку суд у силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом восьмим цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення розмір грошового забезпечення позивачки за два місяці перед звільненням - грудень 2019 року та січень 2020 року (дата звільнення 17.02.2020) - становить 28913,01 грн (14042,50 грн за грудень 2019 року та 14870,51 грн за січень 2020 року).

Отже, для обчислення середнього заробітку з 18.02.2020 до дня фактичного розрахунку - виплати грошової компенсації за невикористане речове майно - необхідно застосовувати показник 466,34 грн в день (28913,01 грн / 62 дні).

Період за час затримки по день фактичного розрахунку (з 18.02.2020 по 07.05.2020) становить 80 календарних днів.

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачці у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 37307,20 грн. (466,34 грн * 80 календарних днів).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ефективним засобом відновлення порушеного права позивачки є стягнення із відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18.02.2020 по 07.05.2020 у сумі 37307,20 грн з урахуванням при розрахунку такого двох місяців, що передували звільненню - грудня 2019 року та січня 2020 року.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням вищевикладених норм діючого законодавства та встановлених обставин даної справ, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору стягненню не підлягають.

У зв`язку з перебуванням судді Качур Р.П. у щорічній основній відпустці у період з 03.08.2020 по 16.09.2020 включно справу розглянуто в перший робочий день судді - 17.09.2020.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300 Львівська область м. Мостиська вул. Я.Мудрого 113; код за ЄДРПОУ 14321699) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (17.02.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно.

3. Стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300 Львівська область м. Мостиська вул. Я.Мудрого 113; код за ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 18.02.2020 по 07.05.2020 у сумі 37307 (тридцять сім тисяч триста сім) гривень 20 коп.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур