Рішення № 91633451, 17.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/9271/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0281 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

22 червня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини А0281, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як у часнику бойових дій, за період з 2016 року до 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 серпня 2019 року;

- зобов`язати Військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року до 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 серпня 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року;

- зобов`язати Військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплати ОСОБА_1 , в день виключення із списків частини (15 серпня 2019 року) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з Військової частини А0281 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за нестримане речове майно при звільненні за період з 15 серпня 2019 року до 28 листопада 2019 року у розмірі 44358,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2019 роки, як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року, не проведено повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено позивачу у день виключення зі списків військової частини - 15 серпня 2019 року, грошової компенсації за неотримане речове майно, з огляду на що позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за неотримане речове майно при звільненні за період з 15 серпня 2019 року до 28 листопада 2019 року у розмірі 44358,88 грн, вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи та поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, а також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на адміністративний позов.

Вказана ухвала була надіслана відповідачу на адресу, що зазначена у позовній заяві, та отримана відповідачем 27 липня 2020 року, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.32).

Відповідач вимоги ухвали суду від 30 червня 2020 року у частині надіслання відзиву на адміністративний позов не виконав, із заявами про продовження строку на подання відзиву на адміністративний позов не звертався.

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині А0281. Звільнений відповідно до наказу командира 95 ОДШБР №73-РС від 9 серпня 2019 року. Відповідно до витягу з наказу №191 від 15 серпня 2019 року позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.16).

26 червня 2016 року позивачу було встановлено статус учасника бойових дій та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.15), при цьому додаткову пільгову оплачувану відпустку, як учасник бойових дій, передбачену чинним законодавством України, з часу встановлення статусу та до звільнення ОСОБА_1 не використовував і компенсації за невикористану відпустку після звільнення в запас не отримував.

На звернення позивача про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як у часнику бойових дій, позивачем отримано лист від 26 травня 2020 року №2527, в якому відповідачем зазначено, що у відповідь на звернення позивача вх.№Б-34 від 14 травня 2020 року щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року до 2019 року, до Військової частини А0281 не було надано підтверджуючих документів про надання статусу учасника бойових дій.

Крім того, за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

На звернення позивача про виплату йому індексації грошового забезпечення, позивачем отримано лист від 26 травня 2020 року №2527, в якому відповідачем зазначено, що за період з 16 серпня 2016 року до 15 серпня 2019 року, відповідно до пункту 7 листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 4 січня 2016 року №248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення (із змінами), на виконання вимог телеграми Міністерства оборони України від 31 грудня 2015 року, індексація грошового забезпечення не нараховувалась до окремого роз`яснення. Відповідно до пункту 6 листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21 листопада 2018 року за №248/7939 у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), право на індексацію грошового забезпечення настає в грудні 2018 року.

Також, позивач зазначає, що відповідач не провів з ним своєчасного розрахунку при звільненні, зокрема не виплачено, в день виключення із списків військової частини, грошової компенсації за неотримане речове майно.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Стосовно вимог щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413, підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення:

для осіб, які брали участь в антитерористичній операції, - витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Позивач отримав статус учасника бойових дій та посвідчення УБД лише 23 червня 2016 року (посвідчення від 23 червня 2016 року серії НОМЕР_1 ) (а.с.15).

Таким чином, право на отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, позивач набув з 23 червня 2016 року (дата встановлення позивачу статусу учасника бойових дій) до 15 серпня 2019 року (дата звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини). Підстав для отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій повністю за 2016-2019 роки позивач не має. Отже, позовні вимоги в частині виплати компенсації за неотриману відпустку УБД за період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2019 року включно, задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).

Згідно зі статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю, внаслідок війни, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 10.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у період з 23 червня 2016 року до 15 серпня 2019 року включно.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Отже, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його судового захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобов`язати відповідача вчинити такі дії.

З огляду на те, що відповідач не довів відсутність у його діях бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 23 червня 2016 року до 15 серпня 2019 року, то позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Стосовно посилання позивача на рішення Верховного Суду від 16 травня 2019 року, за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) та врахування судом висновків при розгляді даної справи, суд зазначає, що відмова Військової частини А0281 у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як УБД, ґрунтувалась на ненаданні позивачем до відповідного звернення про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як УБД, документів на підтвердження встановлення позивачу статусу УБД, а не посиланні на дію особливого періоду в Україні.

Щодо посилань відповідача у листі від 25 травня 2020 року №2527, на те, що позивачем до відповідного звернення про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як УБД, суд зазначає, що у Військової частини А0281 були в наявності необхідні документи для виплати вказаної грошової компенсації, що підтверджується наступним.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини А0281 від 15 серпня 2019 року №191, позивачу було нараховано пільгову вислугу років у Збройних Силах України 2 роки 6 місяців 21 день за участь в бойових діях.

Також, відповідно до довідки №ВОБССЗ/417 від 3 вересня 2019 року, наданої позивачу Житомирським міським військовим комісаріатом Житомирської області, на підставі відомостей, які містяться в особовій справі позивача, яка, в свою чергу, була направлена до Житомирського міського військового комісаріату Житомирської області після звільнення позивача з військової служби з Військової частини А0281, ОСОБА_1 у складі в/ч п/п В2254 з 15 січня 2015 року до 28 липня 2015 року, у складі в/ч А0281 в період з 26 жовтня 2017 року до 22 листопада 2017 року, з 29 листопада 2017 року до 1 березня 2018 року, з 1 березня 2018 року до 30 квітня 2018 року, з 30 квітня 2018 року до 16 травня 2018 року, приймав безпосередньо участь в АТО та ООС.

Крім того, перебуваючи на військовій службі у Військовій частині А0281 позивачу нараховувались та виплачувались виплати, передбачені учасникам бойових дій, у тому числі щорічна разова грошова допомога для учасників бойових дій до 5 травня, яка виплачується виключно на підставі документів, які підтверджують статус учасника бойових дій.

Стосовно ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 9 Закону України від 20 рудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Преамбулою Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 2 Закону №1282-XII, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII).

Положеннями статті 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).

Пунктом 6 Порядку №1078, визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Базовим вважається місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим (крім місяця прийняття на роботу).

У зв`язку із чим, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року у встановленому законом порядку.

Судом установлено, що у період проходження позивачем військової служби з серпня 2016 року до листопада 2018 року, індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат не вчинялися.

Із листа Військової частини А0281 від 26 травня 2020 року №2527 слідує, що індексація за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.19).

При цьому суд наголошує, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Щодо обґрунтування відповідачем своєї позиції роз`ясненнями директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України, зокрема від 4 січня 2016 року №248/3/9/1/2 за змістом яких, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувалась та не виплачувалась через відсутність коштів, а також на відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, то слід вказати, що відповідач має керуватися та діяти відповідно до Закону №1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж вказані роз`яснення.

Отже, порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності В/ч А0281 щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року.

Разом з тим, оскільки індексація грошового забезпечення не була проведена у встановлений Законом №1282-XII строк, що є порушенням права позивача, тому суд вважає за необхідне зобов`язати В/ч А0281 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за неотримане речове майно, то суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №240/12461/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Водночас, оскільки нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні належить до дискреційних повноважень відповідача, відтак не підлягає задоволенню вимога про стягнення з Військової частини А0281 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати грошової суми у розмірі 44358,88 грн, яку визначив сам позивач. Сума середнього заробітку за вказаний період підлягає визначенню не судом, а військовою частиною за наслідками виконання рішення суду.

З огляду на викладене, а також враховуючи обставини даної справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15 серпня 2019 року до 28 листопада 2019 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А0281 (проспект Миру, 39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як у часнику бойових дій, за період з 23 червня 2016 року до 15 серпня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 23 червня 2016 року до 15 серпня 2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 30 листопада 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплати ОСОБА_1 , в день виключення із списків частини (15 серпня 2019 року) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за неотримане речове майно при звільненні за період з 15 серпня 2019 року до 28 листопада 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.М. Гурін